Катріона - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 44

• Предыдущая
• 44/61
• Следующая

— Ваш батько, — сказав капітан, — не подарує нам, коли ми покалічимо вас, міс Драммонд, а то, можливо, і втопимо. Послухайтесь мене і їдьте до Роттердама. Звідти парусним човном по Маасу можна дістатись у Брілл, а потім диліжансом повернутися в Гельвет.

Катріона й слухати не хотіла про зміну маршруту. Побачивши фонтани бризок, зеленаві вали величезних хвиль, що часом заливали бак, і човен, який то злітав на хвилях вгору, то раптом зникав у морській безодні, вона сполотніла, проте порушити батьків наказ не хотіла. «Так вирішив мій батько, Джеймс Мор», — твердо заявила дівчина. Я вважав, що безглуздо дівчині бути такою впертою і не слухатись доброї поради; та в Катріони були на це причини, про які вона змовчала. Парусники й диліжанси — чудові речі, однак за них треба, платити, а в неї за душею не було нічого, крім двох шилінгів і півтора пенні. Тож і капітан, і пасажири, не знаючи про її бідність (Катріона ж була надто горда, щоб признатися в цьому), кидали слова на вітер.

— Але ж ви не знаєте ні голландської, ні французької мов, — промовив хтось.

— Не знаю, — відповіла вона, — та з сорок шостого року тут проживає так багато чесних шотландців, що я чудово влаштуюсь.

У її словах відчувалась така чарівна сільська простота, що дехто розсміявся, інші ж здавались ще більш засмученими, а містер Джеббі надзвичайно розгнівався. Він, очевидно, усвідомлював свій обов'язок, оскільки його дружина згодилася взяти Катріону під свій нагляд, і йому довелося б їхати на берег, щоб самому впевнитися, що з дівчиною все гаразд. Та ніякі сили в світі не примусили б його це зробити, бо тоді він спізнився б на диліжанс. Тож він своїм гучним голосом, здавалося, хотів заглушити докори сумління. Нарешті розлючений містер Джеббі накинувся на капітана Сенга й почав доводити, що було б ганьбою для них усіх висадити Катріону, що зійти зараз з корабля — значить піти на вірну смерть і що ми ні в якому разі не можемо кинути дівчину в човен з брутальними голландськими матросами й залишити її там напризволяще. Я був такої ж думки, а тому підкликав до себе штурмана й домовився, щоб він відіслав мої скрині в Лейден на адресу, яку я дав йому. Потім я почав подавати знаки рибалкам у човні.

— Я поїду на берег з молодою леді, капітане, — сказав я. — Мені однаково, яким шляхом добиратися до Лейдена… — З цими словами я плигнув у човен, але невдало, і разом з рибалками впав на дно.

Корабель горою височів над нами, гойдаючись на хвилях; він то поринав у воду, то знову виринав, ніби от-от зірветься з якоря. Я почав уже думати, що вчинив дурість, що Катріона ніколи не зможе спуститися в човен і що мене одного висадять на берег у Гельветі без надії на якусь іншу винагороду, крім обіймів Джеймса Мора, коли б я їх побажав. Але я недооцінив хоробрості дівчини. Побачивши, що я не вагаючись плигнув (хоч насправді дуже боявся), вона вже не могла примиритися з тим, щоб її перевершив відкинутий нею друг! Дівчина зійшла на бульверки, тримаючись за трос; вітер надув віялом її спідниці, і смілива спроба стала ще небезпечнішою. Присутнім на палубі було видно її панчохи вище, ніж вважалося пристойним у місті. Катріона не гаяла жодної хвилини, і коли б навіть хто захотів перешкодити їй, то не встиг би. Я стояв у човні і, розпростерши руки, приготувався ловити дівчину. Корабель трохи нахилило в наш бік, і човняр, незважаючи на риск, підплив ближче. В цю мить Катріона плигнула. Щастю моєму не було меж, бо я спіймав її й за допомогою рибалок утримався на ногах. Дівчина якусь мить міцно трималася за мене обома руками, дихаючи швидко й глибоко; потім човняр посадив нас (я ніс Катріону) на місця біля стернового, і під схвальні прощальні вигуки капітана Сенга, екіпажу й пасажирів наш човен попрямував до берега.

