Архе - Дереш Любко - Страница 31

• Предыдущая
• 31/55
• Следующая

жінка тримала незапалену, як наразі, сиґарету. В іншій - плоскогубці з сіро-

блакитними ручками. Під плакатом я прочитав напис: ПРИЛУКИ. БУДЬ ОСОБЛИВИМ!

Я пішов на кухню, запарив чаю і дрижачою рукою кинув до нього шість ложок

цукру. Про всяк випадок ковтнув пару таблеток парацетамолу (знову прийшла

температура). Потім дзьобнув собі трохи домашнього винця і заліг спати, намагаючись сховатися під ковдрою, серед волосин із запахом нестиглих

абрикосів; сховатися подалі від того жирного шрифту, яким, здається, почало

писатися моє життя

?

вночі я прокинувся. Прокинувся і відчув себе повним рішучості віднайти клуб, хай би що там не робилося. В мені забурлила така енергія, наче я перетворився

на прогрітий мотор джипа десь в африканській савані, і очі мої світилися, ніби фари у БеТееРа. Все було таким простим і зрозумілим, що я зітхнув із

полегшення (чи навіть так: зіткнувсь із полегшенням), по чому негайно ?

Наступного ж дня специфічний настрій літер типу Bold мене покинув, і я з

полегкістю вернувся до буденного.

Зранку, відразу після пари я пішов за ріг факультету - в дівчачу курилку, де, як правило, тусувався П'явка. Став, запалив. Біля мене відразу ж утворився

діаметр вільного простору - я розумів, чому дівчата сахалися мене. Ще би -

довметрове здоровило, вагою у сто кілограмів, у поно-

шеному плащику і дитячій шапочці на зав язку, я лякав усіх лютістю бороди і

диким рухом велетенських очей з-під товстелезних окулярів, лякав кольоровим

бамбоном на шапочці, лякав рукавичками, що висіли у мене на спеціальній

шворочці, пропханій крізь рукави плащика (щоб не загубилися). Я був пострахом

факультету і мав чим пишатись.

Докурюючи, я приміряв до свого імені титул Брому - «Дмитро Шмігель, хімік-

маніяк, почесний член Клубу галогенів, Бром». Майже як на врученні Нобеля. В

мене колись навіть сон був - що мені Нобелівську премію вручили з геометрії, так що я знаю.

Курив, переминаючись із ноги на ногу, намацував у кишені розсипи

незрозумілого порошку бурого кольору. Мені подобалися такі фетиші - грудка

сульфату міді в носовичку, кілька дрібок ортоклазу в кишені для копійок, блідо-фіалковий нітрат заліза в папірці. А от мої пальці натрапили на

згорнутий учетверо аркуш пагіеру: всередині - порошок перманганату калію.

Марганцівку я носив як самозахист - якщо несподівано сипонути ЇЇ в очі, у

недруга виникнуть серйозні проблеми. Я, знаєте, хоч і пацифіст, але як треба, можу й відпацифіздити.

Тільки-но я поліз у пачку за черговою сигаретою, як почув чийсь ввічливий

голос:

- Дуже перепрошую, у Вас не буде цигарки?

Я опустив очі донизу й оцінив свіжий, легкий стиль одягу П'явки. Його миле, беззахисне й відкрите всім вітрам і плювкам лице світилося довірою. Я ледь

стримався від того, щоб не загасити сиґарету об зволожену рогівку його

довірливого ока.

Натомість простягнув цигарку й з усмішкою виплюнув:

- Мерсі.

П'явка обвив цигарку своїми манірними пальчиками. Я підніс йому вогонь.

П'явка втягнув губками дим. Я напружив вилиці. Я буквально відчував, як

П'явка вже смокче з

144

145

мене енергію, навіть не почавши розмови. Войовничий пестунчик, згадалися

слова Андрія. П'явка затягнувся, видихнув дим і

- Хух, ой, дякую, шо дав закурити, а то на парі так уже мене замучили, а я

зранку не встиг, знаєш, я їжджу все тролейбусом, а спати лягаю пізно, а

знаєш, як ранком важко вставати, а сьогодні ше запізнився і не встиг перед

парою покурити, взагалі, сьогодні якийсь такий день, постійно бігаю. До речі,

- П'явка простягнув спітнілу долоньку. - Буба.

Я потис цю в'язанку розпарених медуз і відрекомендувався:

- Дімка. Менделєєв. Джим. Хімік. П'явка розплився в посмішці.

