Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 31

• Предыдущая
• 31/39
• Следующая

Ч ?орогу, дорогу пану осаулу н?женському! Ч кричать козаки.

Ч ?, се кн€зь наш! Ч гукне один у личаковому кунтуш?. Ч “ривай лиш, недовго верховодитимеш! ј другий зупинив його:

Ч Ќе дуже, Ч каже, Ч гукай супроти сього пана: € дещо чув про його од запорожц?в.

Ч ўо ж ти чув?

Ч „ув таке, що не дуже гукай на його, от що!

—е ж з одного боку. ј з другого, поки пробрались трохи пром?ж людом, чуЇ ѕетро таку розмову:

Ч як ти думаЇш? „и€ в?зьме?

Ч ј чи€ ж, €к не ?вана ћартиновича!

Ч ?, постривай лиш! ќн у —омка, кажуть, в обоз? довол? гармат ? чорного проса; Ї чим у в?ч? загл€нути; а в?н-то не так?вський, щоб оддав доброх?ть булаву з бунчуком.

Ч Ѕудуть наш? й гармати, €к б?г поможе. ¬же козакам давно обридло сто€ти в старшини в порога. ’то не в кармазинах, того й за ст?л не посад€ть.

ѕроњхали ще трохи.

Ч „и правда бак, Ч питаЇ один бурлака в другого, Ч що вчора ховали в?йтенка?

ј той йому:

Ч ј €к же? ѕохорони прост€глись через увесь Ќ?жень, од Ѕ?л€к?вки до озир?вки. «роду н?хто таких похорон не зазнаЇ.

«нов зупинивсь поњзд: зустр?в vвинтовка знакомого €когось пана. “ой почав правити про —омка й ?ванц€, €к вони зустр?лись у кн€з€ vаг?на. н€зь ?ще ранн?м ранком зазвав козацьку старшину на пораду, ? там-то було послухати, €к прив?тав ?ванець —омка!

Ч ќ, ?ванець Ч собака! Ч каже, знизивши голос, vвинтовка. Ч як уњстьс€ в кого, то вже свого докаже. як же зложили бути рад?? ѕо-нашому?

Ч јвжеж!

Ч ? —омко згодивсь?

Ч «годивсь поневол?. “?лько бач: Ѕрюховецький, по уговору, п?шо ? без оружж€ веде свою сторону, а —омко на кон€х, шатно ? при оружжю. ’оче, кажуть, з гармат бити, €к не по його рада станетьс€.

vвинтовка т?лько засм?€всь.

Ч Ќехай, Ч каже, Ч б’Ї на здоров’Ї! –оз’њхались. vл€не ѕетро, аж ? коваль €кийсь тут вештаЇтьс€ з молотом на плечах.

Ч “и запорозька сторона, ќстапе? Ч питаЇ в його в?вчар з ц?пком.

Ч ўоб вони, Ч каже, Ч виздихали тоб? вс? до одного, т?њ запорожц?!

Ч як! «а що се?

Ч «а що? за що!.. vм! —казано Ч не в?р ж?нц?, €к чужому собац?!

Ч …о? ўоб то оце запорожець та почав до жiнок липнути?

Ч ?ге! “и ще не знаЇш сих пройдисвiтiв! —е, коли хочеш знати, самi паливоди!

Ч …о?

Ч I не йо! ”чора зазвали мене до коша, буц?м ? добр?. Ђќсь там се да те треба нам перековати, а в нас такого дотепного ковал€ й зроду не булої, Ч та й давай мене поштувати. я ж там п’ю та бенкетую, а вони в мене в господ? лихо ко€ть. ¬ертаюсь ранком, проспавшись, аж дома вже походжено.

Ч “а то тобi на похмiлл€ так iздалось, брате.

Ч Iздалось! Ч аж крикнув коваль. Ч ј це ж €к тобi здастьс€? ѕитаю в Iвас€: Ђ« ким же ви, синку, без мене вечер€ли?ї ј вона, сука, вже й перехоплюЇ: Ђ« богом, скажи, …васю, з богом!ї ј дитина, зв?сно, мале, лукавства не знаЇ, погл€нуло на нењ та й питаЇ: Ђ’?ба ж мамо, то бог, що в червон?м жупан??ї

ѕроњхали й мимо сих. ўо ближче к царському намету, то все трудн?ш було пробиратись. оло намету б’ють у бубни, а тут пром?ж народом ход€ть окличники да все кричать: Ђ” раду! ” раду! ” раду!ї ’оть народ ? без окличник?в зв?дусюди мов плав пливе ј найб?льш претьс€ того мужицтва.

Ч Ќу, вже, брате, Ч каже ?нший, Ч з порожн?ми кишен€ми до ж?нок не вернемось!

ј другий, см?ючись:

Ч «аробимо лучче, н?ж на косовиц?! Ѕач, у €ких пани кармазинах, €к? тил€ги п?д золотом та п?д ср?блом понад?вали! јж хр€стить! ”се наше буде!

