Катріона - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 33

• Предыдущая
• 33/61
• Следующая

Всі одразу ж повернулися до нього.

— Якщо його історію направити куди слід, то навряд чи справа лишиться без наслідків, — вів Міллер далі. — Весь судовий персонал, починаючи з найвищого його представника і кінчаючи найнижчим, був би повністю знеславлений; і мені здається, всіх їх довелося б замінити іншими. — Коли він говорив, то весь світився лукавством. — Немає потреби доводити вам, що виступати у справі містера Бальфора було б надзвичайно вигідно, — додав він.

Це було для них другим зайцем, і вони всі погналися за ним — зайнялися справою містера Бальфора. Сперечалися про ті промови, які будуть виголошуватися, про те, яких службовців можна буде вигнати і хто з них посяде їхнє місце. Я наведу лише два приклади. Пропонували зблизитися з Сімоном Фрейзером, свідчення якого, коли б тільки вдалося їх витягти, були б згубними для Арджайля і Престонгрейнджа. Міллер поставився дуже схвально до цієї справи. «Тут, панове, перед нами соковита й поживна печеня, — говорив він, — кожному вистачить по шматочку».

По цих словах усі присутні облизали губи. Про Джеймса Стюарта забули. Чарлз Стюарт не тямив себе від захоплення, смакуючи наперед помсту над своїм головним ворогом, герцогом.

— Джентельмени, — вигукнув Стюарт, наповнюючи свій келих, — п'ю за шерифа Міллера! Його юридичні здібності добре відомі, а про кулінарні свідчить пунш, що стоїть перед нами. Та коли справа доходить до політики!.. — вигукнув він і осушив келих.

— Так-то воно так, але навряд чи це буде та політика, яку ви маєте на увазі, друже мій, — сказав задоволений Міллер. — Ви маєте на увазі революцію; мені здається, і я можу обіцяти вам, що історики вестимуть літочислення з дня початку процесу містера Бальфора. Коли справа поведеться вміло і обережно, то ця революція буде мирною.

— Яке мені діло до того, що Кемпбеллам намнуть вуха! — кричав Стюарт, вдаряючи кулаком по столу.

Мені, звичайно, це мало подобалось, хоч я ледве міг стримати посмішку, помічаючи якусь наївність цих досвідчених інтриганів. У мої розрахунки аж ніяк не входило витерпіти стільки поневірянь лише заради звеличення шерифа Міллера або щоб зробити революцію в парламенті; тому я втрутився у розмову з усією простодушністю, яку тільки міг напустити на себе.

— Дуже вдячний, джентльмени, за вашу пораду, — сказав я. — Проте мені хотілося б, з вашого дозволу, поставити вам два-три запитання. Одну річ, наприклад, ви чомусь зовсім забули. Яку користь принесе ця справа нашому другові Джеймсу Гленському?

Всі троє розгубилися і заходились давати плутані відповіді, які зводились практично до того, що Джеймсу лишається тільки сподіватися на милість короля.

— Крім того, — вів я далі, — чи принесе це яку-небудь користь Шотландії? Ви, мабуть, забули прислів'я, що поганий той птах, який бруднить у власному гнізді. Ще хлопцем я чув, ніби в Едінбурзі спалахнув колись бунт, який дав підстави покійній королеві назвати Шотландію варварською країною. Мені завжди здавалось, що від цього бунту ми скоріше програли, ніж виграли. Потім настав сорок п'ятий рік, і про Шотландію заговорили всюди; але я ніколи не чув, щоб ми що-небудь виграли і сорок п'ятим роком. А тепер звернімося до справи містера Бальфора, як ви її називаєте. Шериф Міллер каже, що історики вестимуть літочислення з часу цієї події; це мене ніскільки не дивує. Боюсь тільки, що вони відзначать цей період як нещасливий і всіма осуджений.

Проникливий Міллер уже догадався, куди я гну, і поквапився скористатися з цього.

— Добре сказано, містер Бальфор, — вставив він. — Дуже слушне зауваження, сер.

— Далі нам слід було б запитати себе, чи добре це для короля Георга, — наполягав я. — Шерифа Міллера, здається, це мало турбує. Однак я сумніваюсь, щоб можна було зруйнувати всю будівлю і не завдати його величності одного-двох ударів, один з яких міг би виявитися згубним.

Я дав їм нагоду висловитись, але ніхто не мав такого бажання.