- Ти шо, таке цікаве прізвище, тобі, певне, всі казали, шоб на хімію йшов! Та

й правда, певне, знаєш, вищі сили так направили. Ти шо, отаке прізвище, -

П'явка показав великого пальця. - Я тоже все життя мріяв про якесь нормальне

прізвище, або...

- Це... взагалі-то... прі-і-ізвисько, - я навмисне розтягував слова, даючи

підсікача його скоромовці.

- Ой, прізвисько? Ха, а я думав - ім'я! А в тебе одночасно два прізвиська -

Менделєєв і Джим? А чому ти Джим? Це ніби від Дмитра?

Я вайлувато пригладив джим-моррісонівську бороду періоду скандалу в Маямі, вважаючи тему вичерпаною. П'явка розгублено замовк. Його лицем чітко

замерехтіли стежини, котрими полились думки на кшталт: я от хотів з ним

поговорити, можливо, дізнатися щось цікаве, можливо, це людина якась цікава, можливо, я йому сподобаюсь, можливо, ми станемо друзями, можливо, будуть

якісь нові знайомства, а тут він не хоче відповідати, змовчав, он як, відкритих людей тепер ніде не люблять, ох-ох-ох...

Я перервав це ментальне пиздіння, просто струсивши головою. Бамбон на шапочці

замотилявся. П'явка і справді

внутрішньо завмер. Я бачив: його поманила свобода, з якою я зробив цей жест, так само, як бражника манить нічний ліхтар.

Я глянув і зрозумів. І думайте про мене, що хочете, - що я самозакоханий, егоцентричний і зарозумілий, що насправді лише хочу виділитись із натовпу, що, до того ж, вдається не надто добре, - але я вмить просік усю П'явчину

суть. З усіма його мамами, сестрами, бабцями, що закутують дитя в опіку, мов

у шалик, а в шалик - наче в зашморг, з усіма виконаними і перевіреними татом

домашніми завданнями21, він тільки умів бути ідеальним споживачем опіки, колискою родинних тривог та успадкованих страхів. Але перш за все він

потребував опіки, хатнього дезоксигідрогероїну - за будь-яку ціну і кожної

миті.

Я пошкодував, що не ношу в сумці пляшки з каламутним семом22 - отак би зараз, на здивованих очах П'явки, відважити в горлянку. Ну, суто для вигляду - ви ж

розумієте, я не п'ю.

- Слухай, Буб, - я підійшов до П'явки, взяв його під руку і з упевненістю

старого содоміта потягнув геть від натовпу. Буба переляканими очима чіплявся

за погляди байдужих однокурсниць, мов за останню щаблину.

- Буб, давай поспілкуємося. - П'явка трохи розпру-жився і властива йому

милість плюшевого заєнька знову заповзла на лице шляхетною цвіллю. - Розкажи

мені про своїх друзів.

- Ой, друзі... Та що там друзі... Я, знаєш, я більше за все люблю

спілкуватися з цікавими людьми. Стільки всякого нового дізнаєшся! От ви різне

таке цікаве читаєте, а я, знаєш, також, я собі записую книжки, які треба

прочитати. От, ти знаєш, так не люблю, коли всі читають оті дешеві детек-

тивчики, різні любовні романчики, а я би там про буддизм читав про різні

релігії знаєш їлось нове пізнавати от до речі я читав шо хто цікавиться

буддизмом той вже в минулому

21 У якнайширшому трактуванні (Джим).

22 Самогоном.

146

147

житті був трохи просвітленим А ТИ ЦІКАВИШСЯ БУДДИЗМОМ?

Я ніяк не міг второпати, чому ж його слова смакували, як гівно в шоколаді: нонконформізм, пошуки себе, ла-ла-ла і таке інше... Відверто кажучи, не

викликало це довіри. Відчувалося, що за тим ховається зворушливо-щільне

кубельце інтрижок з люблячою бабцею чи мамою в ролі сірого кардинала. Вибух

непослуху, спрямованого на пробудження нової порції опіки; злочин заради

покарання. Щоб мама думала: «Який він у мене розумний, мій маленький

пестунчик» і пригортала міцніше до себе. Бабки-кульбабки, висловлюючись

лапідарно. Повний піздєц.

Найпростіше було уявляти П'явку як потужний сервер такої собі людської

павутини знайомств. Головне знати, як підійти і коли вводити PIN-код. У нього

й не було друзів як таких. Тільки посилання на імена. Безліч знайомих -

фрагментарних і далеких. Людина з розряду тих, з ким вітаються мами твоїх

однокурсників - причому таких однокурсників, яких ти і в лице ніколи не

• Предыдущая
• 31/55
• Следующая