Выбери любимый жанр

Собака Баскервілів - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 28


Изменить размер шрифта:

28

— Сьогодні такий чудовий вечір, любий Ватсоне, — сказав добре знайомий мені голос. — Навіщо сидіти в задусі? Надворі значно приємніше.

Собака Баскервілів - i_022.png

Розділ XII

Смерть на болотах

Собака Баскервілів - i_023.png

Хвилину або дві я стояв, не вірячи своїм вухам, і не міг відсапатися від несподіванки. Згодом дар мовлення повернувся до мене, і я відчув, як величезний тягар спав у мене з плечей. Цей холодний, уїдливий голос міг належати лише одній людині в усьому світі.

— Холмсе! — вигукнув я. — Холмсе!

— Виходьте, — сказав він, — і, будь ласка, обережніше з револьвером.

Я виліз із печери і побачив його. Холмс сидів на камені й з розбишакуватим блиском у сірих очах дивився на мою здивовану фізіономію. Він дуже схуд, але мав бадьорий вигляд і спокійне обличчя — бронзове від засмаги.

Строгий спортивний костюм, кепі — чистісінько тобі турист, що мандрує болотами! Він навіть залишився вірний своїй воістину котячій пристрасті до охайності: гладко виголені щоки, сорочка без єдиної плямочки. Начебто все це відбувалося на Бейкер-Стріт!

— Ну хто б ще міг мене так потішити своєю появою? — сказав я, міцно потискуючи йому руку.

— А заодно й здивувати?

— Так, маєте рацію.

— Але, запевняю вас, друже, здивувалися не тільки ви. Я й не підозрював, що вам вдасться знайти мій тимчасовий притулок, і я аж ніяк не думав вас тут застати. Це з’ясувалося лише за двадцять кроків до печери.

— Ви впізнали мої сліди?

— Ні, Ватсоне! Боюся, що це непосильне завдання — розрізнити ваші сліди серед безлічі інших, які існують на світі. Та якщо в майбутньому ви захочете перехитрувати мене, то раджу вам спочатку змінити тютюнову крамницю, адже варто мені лише побачити цигарку з маркою «Бредлі. Оксфорд-Стріт», як я одразу ж здогадаюся, що мій друг Ватсон десь неподалік. Он він, ваш недопалок, валяється біля стежки. Ви, ймовірно, кинули його тієї хвилини, коли вирішили взяти штурмом моє спорожніле житло?

— Цілком правильно.

— Так я й думав… І, знаючи ваш допитливий характер, здогадався, що ви влаштували в печері засідку й чекаєте повернення її мешканця, тримаючи напоготові револьвер. То ви й справді подумали, що я злочинець?

— Я не знав, хто ви такий, але вирішив з’ясувати.

— Чудово, Ватсоне! А як вам удалося відшукати моє житло? Ви, мабуть, побачили мене під час погоні за каторжником, коли я за власною помилкою дозволив місяцю світити мені в спину?

— Так, я вас тоді побачив.

— І стали обшукувати всі печери, поки не наткнулися на цю?

— Ні, мене навів на слід ваш хлопчина: за ним тут дехто стежить.

— А! Старий джентльмен з підзорною трубою! Я бачив, як сонце виблискує на її лінзі, але спочатку не міг здогадатися, що то за штука. — Він підвівся і зазирнув у печеру. — Так-так, Картрайт тут уже побував. Що це за папірець? То ви їздили до Кумбі-Тресі?

— Так.

— Побачитись із місіс Лаурою Лайонс?

— Саме так.

— Чудово! У своїх розшуках ми з вами, мабуть, рухалися паралельно. Що ж, тепер потрібно поділитися отриманими відомостями, і тоді в нас буде більш-менш чітке уявлення про цю справу.

— Я страшенно радий, що ви тут! У мене вже нерви почали розхитуватися під тягарем усіх цих таємниць і відповідальності, що лежала на мені. Але як ви сюди потрапили і що тут робите? Я ж бо думав, що Холмс сидить на Бейкер-Стріт і трудиться над справою про шантаж!

— Я хотів, щоб саме так усі й вважали.

— Виходить, ви користуєтеся моєю допомогою, але водночас не довіряєте мені! — розсердився я. — Це несправедливо, Холмсе!

