Архе - Дереш Любко - Страница 13

• Предыдущая
• 13/55
• Следующая

е-е, не на того напав! Не вір йому, Терезко, я знаю краще за нього, як то все

має бути, - при цих словах Буба ухитрився ще й підморгнути. Терезка

здригнулася. Від упевненості, що бриніла в Бубиному голосі, робилося

незатишно. Буба продовжив:

- Вірите, я знаю наперед, як має відбуватися розмова! Я вже все то повидіві І

я про вас обидвох всьо-всьо-оо-о дізнався!.. Ти би знала, Терезко, шо то є

насправді за один! То такий хитрун! Такий гівнюк! Отак утертися в довіру?!

Знала би ти, як він усе це прорахував! До міліметрика!!! А я спочатку й сам

купився! Думав, він такий покладистий, такий добренький... ех, наївна я

душенька...

Антон увесь пожорсткішав і загострився. Він скептично підсміхався і похитував

головою, чим відразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба піймав його

погляд і збуджено замахав руками:

- Нє, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який він засранець? Та він же

насміхається з нас! Я знаю, до чого то! Він хоче забрати в тебе твою папку з

ксерокопіями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу

вигадувати різні побрехеньки, лиш би вимацати папку! - і Буба глянув на неї

таким навіженим поглядом, що довкола серця стислися судини.

Дещо розгублено Терезка сказала:

- Але ж я не показувала вам ніякої папки! І про Козлика не говорила...

- Ну та, теж скажеш - «не показувала»! А хто нам про геометрію торочив тут

цілу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!

- Не було такого! - сказала вона і глянула на Антона.

Антон подивився на неї і сказав:

- Ну, не зовсім так. Про геометрію ти, звичайно, розказувала, інакше з якого

то дива став би я про АРХЕ-8 отут розпинатися?.. Але папки з собою ти не

мала, тут Буба щось конфабулює. У тебе в сумці лежать мої документи. Коли ми

йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закра-паємося.

Терезка швидко розв'язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки

і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав'язала сумку назад.

- У сумці тільки мої ксерокопії.

Буба вихопив у повітря вказівного пальця і запально продовжив:

- А бачиш? Я видів то! Я кажу тобі, шо так ся мало стати! Ти мала розкрити

сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними

вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він

вирве її в тебе і відразу втече. Бо тільки ті листочки йому й потрібні. ЙОГО

ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!

Тут Антон кашлянув. Сплюнув і м'яко посміхнувся.

- Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкої дороги, підісланий математичними

мафіозі, які давно вже точать зуб і на доцента Козлика, і на професора

Бурачка, і на всю кафедру асинхронної геотерики... Ха-ха. Терезко, пригадай, як ми ішли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти

деякі листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волів іти додому -

сама бачиш, сутеніється. Сонце низенько, вечір близенько. І хотів би отримати

свої листки назад. То ж є дуже цінні копії... Я повинен їх переписати. Ти

навіть не уявляєш, шо вони значать для мене і від кого дістались!

Щось смикнуло Терезку за нутрощі, бо відчула, як мимоволі опинилася у геть

лажовій ситуації. На Високому

58

59

замку вже споночіло, і поміж кущами почали увижатися якісь обличчя. Стало

страшно. Температура зібралася з духом і заявила:

- Значить так. По-перше. Я вам нічого про геометрію не розказувала і папку

свою не показувала...

Буба гмикнув: «Ну та, якраз! Може, досить дурочку ламати?..»

- По-друге, - продовжила вона. - ніяких документів я від тебе не брала, це я

твердо знаю. Нашо ти, Антон, вигадав таку історію, мені не зрозуміло. По-

третє, вже зовсім стемнілося, а ви обидва перестали мені подобатися, так що я

йду на маршрутку, а ви собі як хочете. Дякую за компанію і...

Терезка спробувала піднятися, але Антон вхопив її за лікоть і крізь зуби

видавив:

- Нє, сядь.

Терезка стерпла. «Пі-і-іздєц. - тільки й подумала вона. - Оце так вляпалася!»

- Терезо. Давай серйозно. Я не жартую. Віддай мої документи. Мені дуже

потрібно повернути їх одній людині.

- А ти відпусти мене.