— Серед тих, кому ця справа мала бути вигідною, — вів я далі, — шериф Міллер згадав у числі кількох імен і моє.. Сподіваюсь, він пробачить мені, але я думаю інакше. Я не вагався, поки йшлося про врятування Джеймса, хоча й усвідомлював, що надзвичайно рискую. Тепер же я думаю, що молодій людині, яка збирається стати юристом, незручно, не проживши на світі й двадцяти років, закріпити за собою репутацію підбурювача й бунтівника. Що ж до Джеймса, то, здається, при теперішньому стані справ, коли вирок уже майже винесено, у нього тільки й надії, що на милість короля. Хіба не можна в такому разі звернутися безпосередньо до його величності, зберегти репутацію високопоставлених урядовців в очах громадськості і допомогти мені самому уникнути становища, яке може зіпсувати мою кар'єру?

Всі сиділи мовчки, втупивши очі в келихи. Було видно, що моя точка зору їм не до вподоби. Та Міллер уже мав свою думку з цього приводу.

— Якщо дозволите мені точніше сформулювати міркування нашого молодого друга, — почав він, — то, наскільки я його розумію, нам пропонується подати доповідну записку урядові, описавши в ній викрадення та ув'язнення містера Бальфора, а також, можливо, і деякі деталі свідчення, яке він готувався давати на суді. Що ж, цей план має деякі шанси на успіх. Він може допомогти клієнтові не гірше від нашого плану, а то навіть і краще. Його величність, можливо, відчує симпатію до всіх тих, хто матиме якесь відношення до цієї записки. А її можна було б написати так, щоб дуже делікатно проявлялися вірнопідданські почуття; на мою думку, при редагуванні треба буде підкреслити саме цей бік.

Юристи кивнули головами і зітхнули: їм, безсумнівно, більше подобався перший план.

— В такому разі, містер Стюарт, дайте, будь ласка, паперу, — попросив Міллер. — Думаю, що записку підпишуть усі тут присутні як повірені засудженого.

— Це принаймні нікому з нас не зашкодить, — зауважив Колзтаун і ще раз глибоко зітхнув: за останні десять хвилин він уже бачив себе генеральним прокурором замість усунутого Престонгрейнджа.

Після цього вони заходилися без особливого ентузіазму складати доповідну записку, поступово проймаючись професійним запалом; мені ж не лишалося нічого іншого, як дивитись на них і відповідати на випадкові запитання. Записку написано було дуже добре. Починалась вона з викладу фактів про мене: про нагороду, обіцяну за мій арешт, про те, як я добровільно віддав себе до рук правосуддя, про тиск, якому мене піддали, про моє ув'язнення і прибуття в Інверарі, коли вже було надто пізно. Потім в ній говорилося про ті почуття вірності королеві й турботи про суспільне благо, заради яких було вирішено відмовитися від свого права дії. Закінчувалась записка зворушливим закликом до короля помилувати Джеймса.

Мені здається, що мене особисто принесли в жертву і виставили неспокійним баламутом, якого начебто вся ця група юристів ледве утримувала від крайностей. Та я не чіплявся до цього, а тільки запропонував, щоб підкреслили мою готовність дати власні свідчення й підтвердити свідчення інших перед будь-якою слідчою комісією, а також попросив дати мені копію записки.

Колзтаун щось промимрив, затинаючись, а потім сказав:

— Але ж це дуже секретний документ.

— У мене з Престонгрейнджем склалися своєрідні відносини, — сказав я у відповідь. — Я, безсумнівно, завоював його серце в час першого нашого побачення, і відтоді він завжди був мені другом. Коли б не він, джентльмени, я давно вже був би мертвим або чекав би вироку з нещасним Джеймсом. Тому-то я й хочу послати йому цю записку, як тільки вона буде переписана. Зважте також, що цей крок послужить мені захистом. Я маю ворогів, які вже звикли діяти рішуче, його світлість тут, в Інверарі, і поруч з ним Ловат; якщо наші дії виявляться хоч трохи двозначними, я можу легко потрапити в тюрму.

Не знайшовши готової відповіді на ці міркування, мої порадники вирішили, нарешті, погодитися, тільки висунути умову, що, подаючи записку Престонгрейнджу, я висловлю йому пошану від імені всіх зацікавлених.

Прокурор був у замку на обіді в його світлості. Одним із слуг Колзтауна я послав йому від себе записку, в якій просив призначити мені побачення, і дістав у відповідь пропозицію негайно ж зустрітися з ним в одному приватному будинку. Я застав прокурора в кімнаті самого, на обличчі в нього не можна було нічого прочитати. Однак у мене вистачило спостережливості й розуму, щоб помітити в сінях кілька алебард і зрозуміти, що Престонгрейндж був готовий заарештувати мене негайно, коли б у цьому виникла потреба.

• Предыдущая
• 33/61
• Следующая