Нарешті Катріона опам'яталась і мовчки, без жодного слова відняла свої руки. Я теж мовчав; завивання вітру й шум розбурханого моря не сприяли розмовам. Гребці з усіх сил налягали на весла, але ми просувалися дуже повільно. Коли човен входив у гавань, «Роза» вже встигла знятися з якоря і вийти в море. Недалеко від берега човняр, за обурливим голландським звичаєм, зупинив човна й зажадав плату за проїзд. Він вимагав по два гульдени з кожного пасажира, тобто майже чотири англійських шилінги. Катріона розхвилювалась і почала сперечатися. Вона говорила, що цікавилась у капітана Сенга і той сказав, ніби проїзд коштує один англійський шилінг. «Невже ви думаєте, що я сіла б у човен, не спитавши за ціну?» — обурювалась дівчина. У відповідь човняр теж підвищив голос. Лаявся він по-англійськи, все ж інше висловлював голландською мовою. Помітивши, що Катріона розхвилювалася до сліз, я потихеньку сунув у руку негідника шість шилінгів, після чого він виявився настільки люб'язним, що взяв у неї один шилінг без будь-яких претензій. Я, звичайно, почував себе надзвичайно ображеним і присоромленим. Люблю, коли люди «бережливі, але не в такій мірі, як Катріона. Тому, тільки-но човен рушив до берега, я досить холодно спитав її, де вона повинна зустрітися з своїм батьком.

— Треба розшукати будинок Спротта, одного чесного шотландського купця, і в нього довідатись, — відповіла дівчина, а потім додала — Я хочу від щирого серця подякувати вам, ви були мені чудовим другом.

— На це ще вистачить часу, коли я доставлю вас вашому батькові, — сказав я, не підозрюючи, що все так і буде. — Я можу розповісти йому цікаву байку про слухняну і вірну доньку.

— О, я не думаю, щоб мене можна було назвати вірною! — вигукнула Катріона з болем у голосі. — Не думаю, щоб у душі я була вірною.

— Однак мені здається, що мало хто наважився б отак стрибнути тільки заради того, щоб виконати наказ батька, — зауважив я.

— Я не можу допустити, щоб ви були такої думки про мене! — знову вигукнула дівчина. — Хіба я могла залишитись на кораблі, коли ви плигнули в човен? У всякому разі, були й інші причини. — Тут вона, зашарівшись, призналася, що в неї немає грошей.

— Боже праведний! — вигукнув я. — Яке безумство лишити вас на материку Європи без копійки в кишені! Це ж неподобство… гірше, ніж неподобство.

— Ви забуваєте, що мій батько бідний чоловік, — одмовила Катріона. — Він всього-на-всього вигнанець.

— Не всі ж ваші друзі вигнанці! — обурився я. — А як ви поставились до тих, хто дбає про вас? Наприклад, до мене або міс Грант, яка порадила вам їхати. Вона, мабуть, збожеволіла б, коли б почула, що ви їдете з порожнім гаманцем! Навіть до Грегорів, у яких ви жили і які з любов'ю ставились до вас. Ваше щастя, що доля звела нас разом! Уявіть собі, що батько з якихось причин не прибуде сюди. Що станеться з вами в чужому краї? Сама думка про це жахає мене.

— Я б усім їм збрехала, — відповіла вона. — Сказала б, що в мене багато грошей. «Їй» я так і сказала. Не могла ж я принизити Джеймса Мора в їхніх очах.

Згодом я дізнався, що Катріона все ж таки принизила його, як то кажуть, змішала з брудом, бо брехню цю вигадав батько, а не дочка, яка мала тільки підтримувати її для врятування його репутації. Але в той час я не знав цього, й сама думка про злидні та небезпеки, з якими вона могла зустрітись, страшенно непокоїла мене.

— Так-то воно так, — зауважив я, — але вам треба навчитися бути розважливішою.

Багаж Катріони я тимчасово залишив у готелі на березі, де розпитав французькою мовою, як пройти до будинку Спротта. Спротт жив поблизу гавані, і ми одразу ж вирушили туди, з подивом розглядаючи навколишню місцевість. Для шотландців туг було чим захоплюватись: місто перетинало безліч каналів, у густій зелені дерев тонули гарні будинки з рожевої цегли; біля кожних дверей ми бачили дбайливо витесані з голубого мармуру східці й лави. В місті було так чисто, що можна було б пообідати просто на шосе. Спротта ми застали вдома. Він сидів, схилившись над конторською книгою, в низенькій, дуже чепурній приймальній, прикрашеній фарфором, картинами і глобусом у мідній оправі. Це був високий, кремезний червонощокий чоловік з хитрим і суворим поглядом. Він навіть не запропонував нам сісти.

• Предыдущая
• 44/61
• Следующая