- Я відпущу, але ти сядь.

- Перше відпусти.

- Сядь, я сказав.

Терезка сіла. Антон відпустив. Рука, там де її стиснув Антон, пекла. Горло

стиснулося від передчуття неприємностей.

- Давай розійдемося нормально, без ексцесів. Сюда ми йшли з порожніми

руками... Це ти пам'ятаєш? - спитав Антон.

Терезка кивнула, зібрала всю волю у погляд і заглянула в Антонові очі.

- Але пригадай, шо ми зробили, як тільки-но ви купили в мене флакончик

«плазми». Ми йшли біля пожежної частини, зупинилися. Я витягнув нам по

цигарці, і ми курили, балакали. Було таке, правда? А тепер пригадуй, шо в

мене було в руках, крім цигарки?

- Нічого! Руки в тебе були вільні! Я добре пам'ятаю!

- Ой чи...? Я мав з собою папочку, всередині папери - дуже важливі. Я

попросив потримати їх, щоби ми не загубили, коли підемо крапатись. Ти

сказала: добре, і запхала їх до сумки! Ну, пригадуй! Це ти мусиш пам'ятати!

Як ти могла таке забути!

- А ти не злися! Не брала я ніякої папки в тебе! Шо ти взагалі від мене

хочеш?

- Я не злюся! Я просто хочу забрати в тебе документи!

- Ага, попався! - тріумфував Буба. - Ти чуєш? Сам каже, шо хоче забрати їх в

тебе.

- А ти взагалі не втикайся, не твоя справа! - визвірів Антон. - Пиздуй

звідси, поки не дали в радіо... Нє, серйозно, Терезко, я розумію тебе. Коли

перший раз крапати «плазму», завжди якісь малімони із пам'яттю. Всяке буває: це забудеш, то переплутаєш...

Буба сплеснув руками, вочевидь, вражений безцеремонною брехнею.

- І ти його ше слухаєш? Ти тільки вдумайся, шо він каже\.. Білими нитками

шито, хлопче! Я ж тебе наскрізь, - Буба закотив пальцем повіку, - чуєш, наскрізь оцим-во бачу!

Антон підняв руку до голови, втомлений безглуздістю ситуації. Секундна пауза, і він, начебто заспокоєний, невимушеним тоном звернувся до Терезки.

- Послухай. Терезко. Ми з тобою тільки сьогодні як познайомилися. Я не знаю, нашо тобі здалися мої документи, шо ти їх не хочеш віддавати. Можливо, ти

просто вирішила пожартувати. Я таке розумію. Але мені вони позаріз потрібні

ще нині. Тому давай без цих, без дурниць. Якщо боїшся, просто в сумці

привідкрий свою папку і переконайся, що там лежать мої документи. Я тобі

сірником присвічу...

- Не смій! - стрепенувся Буба, і Терезка зіщулилася з переляку. Матка охолола

до кімнатної температури, зате в голову ударило щось гаряче. - Не смій йому

навіть показувати! - Буба підскочив до Терезки, готовий, в разі

60

61

чого, захищати її від агресора. - Пригадай, шо я казав: захоче в тебе їх

відібрати]

- Дай їй подивитися! Не лізь у чужу справу, ти, блядь, простокваша ходяча!

- Терезко! Навіть не розв'язуй! Ти знаєш, чим це може скінчитися!

Крапляр сплюнув. Терезка побачила, що він уже справді лютий.

- Все, - наказав Антон. - Досить того маскараду. Або ти віддаєш мені мою

папку, або...

Антон різко піднявся, Терезка пискнула з жаху й зірвалася на ноги в темряву.

Вона помчала дико і несамовито, притискаючи сумку з дорогоцінною папочкою до

грудей, скочила через балку, протовклася через кропиву, бігла, бігла, бігла

вниз, поки не добігла до колії.

На світлофорі, як по магії, біля неї пригальмував трамвай. Тереза копнула

двері, і ті відчинились. Терезка заскочила.

Двері закрилися.

Щойно замкнувши двері на ключ, Температура дозволила собі зорієнтуватись.

Намацала у темряві вимикач, клац, у плафоні спалахнула жарівка.

• Предыдущая
• 13/55
• Следующая