Голова Якова - Дереш Любко - Страница 5

• Предыдущая
• 5/26
• Следующая

разом з ними.

24.

Яків у коридорі вивчав поглядом труби, щоб не дивитись на практикантку за столом,

— Це ваш батько? — озвалася дівчина. Яків кивнув.

Дівчина кивнула теж.

— Зрозуміло, — сказала вона. — Ще подумавши, додала: — А у мене тут практика.

— Тут?

— Ага.

Яків підійшов до неї.

— Тут курити можна?

Дівчина відчинила вікно.

— У вікно. Мені теж.

Обидвоє запалили.

— Що це? — спитала дівчина після затяжки.

— Це трав'яні.

Вони замовчали.

— Наркоманів усіляких... бомжів... кого тільки не присилають, — озвалась вона. —

Часом забавні наколки трапляються. Я їх фоткаю на телефон, потім «Вконтакті» вішаю. Ти

є «Вконтакті»?

Ні.

— От сьогодні ногу прислали. А на нозі, з внутрішнього боку, наколка. «Умру

смешно».

— Що?

— Наколка така: «Умру смешно».

Яків гмикнув.

На виході з моргу на них чекала розігріта «дев'ятка».

Проїхавши село, таксі пірнуло в останній поворот. Фари освітили поле, а потім паркан

поперед будинком.

Дім стояв холодний і порожній, точно як небо над ним.

ІІ

Родинні контексти очима археоптерикса

Allegretto moderato

(помірно жваво)

1.

Чудо буває двох видів.

Перше чудо — це коли вдається скинути лаштунки світу і за ними побачити Господа. Це

чудо називають мокша — свобода, або ж звільнення.

Друге чудо — це коли наступна секунда не стається. Це чудо називають смертю.

Обидва чуда можуть трапитися будь-якої миті — милосердя-бо ставиться вище за суд, а

чудо стається по милості.

Свідки першого чуда виходять через парадні двері. Свідків другого чуда виносять з

чорного виходу ногами вперед.

Розплющивши очі знову в себе в ліжку, він застогнав. Три з половиною пали сімені,

двадцять пал крові, дванадцять пал жиру, десять пал кісткового мозку, сто пал плоті, десять пал жовчі, двадцять пал слизу і стільки ж вітру, триста шістдесят пал кісток і стільки

ж сухожилків. Тридцять з половиною мільйонів волосин. Це твоє тіло. І воно досі дихає.

Нумо ж, уставай. Ще один шанс на чудо.

Він піднявся і почав наспівувати арію.

У домі було тихо.

Унизу чути було, як брат готує собі каву.

Дім зяяв життєвим простором, у якому бракувало батька. На спорожнілих місцях у5іва

творила фантоми. Природа не терпить порожнечі, тому що впізнає у ній саму себе.

3.

Базель научив його алхімічній науці, яку Юнґ привіз із Китаю. У Венеції він плавав на

Золотій Гондолі. У Кракові в голові у нього завелися круки. У консерваторії він виявив, що

під ногами в нього змії.

4.

Якова такі розклади обламали, він пішов у схизму і єресь. Священними печатками та

пентаграмами запечатав усі думи про музику, помер і став ходити мертвим, з

пентаграмою на голові.

5.

Він облишив писання. Він почав шукати. Він став уразливим, як ніколи. Свої досліди він

називав, за Беконом, латиною: «Experimenta Lucifera» — «Досвіди світлоносні».

Загорнувшись у плащ, він перетнув кордон і видихнув у своїй комірчині, у батьковій хаті, у

саду піді Львовом. 6.

Отже, ти — Ірена.

Щоденні experimenta давали почуття захищеності. Він самотньо трудився у келії, ретельно

розкладав на елементи історію людської музики. Його класифікація була не менш

детальною, ніж середньовічні трактати з ангелології; не менш підтвердженою, ніж дані

про елементарні частки у сучасній фізиці. Він розумів, що, хоча Грааль вже втрачено, його

можна віднайти, бо насправді він є скрізь і в усьому.

Прийнявши те, що музикою є все, що робиться на видиху та на вдиху, він розклав свій дух

на роди і коліна, простежив оком розуму генеалогію звуку аж до прабатька Адама і

записав його повороти як чергування нот особливим любовним письмом, адже музика і

надалі була його містичною дружиною. Записував генеалогії ладів і мелодій, а за гілками

зв'язків намагався розгледіти Дерево Пізнання. Намагався — і не бачив. Самі гілки, і ні

початку їм не видно, ні краю.

