Дві хвилини правди - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 12

• Предыдущая
• 12/47
• Следующая

Єва стенула плечима.

«Господь збереже [оберігатиме] мене. Адже він знає, що мою місію ще не закінчено…» - з посмішкою подумала Єва, їдучи в таксі принишклим післяноворічним містом.

- До якого вас терміналу? Далеко зібралися? - запитав, повертаючись до неї, водій.

Єва невизначено похитала головою. Не буде ж вона вдаватися до пояснень, що вирушає до Амстердама, звідти - через Сінгапур до Куала Лумпура, а вже потім - на Лангкаві!

Тобто, на інший край світу: де тепло, де світить сонце і, як повідомляли в програмі новин, - тридцятиградусна спека.

Так далеко вона ще не їздила ніколи. Так далеко і - сама…

Місто було сіре й порожнє, проте на аеровокзалі тривало бурхливе життя. І людей було багато, як ніколи. Попереду ще купа свят - Різдво, Старий Новий рік, Водохреще.

Щохвилини оголошували відліт літаків. До Рима, Риги, Відня, Парижа, Праги, Осло, Афін. Куди лише не виїжджали! Головним чином - «наші». Це легко було вирахувати за вбранням жінок.

Хутро, дублянки, чоботи на високих обцасах, золоті прикраси, яскравий макіяж. Єва посміхнулася: горе-мандрівниці! Мабуть, вирушають уперше. Ще не куштували пригод, коли на твою леопардову шубку десь на затишній закордонній вуличці летить пакетик з олійною фарбою. Іноземки в порівнянні з ними виглядають, як справжні бомжихи!

Єва теж нагадує сама собі опудало: потерта вельветова куртка, джинси та розтоптані (тому й зручні!) замшеві чобітки.

Все одно доведеться викинути…

Всю дорогу до Нідерландів вона проспала. Навіть очей не розплющила, коли стюардеса сама відкрила її столик і поставила на нього коробку зі шматком ще теплої піци та салатом. Їсти не хотілося. За три години перельоту до батьківщини «червоних ліхтарів» і тюльпанів вона зовсім не зголодніла.

Вийшла по довгій «кишці» в просторий зал аеропорту і досить вправно знайшла потрібний для пересадки «гейт», хоча довелося довго йти [рухатись] ескалаторною стрічкою повз принадні ятки з лахами. Але Єва навіть не зупинилася. Лахи більше не вабили її. Ганчір’я та парфумів вона набачилась досхочу. Часом їй навіть здавалося, що весь світ потонув у цих лахах. А ще - у виробах харчової промисловості, тобто - у безтямній обжирайлівці. Особливо гостро це відчувалося саме в такі святкові новорічні дні.

Пересівши на літак до Сінгапуру, Єва знову попросила Господа не вкорочувати її днів. «А чи він мене чує? - подумала вона. - Буде відомо лише за тринадцять із половиною годин! Який жах…»

Літак був велетенським, елегантного і трохи моторошного чорного кольору. Єва ще ніколи не бачила нічого подібного! Двоярусний «Титаник»!

Знайшовши свої місце, зняла і запакувала в пакет куртку, скинула вовняні шкарпетки. Переодягнутись у спідницю та дістати босоніжки вирішила перед самою посадкою. Думки були досить побутові.

Зручно всівшись у крісло і одягнувши навушники (Єва увімкнула 13-й канал із класичною музикою), почала виписувати в нотатник з «Путівника» те, що могло їй знадобитись:

Дякую - «терема косіх»

Доброго дня - «сламат тенгахарі»

Я хочу - «сайя мау»…

Пити - «мінум»

Туалет - «тандас»

Скільки коштує - «брапа харганья»

Так - «йя»

Ні - «тидак»…

Потім, слухаючи музику, відключилась.

Нічого дивнішого за сон, котрий огорнув її в небі на шляху до «Малесі», Єва ще не бачила. Вона сиділа із заплющеними очима і не відчувала, що насправді - спить. Думала віддразу на десяток різних тем, але це не було обтяжливо, як то трапляється через безсоння. Думки пливли крізь неї самі по собі, ніби Єва не мала до їхнього народження жодного стосунку. Це було подібне до демонстрації, коли ти стоїш на трибуні, а повз проходять різнобарвні колони.

…Колони суматрійських біженців, що прибули на цю землю в чотирнадцятому сторіччі, португальських хрестоносців із закривавленими невинною малайською кров’ю списами. Потім - голландці, британці. Британці вели за собою нескінченні вервиці індійських рабів. За ними дріботіли китайські родини, що тікали сюди від голоду, і японські воїни, що безжально катували китайців щотижня… Весь цей нереальний, різнобарвний тропічний потік називався Малейсія або Малейша - залежно від вимови кожної з трьох націй, що закріпилася на землі, котра зараз пропливала глибоко під нею. Скоро доведеться туди пірнути…

…Розбудив стюард. Він віз проходом візок із напоями. Єва взяла тонік і томатний сік. Стюард поклав на столик пакетик із фісташками.

Єва дістала з наплічника пластикову пляшку бурбона, купленого в «Дьюті фрі». Залпом випила зі склянки тонік і налила в неї грамів сімдесят бурбона. Стало тепло. За круглим віконцем мерехтіли червоні вогники на крилах. Вони мерехтітимуть так довго, подумала Єва, що зараз на них краще не дивитися. Набридне.

…Крім дивного імені, котре Єва не любила називати повністю, у неї були дивні очі - надзвичайно сині (немов вона була в лінзах). І коли один заможний пан, аташе чужої країни, поглянув у ці очі, він зрозумів, що перед ним жінка, в якій відчувається справжня порода. Як бувають породистими вузькі, мов папір, мисливські хорти. Особливо «породистими» здалися йому її очі. В них він одразу побачив відсутність будь-якої реальності. Ці очі втягнули його з такою потужністю, мов були двома гвинтами пароплава, а він - дрібною салакою, що не має сили на спротив.

…Єва летіла в двоярусному повітряному судні і час від часу попивала бурбон. В салоні пахло їжею: десь там, на початку крісел, стюарди вже роздавали великі пластикові коробки. Єва подумала, що нині в дорозі неможливо зголодніти. На ввічливе запитання англійською, чемно відповіла, що воліла б обрати «чікен».

Вона поглянула на монітор, що висів посеред салону і показував на карті шлях літака. Придивившись до карти, Єва зауважила, що «чікен» вона споживатиме, пролітаючи над Бангкоком. Потім вона загорнулася в ковдру. Той же монітор сповістив, що за бортом - мінус 57 градусів…

Вона знову заснула. І цього разу, хоч як це дивно, спала добре й міцно, аж поки почула голос з динаміка, котрий сповіщав про приліт до Сингапуру. Люди заметушились і вишикувались в чергу до туалетів - перевдягатися. Стюарди в черговий (і останній!) раз рознесли каву, йогурти, фрукти. Єва обрала каву. Літак м’яко приземлився.

В Сінгапурі йшов дощ і зовсім не було сонця, як і там, звідки вона прилетіла.

Цей аеропорт, один з найбільших у світі, світився новорічними вогнями та приваблював низкою бутиків. Довгим переходом Єва вийшла до внутрішнього потягу і доїхала до позначеного на квитку «гейта». Вона йшла такою упевненою ходою, що за нею ув’язалася родина росіян, прямуючих на Балі. Побачивши, що Єва зупинилася перед табло з написом «Куала Лумпур», огрядний батько сімейства, зодягнутий у квітчасті шорти, з ненавистю поглянув на неї і повів родину назад - блукати далі, відшукуючи інші шляхи до омріяного острова.

• Предыдущая
• 12/47
• Следующая