— Друже мій, і в цій справі, й у багатьох інших ваша допомога була для мене безцінною. Якщо вам здається, що я вас якось ошукав, благаю, не гнівайтеся! Відверто кажучи, я пішов на це почасти заради вас. Я відчував, що вам загрожує небезпека, і приїхав сюди особисто розслідувати справу. Якби я був разом із сером Генрі й з вами, мої погляди нічим не відрізнялися б від ваших, та й супротивники наші були б напоготові. Приїзд до Баскервіль-Холу дуже зв’язав би мене, а так я міг вільно діяти, залишаючись за лаштунками й готуючись виступити на сцену в найкритичнішу хвилину.

— Але навіщо вам знадобилося ховатися й від мене?

— Якби ви знали, що я тут, це нічому б не допомогло і, можливо, навіть скінчилося б моїм викриттям. Вам, напевно, захотілося б розповісти мені про щось або ж ви з властивою вам добротою раптом надумали забезпечувати мене тут зручностями. Навіщо піддаватися непотрібному ризику? Я привіз із собою Картрайта — пам’ятаєте хлопчика з розсильної контори? — і він чудово мене обслуговує. Ви ж знаєте мої скромні потреби: шматок хліба, чистий комірець, — що ще людині потрібно? До того ж Картрайт — це зайва пара очей і зайва пара ніг, причому досить прудких. Те й інше виявилося для мене просто скарбом.

— Виходить, усі мої звіти писалися намарно! — сказав я тремтливим голосом, згадавши, скільки праці й гордості за цю працю було вкладено в них.

Холмс вийняв з кишені стосик листів:

— Ось ваші звіти, друже мій, вивчені якнайретельніше, у чому ви можете не сумніватися. Я так добре все влаштував, що вони потрапляли до мене з запізненням тільки на день. Прийміть мої гарячі вітання. Завзятість і спостережливість, які ви виявили в такій надзвичайно складній справі, вищі за будь-яку похвалу.

Я ніяк не міг примиритися з тим, що мене так спритно надурили, але теплі Холмсові слова розсіяли моє невдоволення. Окрім того, в глибині душі я відчував, що мій друг має рацію і визнавав, що в інтересах справи мені не варто було знати про його появу в цих місцях.

— Отож-бо! — сказав він, дивлячись на моє просвітліле обличчя. — А тепер розкажіть мені про свій візит до місіс Лаури Лайонс. Я відразу здогадався, до кого ви поїхали, бо тепер мені вже зрозуміло, що це єдина людина в Кумбі-Тресі, від якої ми можемо чогось домогтися. Відверто кажучи, якби ви не побували там сьогодні, ймовірно, я сам завітав би до неї завтра.

Сонце вже сховалося, над болотами згустилися сутінки. У повітрі відразу схолодніло, і ми перейшли до печери. І там, сидячи в пітьмі поруч із Холмсом, я розповів йому про свою розмову з місіс Лайонс. Він так зацікавився нею, що багато чого мені довелося повторювати двічі.

— Це все дуже важливо, — сказав Холмс, коли я закінчив. — Справа надзвичайно складна, і в ній був один пробіл, який дотепер мені ніяк не вдавалося заповнити. Ви, ймовірно, знаєте, що Степлтон у великій дружбі з місіс Лайонс?

— Ні, про дружбу я нічого не чув.

— Це факт. Вони зустрічаються, листуються — між ними взагалі цілковита злагода, що дає нам великий козир у руки. От якби пустити цей козир у хід, щоб впливати на його дружину…

— Його дружину?

— Тепер я поділюся дечим із вами в обмін на ваші відкриття. Жінка, яку він видає тут за міс Степлтон, насправді його дружина.

— Боже мій, Холмсе! Ви впевнені в цьому? Тоді як він допустив, щоб сер Генрі в неї закохався?

— Романтичні почуття сера Генрі загрожують лихом тільки самому серові Генрі. Як ви помітили, Степлтон усіляко оберігає її від залицянь баронета. Повторюю, ця леді не сестра, а дружина Степлтона.

— Але навіщо знадобилися такі хитросплетіння?

— А от навіщо: Степлтон передбачав, що вона буде набагато кориснішою для нього в ролі незаміжньої жінки.

Всі мої туманні підозри, все підказане чуттями раптом випливло назовні й замкнулося навколо натураліста. Від цієї спокійної, безбарвної людини в солом’яному капелюсі та з сачком для лову метеликів віяло чимось грізним. Витримка й терпіння у поєднанні з хитрістю, на губах усмішка, а в серці — чорна злість…

— Виходить, це і є наш ворог? Виходить, він і вистежував нас у Лондоні?

— Так, я розгадав цю загадку.

— А застереження… Його надіслала вона?

— Цілком правильно.

З мороку, в якому я так довго блукав, виступили наполовину побачені, наполовину вгадані мною обриси дивовижного лиходійства.

28
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело