Капітан Зірвиголова - Буссенар Луи Анри - Страница 47

• Предыдущая
• 47/63
• Следующая

— Лічу до трьох. Якщо при слові «три» ви не будете роздягнені, я всаджу вам кулю в лоба. Раз… Два… Прекрасно! Ви дуже добре зрозуміли мене.

І цей улан роздягся за мить.

— Тепер твоя черга, Фанфан, — сказав, усміхаючись, Зірвиголова.

Другий улан був високий і кремезний, Фанфан же худий, мов тріска, а на зріст — зовсім куций. Мундир улана майже прикрив його стегна, а штани довелося підтягти аж до пахов, і все-таки вони тяглися по землі.

Зірвиголова залився гомеричним реготом; навіть на губах серйозного Поля з'явилося щось схоже на усмішку — такий кумедний вигляд мав парижанин.

Та Фанфан не розгубився. Засукавши рукава і відвернувши краї штанів, він іронічно, з комізмом справжнього Гавроша оглядав своє вбрання. А злощасний улан, неймовірно смішний у занадто короткому і вузькому жіночому вбранні, скидався на одну з тих жалюгідних маріонеток, яких збивають ударом м'яча по сільських ярмарках.

Третій улан сам догадався, що для нього найкраще — якомога швидше покінчити з переодяганням.

Обмін одягу з Полем відбувся без інцидентів, і за дві хвилини все було закінчено.

Зірвиголова знову став серйозним.

— Ви вільні! — владно, з гідністю сказав він. — Сідайте на коней і повертайтеся в табір. Передайте од мене уклін майору Колвіллу і скажіть йому, що замість пастушок я посилаю йому їхнє шмаття. Нічого більшого, на жаль, цього разу зробити для нього не можу.

Розлютовані, пригнічені соромом і зовсім одурілі від усього пережитого, улани скочили на коней і, плутаючись у спідницях, з-під яких стирчали їхні босі ноги, щодуху помчали до табору.

А Зірвиголова, Фанфан і Поль, скинувши за плечі карабіни, повернулися на ферму.

Там їх чекав приємний сюрприз. На подвір'ї ферми вони побачили вісім осідланих, споряджених по-військовому коней, що з насолодою жували початки кукурудзи. То були бурські поні.

А коли троє друзів увійшли у парадну кімнату, їх зустріли радісним «ура».

З-за столу встало восьмеро чоловік. Двоє з них, з довгими бородами, простягли руки і вигукнули:

— Зірвиголово! Друже! Приймайте перших волонтерів нового ескадрону Молокососів!

— Лікар Тромп! Перекладач Татусь! Радий вас бачити! Але які ж це Молокососи з бородами, широченними, немов лопати!

— Вони цілком можуть бути саперами! — втрутився Фанфан.

— Браво! Молодець, парижанин! — вигукнув лікар. — А я, — продовжував він, — у госпіталі відчув, що старію. Дайте мені бойове діло. Ранити однією рукою і лікувати другою — от моє покликання!

Татусь із повним ротом їжі перебив його:

— Наказ генерала Бота оголошено нам позавчора, і ось ми вже тут, а з нами і Жан-П'єр, і Карел, і Еліас, і Гуго, і Іохім, і Фіньйоле, який втік з понтонів, а скоро приїдуть і інші.

Зірвиголова, сяючи, потискував простягнуті до нього звідусіль руки:

— Ого! Та нас уже і так одинадцятеро! Ну і вдаримо ж ми тепер по англійцях!

— Смерть ворогові!

— Так. І особливо смерть уланам! — вигукнув Зірвиголова. — Від сьогодні ми оголошуємо їм нещадну і безперестанну війну — війну на винищення. Як я їх ненавиджу!

— І проте носите їхню форму!

— Так само як Поль і Фанфан.

— О, я не дуже гну кирпу від цього! — засміявся парижанин. — Ви тільки гляньте на мене. Гарне платтячко? Яке опудало, друзі мої! Чи ви бачили колись таку потвору?

— Але яким побитом потрапили до вас ці мундири?

— Кумедна історія! Зараз розповім… Можна, хазяїне?

— Шквар, тільки коротше. Однаково поїсти треба: від бутербродів сестрички Беті давно вже й сліду нема. Пожуємо — і в дорогу!

Фанфан палко розповів про їх сміливий наліт на водойму Таба-Нгу, про відступ і переодягання уланів.

