Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич - Страница 23

• Предыдущая
• 23/87
• Следующая

Прошу,— запросив він до оселі.

Володя дивився в його привітні очі і не помічав нічого довкола: ні охайної кімнати з двоярусними дерев’яними ліжками, ні величезного стола посеред кімнати, за яким сиділи люди.

«Ми їх знайшли! Нарешті ми їх знайшли!» — гарячково пульсувала одна-єдина думка. Тремтячими ногами Володя ступив до кімнати і, навіть забувши привітатись, запитав:

Ви — Карел?

Так, я Карел,— усміхнувся чоловік.

Над Влтавою гарні світанки,— чітко сказав Володя чеською мовою. Цей таємний пароль хлопці одержали від чеського комуніста Йожефа ще в Освенцімі.

І влітку, і взимку,— відповів Карел.

Відгук на пароль правильний. Руки у Карела міцні, як у молотобійця, з твердими квасолинами мозолів.

Так ось який він, Орлятко! — гуде басом Карел і сяє Володі своїм усміхненим лицем. — Ніколи б не подумав, що такий юний...

Володя ледве стримувався, щоб не розплакатись — від розчулення, від того, що вони з Жорою таки знайшли дру- зів-підпільників.

А тепер, дорогий Орлятко, знайомся з моїми хлопцями, вони будуть і твоїми друзями,— схвильовано сказав Карел.

Чехи підходили до Володі, тиснули йому руку, називали себе: Януш, Ян, Марек, Фьодор, Пьотр, Гнеха, Чешніва, Франек, Франтек, Отто, Водічка, Новак, Новотний, Фіалка, Свобода, Гонка, Счастпий, Кемпка, Чех, Герак... Як приємно було дивитися на прості, відкриті обличчя чехів, щирі посмішки, бачити в їхніх очах доброзичливість, співчуття. Всім єством Володя відчув тут атмосферу згуртованості, справжньої щирості, чуйності і доброзичливості.

Його посадили за стіл, поставили перед ним добрий кухоль ерзацкави і цілу миску нарізаного хліба. Він не вірив своїм очам, довго не наважувався взяти шмат хліба, бо від хвилювання страшенно тремтіли руки.

Сміливіше, Орлятко, їж, не соромся,— припрошував Карел. — Ми вже пообідали. Як бачиш, ми поки що не голодуємо...

Ще вчора в арбайтскоманді Володя жував напівсуху траву, а сьогодні, до цієї зустрічі, здавалося, вже помирав з голоду. І ось перед очима — життєдайний хліб, та ще й досхочу! Юнак мало не знепритомнів. Жора напроти усміхається йому, підбадьорює. А йому важко усе це збагнути, повірити в реальність щастя...

Однак почав їсти, стараючись не зронити ні крихти, на очі набігали сльози...

Чехи тихо перемовлялися між собою, делікатно намагалися не дивитися на Володю, щоб не соромився, а зустрічаючись з його поглядом, підбадьорююче кивали йому: мовляв, не тушуйся, тут усі свої.

Яке то щастя — мати справжніх друзів! Вони підтримають тебе, розрадять, поділяться з тобою останнім куснем хліба...

Ще ніколи так смачно не було,— ніяково усміхався він чехам. — Ми з Жорою ніби вдруге народилися, знайшовши вас.

Зав’язалася щира, невимушена розмова. Чехи співчутливо розпитували радянських юнаків про їхнє поневіряння в неволі.

Жорстокість ворогів — це не ознака сили,— сказав Карел. — Навпаки — це свідчення їхньої слабості. Чому вони нас винищують? Саме тому, що бояться. А нам їх треба не боятися, а ненавидіти.

Хлопці уважно слухали Карела. По-іншому тепер світило їм сонце, і життя їхнє ніби враз перемінилося. Це був щасливий день. Хлопці нарешті знайшли не тільки побратимів, а й своє місце в житті, в лавах борців. Незважаючи на радісне збудження, втома і виснаження давалися взнаки — їм хотілося спати.

Це помітив Карел.

Ось що, друзі. Сили нам усім треба берегти. А для вас двох завдання номер один — набиратися сил, зміцніти. І якнайшвидше. Зараз усі лягайте спати — до вечора ще далеко. А потім повечеряємо і на апель підемо бадьорими.

Там за стіною Еріх,— занепокоївся Володя. — Я обіцяв йому допомогти. І, може... він голодний?

Еріх обідав разом з нами,— заспокоїв його Карел. — Він уже з годину спить. Скоро я його розбуджу, і ми он з Франтеком допоможемо йому фарбувати таблички.

А коли ж будете відпочивати ви? — знов стурбувався Володя.

За мене не турбуйся. Як бачиш, я найміцніший, до того ж начальник. Комусь же треба охороняти ваш сон. Отож спокійно спіть. Потім ти, Орлятко, знову підеш з Еріхом ставити таблички біля кар’єру. Там і передаси Петрові шмат хліба і пляшку кави.

Ви вже знаєте про Петра? — здивувався Володя.

Георгій нам розповів. Треба Петрові допомогти. Тільки спершу поспіть, бо ж все одно ще немає готових табличок. Ти, Орлятко, лягай на мою постіль, а Георгій — на койку Франтека. Я тим часом займуся своїми справами...

Хлопці давно відвикли від такого комфорту: звичайна постіль здавалася неймовірною розкішшю. Матрац і подушка духмяно пахли свіжою сосновою стружкою, яка здалася Володі ніжнішою за лебединий пух. Він солодко випростався на постелі й відчув неймовірну полегкість у всьому змученому тілі.

Вразила дивовижна дисциплінованість чехів. Як тільки Карел розпорядився про відпочинок, вони зразу ж полягали в ліжка і за якусь хвилину вже міцно спали. Причиною тому була нелюдська фізична втома, але Володя про те ще нічого не знав. Йому було гарно в Кареловій постелі, хилило в сон. Через дощату стіну з головної штуби долинав безладний хор п’яних голосів, шум, галас, азартні вигуки картярів, серед яких Володя впізнав і голос свого блокового. Там, за стіною, пиячили й різались у карти табірні проміненти вищих рангів. Це одразу ж нагадало жахливу табірну дійсність, добрий настрій потьмарився, але виснаження і втома брали своє, тому, незважаючи на гидкий шарварок за стіною, хлопець заснув.

Проспав він, мабуть, зо три години. Більшість чехів ще спали, а ті, що прокинулись, лежали на постелях, тихо перемовлялися між собою. Жори і Карела в кімнаті не було. Володя пошепки запитав про них у сусіда. Той відповів, що вони в Еріха. Володя тихенько встав, акуратно застелив ковдрою ліжко і навшпиньки вийшов у коридорчик. Тут він побачив Франтека, який сидів на табуретці біля розчинених дверей і пильно стежив за тим, що відбувається в таборі. Неподалік сохли на сонці щойно пофарбовані таблички.

Ну, відпочив трохи? — приязно запитав Франтек.

Дуже добре відпочив. Дякую.

Зайди в майстерню до Еріха. Там тебе ждуть.

Володя постукав у двері Еріхової майстерні. Відчинив йому Карел.

А ось і Орлятко,— радо сказав він,— Проходь сюди... Ну, як відпочивалося?

Щиро дякую, Карел. Відпочивалося чудово, як в раю!

Еріх уже випилював із пластмаси зубний протез для

Жори, який в цей час по картонному трафарету малював черепи зі схрещеними кістками і тихо мугикав собі якусь мелодію.

Давайте й мені роботу,— попросив Володя.

Е, ні,— заперечив Карел, глянувши на годинника. — Припиняйте роботу, беріть таблички — гайда до кар’єру. Там передасте землякові їжу. А за годину до апелю зберемося знову і разом повечеряємо. Дивіться ж: якщо кар’єрні придурки перешкодять вам зустрітися з Петром чи виникне який конфлікт, скажіть, що викопуєте доручення капо Карела. Це повинно подіяти, але користуйтесь цим лише в крайньому випадку. Обачність і пильність — насамперед.

Не хвилюйтеся, Карел,— заспокоював його Еріх. — Як не є, а я — німецький промінент, який треться біля есесівців. Це всі знають. Я ж можу трохи й налякати лагерфюрером... Отже, відпочивайте й не турбуйтеся, Карел. Все буде в порядку.

Карел пішов відпочивати, а хлопці почали ладнатися в дорогу. Еріх налив їм у чашки ерзацкави, дав по пайці хліба, до яких додав ще по шматочку розрізаної навпіл третьої пайки. То, безперечно, була його порція, і Володя помітив це.

Так не годиться, Еріх,— дорікнув йому Володя. — Ви ж собі нічого не лишили...

Я не голодний! — категорично заявив Еріх. — І давайте без дискусій. Слухайте старших: скоріш їжте і — за роботу...

Хлопці бачили, що сперечатися з ним зараз — марна справа, тому слухняно з’їли хліб і випили каву.

А це для вашого друга. — Еріх подав Володі невеличкий пакунок і пляшку. — Хліб і кава. Сховай за пазуху.

Пакунок був акуратно обгорнутий папером і зв’язаний тонким шпагатом, а пляшка закоркована так, що можна було легко відкоркувати.

Навіщо ви, Еріх, марудилися з упаковкою? — здивувався Володя.

• Предыдущая
• 23/87
• Следующая