Выбери любимый жанр

Дві хвилини правди - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 14


Изменить размер шрифта:

14

Потім настане період його найбільших хвилювань - сьомий місяць, коли вона втомлено скаже:

- Я надто стара для всього цього!

А він, переляканий, почне переконувати, що всі свідомі жінки усього цивілізованого світу народжують саме в її віці. І це - цілком природно.

А ще він скаже, що у неї - веснянки на носі. А веснянки бувають лише у таких от сопливих дівчаток.

Потім вони разом народжуватимуть сина. І йому знову доведеться добре посперечатися. Адже спочатку вона буде категорично проти. І матиме, на її погляд, вагомі аргументи. Такі, які можуть висловити лише жінки її дикої і прекрасної у своїй дикості країни. Але, зауважить він, ці аргументи - не для нього!

- Свята правда, - скаже він. - Ми зробили це разом. Чому ж ти маєш бути сама? Це не чесно! Я триматиму тебе за руку!

- А якщо я тебе вкушу за неї? - хитро примружиться вона.

Тоді він задере рукав своєї сорочки аж до плеча і скаже: «Кусай! Мені не шкода!»

І вони сміятимуться.

А потім від того шаленого сміху він помчить її в авто до найкращої лікарні. І вона зрозуміє, що він - не такий, як інші, котрих вона знала і котрих боялася. Що йому байдуже, чи п’є вона нектар з квітів, чи лежатиме ось так, у цьому жахливому кріслі. Байдуже тому, що він любить в ній і те, й інше…

…Це вона назвала його Доном. Бо в нього смаглява шкіра, чорне волосся і перстень на мізинці - як у сицилійського хрещеного батька.

Назвала - і більше ні про що не хотіла чути. Лише - Дон Санта. І йому це одразу сподобалось. Вона мала право називати його так, як заманеться.

Дон Санта ніколи не припускав, що так кохатиме.

І ось - на тобі!

Ніби бог-картяр дав по носі останнім козирем. Тепер він береже цей козир, як святиню.

«Треба підрівняти газони… - подумав Дон Санта. - Тут все має бути добре. Завжди. Щоб вона ні в чому ніколи не розчарувалась…»

Він обвів очима подвір’я. На чому він зупинився?

Альпійські гори… Червона куртка-аляска, під якою вже живе [дихає] його син… Дон Санта втягнув ніздрями повітря і цей вдих відгукнувся всередині непритаманним йому схлипом.

…До низького паркану під’їхав листоноша - знайомий хлопчик-школяр на велосипеді. Він тримав у руці цупкий конверт прямокутної форми.

Дон Санта взяв його до рук. Власне, міг би й не брати, бо одразу здогадався, що там…

- Мерсі… - сказав він услід хлопцеві. Зовсім недоречно, адже той вже завернув за ріг вулиці…

«Аб-лі-ко-си» - знову подумки повторила Єва, дивлячись у вікно, і їй здалося, що це залите водою скло - її обличчя, в той час, коли воно зберігало холодний сухий вираз.

- Годі. Рушаймо, - коротко сказала вона. - Дощ закінчується. До міста - година їзди. Знаю там один недорогий готельчик.

Доведеться переночувати.

Вона взяла мобілку, набрала номер і сказала в слухавку:

- Ми не встигаємо сьогодні. Дорога погана - дощ. Скільки триватиме фестиваль? Ага. Добре. Заночуємо в готелі. Не кричи! Ти ж знаєш, я не воджу в темряві! Коли я тебе підводила?

Дан зрозумів, що вона телефонує «начальству» і зауважив інтонацію, від якої навіть йому стало моторошно. Дан уїдливо посміхнувся.

- Богдан? Він у порядку. Припини… Це не смішно. Бувай, - Єва натисла на відбій і завела мотор.

До самого міста на дорозі не зустрілося жодного села, проте обабіч тяглися соняшникові лани. Дан вже відверто хотів їсти.

- Що за готель? - запитав він.

- Відомчий, - відповіла Єва, - На чотири номери. Але ресторану там нема. І взагалі місто таке… Ну, там ми, мабуть, не поїмо. Хіба що збігаємо в гастроном…

- У нас єдиний вихід - наламати соняхів, - сказав Дан. - Я вже зголоднів.

Супутники відмовчувалися. Офіціантка, звісно, не могла нічого сказати, а у маляра, подумав Дан, мабуть, в кишені вітер свище; він узагалі принишк. Дану стало нудно. Йому не хотілося в’їжджати в будь-яке місто. На будь який асфальт. З-за рогу знову випірнуло село.

Охайне, з білими хатами, схожими на котеджі.

- Тут має бути кав’ярня, ви ж бачите - село не з бідних! - пожвавився Дан.

- Я можу вийти тут… - тихо сказав маляр.

Дан зрозумів, що не помилився: свище таки вітер. А ще зрозумів, що цей випадковий супутник не дозволить себе пригощати. З дівчиною було простіше.

- Вже темніє і я не впевнена, що нас тут нормально нагодують, - відповіла Єва.

Навіщо вона це сказала?! Нудьга зійшла з Дана, немов тягуча хвиля олії. В нього заблищали очі.

- А хочете я зроблю так, що нас тут нагодують по-королівському? Таку «поляну» накриють!…

- Що за маячня? - процідила Єва.

- А ти забула? Еге ж, мадам, ви швидко забуваєте шалену журналістську юність! Хоча у вас на обличчі - жодної зморшки! Одне слово, так… Зупинишся, щойно помітиш сільраду! - весело наказав він.

- Навіщо? - спитав Іван.

- Побачите. Тільки не заважайте! Це не важче, ніж красти помідори! Але - набагато веселіше.

«Сільрада» було розкішна. Перед нею здіймався пофарбований срібною фарбою пам’ятник - бюст лисого ватажка пролетаріату, переробленого за допомогою приварених каски та окулярів на льотчика-винищувача.

На першому поверсі світилося заґратоване вікно. Єва зупинила авто і запитально глянула на Дана.

- Що ти надумав, чудовисько?

- Нічого особливого, - відповів Дан. - Я хочу нормальної вечері. М’яса, печені з кров’ю. Шашликів. Горілки. І - щоб пісні лунали на все поле!

- Здурів?

- Ага! Виходьте! І мовчіть. Дай-но один сигнал!

Він відкрив дверцята і свіжий дощовий вітер, мов наелектризований його енергійною впевненістю, увірвався до машини.

Єва покірно натисла на кермо.

Тієї ж миті до вікна припала огрядна жіночка з величезним кучерявим «гніздом» на голові. Вона щось гукнула вглиб кімнати і в другому вікні виник молодик у джинсовій куртці.

Дан швидким і впевненим рухом відкрив багажник, дістав кофр, розпакував камеру і професійним рухом здійняв її на плече, тицьнувши в Євині руки мікрофон із «лейблою» відомого телеканалу.

Обличчя спостерігачів у вікні витяглись і зникли в напівтемряві. За мить обоє стояли на порозі й із тривожною [настороженою] увагою дивилися на приїжджих.

14
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело