Катастрофа в раю. - Лигостов Вильям - Страница 19

• Предыдущая
• 19/21
• Следующая

Звісно, марно було б умовляти його діяти не так, як я. По-іншому мислити він просто не міг. Що ж, хай іде Там буде видно.

Біля під’їзду лікарні ми не застали жодного атомокара. Видно, транспорт кинули на евакуацію. Довелося шкварити пішака. І знову з шарманкою на плечах. В дорозі до нас приєднувалося все більше й більше роботів. Я озирнувся: суне весь медичний персонал на чолі з хірургом. “А як же хворі? - майнуло в голові. - Кинули...”

На майдані, вщерть переповненому роботами, стояв неймовірний гамір. На підніжжі пам’ятника височів Ерудит. Вигукував у рупор якісь команди. Гвардійці з курячими перами в слухових отворах сортували роботів, шикували їх у взводи і роти, які тут же маршем вирушали до узбережжя. У вікнах навколишніх будинків густо стирчали голови кібертонців. Вони репетували, рвали на собі волосся, ридали, не знаючи до ладу, шо сталось, але відчуваючи інстинктивно: сталось непоправне. Неподалік пам’ятника “Адаму” на своєму старому місці височіла капсула. Слава богу. Тепер, коли рай перетворився на суцільну божевільню, вона була мені особливо дорога.

Ми ледве пробились до пам’ятника. Помітивши нас, Ерудит легко зіскочив з постаменту і потис мені руку.

- Поздоровляю! І з одужанням, і з нашою перемогою! Тепер вам нічого не загрожує.

- А кібертонцям? - не поспішав розділити його радість.

- І їм! Якщо, звичайно, поводитимуться розумно. Ми нікого й пальцем не зачепили. І не зачепимо. Тільки добра, добра бажаємо володарям.

- Та бачу. Бачу, до чого йдеться... Лікарню з хворими кинули напризволяще...

- Як кинули?! Неподобство! Я зараз же накажу... Медперсонал має покинути рай тільки після того, як вилікує всіх пацієнтів. А ви не бурчіть. Все буде гаразд... Будь ласка, ось і ваша подруга.

І справді, з натовпу виринула Раїса. Вона була в купальнику, а на голову нап’яла зім’ятий чоловічий капелюх.

- Любчику мій, Гришо. Ми врятовані... Нас чекає острів у відкритому океані... Він, щоправда, не має назви, але ж ти можеш назвати його, як захочеш.

Правду кажучи, зустріч з Раїсою мало радувала мене тепер. Переворот, нахаба-самозванець, розпатлані кібертонці у вікнах... Що воно тільки вийде з усього цього?

Мій двійник тим часом видерся на верхній куб пам’ятника. Натхненно крутив корбу шарманки. Але ось його рука заклякла. Він пошукав мене очима і крикнув:

- Глянь! Он там...

Його увагу привернула патлата голова, то мелькала між антенами роботів. До пам’ятника проштовхувався вождь райського племені. Власною персоною, без почту. Зустріч з ним не віщувала нічого хорошого. Я схопив Раїсу за руку. Сховалися за п’єдестал. Зіскочив униз і мій братик.

- Як вони добиратимуться до того острова?- запитав у близнюка.

- Ерудит сказав: кораблями. А я, якщо захочу, разом з Раїсою можу переправитися в капсулі.

- Дурень! Контрольного ж ключа нема ні в тебе, ні в мене.

- Сам ти дурень. Гелікоптер туди перенесе капсулу.

- А це що за машинерія? - поспішив змінити тему розмови.

За пам’ятником стояла схожа на радар установка.

- Я вже довідався! - відгукнувся близнюк. - АРЕ, Автоматичний регулятор енергоблока. Ерудит сконструював. Буде встановлений на острові. - Еге, та з ним непереливки! Вже починає випереджати мене.

По той бік пам’ятника зчинилась буча. Либонь, Чудотворець репетує... Авжеж, його голос. Цікаво все-таки, чого він хоче. Я обережно визирнув з-за п’єдесталу. Перед носом Ерудита розмахував кулаками червоний, мов печений рак, вождь племені.

- Неподобство! Я півгодини шукав атомокар і змушений був, хай живе моя мудрість, пішки добиратися сюди... Я всіх вас негайно...

- Даруйте, мій володарю, але всі атомокари, в тому числі й ваші персональні, кинуто на евакуацію роботів, - обірвав його Ерудит.

- Вперше чую. Що за евакуація? Хто дозволив, порушувати райський порядок? Я буду скаржитись Кіберу! Я вам покажу!

- Його вже нема, мій володарю. Хіба ви не чули повідомлення?

- Мені доповідали, але я не вірю. Кібер вічний, всемогутній і справедливий. Він захистить кібертонців!

- І все ж його нема. Нещасний випадок. А щодо атомокарів не хвилюйтесь. Закінчиться евакуація - всі вони знову будуть у вашому розпорядженні. Водити їх будете, до речі, самі.

- Що-о-о? - заревів вождь. - Може, захочеш, щоб ми і їсти самі собі готували, і взагалі все робили самі?

- Доведеться, - спокійно відказав Ерудит. - Але це навіть на краще. Якщо не ви, то ваші нащадки зрозуміють...

Чудотворцю відібрало мову. Він важко дихав, ворушив безсило язиком, але й слова не міг вимовити.

Нарешті здобувся на голос і, піднісши руки догори, заволав на весь майдан:

- Ря-я-ту-у-уйте! Ря-я-ту-у-уйте!

Кібертонці у вікнах і на балконах ще сильніше зарепетували. А вже за якусь хвилину біля вождя стояло кілька десятків співвітчизників. Підбадьорений їхньою присутністю, він потроху оговтався. Набундючився, загорлав:

- Негайно! Наказую! Негайно навести порядок! Якщо Кібера навіть нема, все мусить залишитись по-старому. Є така думка! Я наказую...

- Мій володарю, - намагався заспокоїти його Ерудит, - роботи вийшли з-під вашого контролю. Вони підкоряються тільки мені.

- Тим краще. Накажи їм. У нас ось-ось починається робочий день, а ти...

Саме цієї миті за мною щось затріщало. Озирнувся - горить АРЕ. Господи, що тепер станеться з енергоблоком?! - встиг подумати. І раптом яскраве світло засліпило всіх. Потім угорі загриміло так, як не гримить і в найстрашнішу горобину ніч. Щось дуже і незбагненне повалило мене на бетон. Падаючи, бачив, як хитаються і валяться будинки. Втратив свідомість...

“Скільки разів можна втрачати свідомість? Навіть для космічного репортажу забагато”, - скажете ви. Рівно стільки, скільки треба. Точніше, скільки втрачав, стільки й пишу про те. Самі судіть: хто б написав цей репортаж, чи доповідну записку, якби я вперто кожного разу не отямлювався?

Так-от, і на цей раз свідомість поступово повернулась до мене. Було вже надвечір, коли зміг підвестись і глянути навкруги. Картина, скажу вам, не з радісних. Справжнісіньке поле бою. Покотом лежать впереміжку кібертонці та роботи. Навколо майдану - руїни. А капсула хоч би що - стоїть собі...

Хоч як це дивно, а я знову живий. Безумовно, ніякими Ілюзіями себе йе тішив. Не можу ж бути винятком. Мусять вціліти й кібертонці. Принаймні ті, що були на той мент просто неба. А з роботами й поготів нічого не сталось. Тільки ж чому жоден з них і не ворухнеться? Нахилився над своїм близнюком, та - скільки не торгав, не гукав - жодної реакції. А он бездиханне тіло Ерудита, тіла сотень роботів. А Раїса? Ну й кавалер... В останню чергу згадав, про даму. Раїса лежала неподалік. Припав вухом до її грудей. Б’ється, б’ється серце! Підклав руку їй під шию, всадовив. Раїса розплющила очі, глибоко вдихнула повітря і усміхнулась:

- Гриша... Гриша... Ти живий. І я...

Так ми сиділи серед того кладовища і ковтали повітря, мов утопленики. Почали ворушитися і кібертонці. Ось підвівся вождь, потер зачумленІ очі й озирнувся довкіл. Один за одним отямлювались його співвітчизники. А роботи ж чому?.. Страшна здогадка пойняла мене. Енергоблок! Так, енергоблок! Кібер загинув. АРЕ згорів... Некерована реакція... Вибух! Вони позбавлені енергії, їх нічим не розворушиш. Тепер все! Кінець! Завмерли роботи, атомокари, гелікоптери, транспортери... Все!.. І моя копія - теж.

- Це ти?! Гляньте, гляньте - він живий, - обірвав мої хаотичні думки Чудотворець. Він дивився на мене виряченими очима. Певно, не вірив їм, бо підвівся і підійшов ближче. - Це він! Це безбородий! Він винен в усьому! Роботи! Взяти його!

Марно галасував вождь. Сам господь бог не міг би тепер зрушити з місця слухняних роботів. Чудотворця розпирало нетерпіння. Він ступив крок, ще...

- Сам тебе задушу, баламуте!..

Я не міг уникнути його страшного погляду. І тут, мов кішка, скочила Раїса, вчепилась за бороду вождя.

- Не чіпай його, не чіпай! Він мій, він не винен...

• Предыдущая
• 19/21
• Следующая