З настанням вечора Яків упирем виповзав на вулиці Львова ковтнути свіжої крові. «Мрець

єси человєколюбія нєімєя». Цю татуху на плечі, ще тоді, коли не загоїлися рани під

лопатками, йому набивали Кирило і Мефодій.

«Умру смешно». Згадалася дівчина з моргу.

Згадався похорон.

Згадалася симфонія. Згадалася Ірена. От же, ти, Ірено!

Згадався брат з його небезпечними ідеями, згадався хрест, і коло, і свастика. Згадався

літак і тіло в моргу.

Тепер він знав ім'я власника ноги, на якій була та смішна наколка. Його звали СуньЦзи, він

був майстром стратегії.

Яків згадав, за чим він прийшов у ванну, і почистив зуби. Бадьорись, Євлампіє, сьогодні

знову день для чуда.

8.

Ритуал — мій спосіб підтримувати неперервність. Підтримуючи неперервність, я

здійснюю благо. Я ритуально зголюю щетину, щоби підтримати символічний чистий

вигляд, важливий для соціального благополуччя.

Пригадуєш білий тюльпан навпроти вікна у флігелі, де ти залишався на ніч? Ранок і

фіранки. Мереживо прикриває голе тіло дівчини. Голий по пояс, ти висовуєшся з вік на і

викрикуєш імена архангелів. Тобі радісно.

Ні, не те, щоб радісно... Ти вище!

Точно. Ти вище! Ти переміг! Ти втік із пастки людського роду. Ти більше не належиш

історії, не належиш анатомії і фізіології. Ти поза цим. Ти живеш у час, коли можна мати дві

голови на плечах і ніхто тобі й слова не скаже. Ти завжди можеш пояснити: одна голова у

мене — емпірична, об'єктивна, але всередині об'єктивної голови у мене складаються

враження, що є голова суб'єктивна, яка суб'єктивно достовірно містить емпіричну голову

всередині себе, як картину, як уявлення. Ти живеш у час, коли нікому не цікаво, що у твоїй

голові. Головне — акуратний одяг, за

яким тебе визнають за нормального.

Усе дуже просто, і це дуже добре.

Там, нагорі, тобі заздрять сонми шестикрилих.

Ти живий, і ти можеш насолоджуватися тварним. Ти НЕ ВОНИ. Ти НЕ БЕЗТІЛЕСНИЙ. У

тебе

є ім'я, але ти вискочив зі списків ямадутів. По тебе не прийдуть. Ти став Sol Ipse, самотньо

існуючим.

Ти обкрутив їх усіх круг пальця.

Відчуття влади. Крик свободи над старим містом.

Над дахами за вікном, над голубами, над дівчинкою з крем-брюле, яка миє чашки після

ранкової кави. Хотілося стиснути її в кулак і відчути, як полізе крізь пальці її крем.

9.

Підтримуючи неперервність, я здійснюю благо. Я заварюю каву, і я спокійний. Я не думаю

про червоні троянди крові на білій сорочці, не думаю про дітовбивства і занедбаність

безсмертної душі, я знаю, що, підтримуючи неперервність, я здійснюю благо.

— Ти в порядку? — спитав у кухні брат. — блідий, як гриб.

— Погано спав, — озвався Яків, не відрии.почи погляду від кавника. Кава от-от мала

підбігти.

Яків п'є каву і мріє про фламандське Відродження. За вікном сіріє ранок. Чути, як у полик

кричить дика гуска.

З Іреною вони одразу ж почали грати у гру, нібито нічого не відбувається і вони просто

друзі. Вона була з Осло, вивчала в Парижі архітектуру і збирала у Львові матеріали для

кандидатської роботи з системи моди. Носила короткі зачіски, малювала губи темно-

бордовим, мала зелені очі, невеликі, всіяні ластовинням груди.

Вона жила на Високому Замку. Вони грали, що вона принцеса, а він нордичний асур, який

приходить серед ночі й убиває дракона своїм теплим пістолетом щастя.

11.

Отже, ти — Ірена.

Моя Амнезія, богиня забуття, ти, котра вийшла з розкроєної модою голови Афродіти, ти, що нагороджуєш терпкими плодами амнезії, ти, що показуєш скандинавське кіно про асів

і велетів, ти, що співаєш Старшу Едду під звуки електро, ти, що знаєш значення фінського

• Предыдущая
• 5/26
• Следующая