Неважко догадатися, який успіх мала його розповідь.

Потім Молокососи добре закусили, запиваючи страви кафрським пивом. Принесли також дві пляшки старого капського вина, і всі чокнулися за успіх кампанії і за «дядька Пауля», шановного президента Трансваалю.

Це ім'я викликало вибух ентузіазму.

— Хай живе дядько Пауль! Хай живе бурський Наполеон! — горлав Фанфан, п'яніючи від власних слів.

Наполеон! Це порівняння прозвучало надто пишно, навіть фантастично, так що сам парижанин відчув потребу пояснити це хоч би тим з гостей, які розуміли французьку мову.

— Так, Наполеон! Я не відмовляюся від своїх слів. Доказ? Будь ласка! У Наполеона була єдина в своєму роді трикутка, а у дядька Пауля — циліндр, схожого на який не знайдеш на всьому світі. Треба бути генієм, щоб наважитися носити такий капелюх… І ще доказ: Наполеон смертельно ненавидів англійців, яких лякала його трикутка, і дядько Пауль також ненавидить їх, а його ковпак також вселяє в них дикий жах! Що, здорово ми поцокали англійців?.. Пам'ятатимуть Молокососів! — сам захлинаючись від захоплення, закінчив Фанфан свою промову, що викликала бурхливе схвалення слухачів.

Але тут у залу вихором влетіла сестричка Гріет — справжня — і одним словом перервала бурхливу овацію:

— Улани!

Боже мій! Про них зовсім забули. А багато їх? Мабуть, якийсь сторожовий патруль. Зараз Молокососи добре їх провчать.

Зірвиголова прожогом вийшов, здерся на гребінь стіни і глянув на рівнину. Сто чортів, діло серйозне! Уланів було понад сотню. Вони мчали розгорнутим строєм, обходячи ферму, щоб відрізати її від Таба-Нгу. Тікати було пізно. Молокососи потрапили в оточення. І Зірвиголова, повернувшись, скомандував:

— До зброї!

Молокососи зараз же посхоплювалися з місць, розібрали карабіни і, вибігши на подвір'я, замкнули важкі ворота, підперши їх для певності тридюймовими дошками.

А втім, бурські ферми з їх високими і товстими мурами взагалі являли собою справжні маленькі фортеці, в яких жителі могли відбивати несподівані наскоки ворога.

Улани швидко наближалися, з усіх боків обходячи ферму. За ними показалися інші кавалеристи, мабуть, драгуни: здалека вони здавалися зовсім крихітними, наче олов'яні солдатики.

— Чи не думають оці джентльмени вшанувати нас облогою? — сказав лікар Тромп, заряджаючи маузер.

— Я мусив був розставити вартових! — нарікав на себе Зірвиголова. — Така помилка непростима для командира розвідників. А проте чи не однаково, де битися — тут чи в полі… Головне — битися. До того ж нас аж одинадцять, — заспокоював себе Зірвиголова, — і ми, хоч і Молокососи, не дамо перерізати себе, немов курчат.

Зірвиголова не знав вагань, і його самовладання у подібних обставинах було просто-таки незбагненне.

— Скільки у вас патронів, Татусю? — спитав він.

— Близько двохсот на людину.

— Чудово! А в нашої трійки — по двісті п'ятдесят. Загалом понад дві тисячі патронів. І, звичайно, ми не стрілятимемо ними по горобцях.

Улани все наближалися. Зірвиголова уміло вибрав позиції для десятьох бійців, з яких складався гарнізон маленької фортеці, а сам вирішив залишитися в резерві, щоб мати змогу в разі необхідності приспіти на допомогу кожному посту.

Усіх заходів захисту було вжито. Метушня припинилася. Настала мертва тиша.

Здалека долинув пронизливий звук ріжка. У супроводі сурмача до ферми наближався улан з білою хустиною на вістрі піки.

— Парламентер, — сказав Зірвиголова, потираючи від задоволення руки. — І, звичайно, з вимогою капітуляції. Ну, нічого, ми влаштуємо йому гідний прийом! Знатимуть, з ким мають справу.

Разом з Фанфаном, який прикрасив свій штик білою салфеткою справжньої сестрички Беті, Зірвиголова піднявся на гребінь муру.

— Шкода, що в мене немає дудочки, — пожартував Фанфан, — а то зіграв би я їм пісеньку!

• Предыдущая
• 47/63
• Следующая