Ч “а й коло крамних комор руки погр?Їмо! азали запорожц?, що все пор?вну м?ж миром под?л€ть.

vл€не ѕетро, аж тут м?ж мужиками тиснетьс€ й “арас —урмач.

Ч ? ти, Ч каже, Ч отсе супротив —омка й панотц€?

ј той:

Ч —пасиб? вельможному пану —омков?! —пасиб? й твоЇму панотцев?! ¬и звикли обирати гетьмана т?лько козацькими голосами, а тепер ? наш м?щанський речник чогось на рад? стоњть! Ч да й пот€г дал?.

ќсь уњжджають наш? у саме колесо в?щове. ”з€ли козаки од њх кон?. “ут уже були сам? козаки, так зараз ? дали vвинтовц? дорогу, а за vвинтовкою й ѕетро з „ереванем пробравсь. ?нш?, зустр?вшись, тисли vвинтовку за руку. ¬?н т?лько, всм?хаючись, клан€всь.

vл€не ѕетро, аж пом?ж старшиною козацькою т?лько де-не-де видно у ком?р? червону стр?чку: усе повипускали голуб?њ. ќшибло його страхом: тут щось недобре скомпоновано!

? „еревань щось пом?рковав. ќбернувсь до ¬асил€ Ќевольника:

Ч ќт, бгате ¬асилю, €ка тут чудна мода завелась на стьожки! ” нас червон?, а тут Ч дивись Ч усе блакитн?!

ј той похитав головою да т?лько:

Ч ќх, боже правий, боже правий!

ѕробравсь vвинтовка у саму перву лаву, м?ж полковники, сотники да осаули, судд? полков? да обозн?њ з хорунжими. “ут ? писар? сто€ли з каламар€ми й б?лим папером. ѕосеред колеса, Ч а колесо одзначили таке, що з одного краю до другого ледв? можна було що почути, €кби перекликнутис€, Ч так посеред колеса сто€в ст?л п?д турецьким килимом. Ќа стол? лежала булава Ѕрюховецького з бунчуком ? корогвою. —ам Ѕрюховецький сто€в у голубому жупан? перед своњх запорожц?в. “ут уже в?н був не той, що в –омановському ут?: позирав гордо, по-гетьманськи, ? т?лько всм?хавсь, уз€вшись у боки.

јле ось кр?зь царський намет ув?йшов ? —омко з своЇю старшиною Ч ус? в панцирах ? мисюрках, з шабл€ми й келепами, €к до бою. ” руках —омко держить золоту булаву Ѕогданову; над ним розпустили хорунж? ? бунчуков? в?йськову корогов ? бунчук. ?ва тимпанники стали перед його з ср?бними бубнами.

Ђvордий, пишний ? розумом високий гетьман! Ч подумав ѕетро. Ч ?а на кого ти опираЇшс€, коли б ти т?лько в?дав! ?и€вол давно вже одлучив од тебе в?рн?њ душ?!.. ѕо тонк?й криз? ступаЇш ти на свого ворога… ?аль мен? тебе, золота голово, хоть ти й перепинив мен? дорогу!ї

“ак думав Ўраменко, сто€чи позад vвинтовки. ј кругом радного колеса крик ? гом?н такий, мов „орне море граЇ. ќднак почув —омко, €к закричали йому брюховц?:

Ч ѕоложи й ти булаву! ѕоложи бунчук ? корогов, пере€славський крамарю!

—омко звел?в ударити своњм тимпанникам у ср?бн? бубни. ”щухнув трохи галас. ¬?н тод? голосом чистим ? поважним, мов у золоту трубу, протрубив:

Ч Ќе положу! Ќехай скажуть мен? моњ п?дручники (? погл€нув гордо на обидва боки). ј вас, голодранц?в, € не знаю, зв?дки ви втерлись м?ж козацьке лицарство!

Ѕоже! як схопитьс€ івалт! ?нш? вже совались ?з колеса наперед, щоб зчинити бой; бо с?човики, хоть прийшли й без оружж€, €к сказав њм кн€зь, да припасли по кийку п?д полою. ћоже б, без буч? й не об?йшлось, да сив?њ д?ди, батьки с?чов?њ, стоючи перед братчик?в, зупинили.

Ч —т?йте, Ч кажуть, Ч д?ти, ст?йте, ладу жд?те!

ј з боку —омкового старий Ўрам, стоючи у перв?й лав?, погл€нув на обидва боки, на своЇњ сторони старшину, да й каже:

Ч Ѕачте, д?ти, з ким нам довелось важитись за гетьманство! „и достойн? ж с? буњ вепри дн?пров?њ, щоб трактовать з ними по-людськи? Ўаблею ми з ними розправимось! Ўаблею та гарматами протверезимо сих п’€ниць н?кчемних!

ѕетро хот?в би пробратись до панотц€. «нав добре, що тут без лиха не минетьс€, так хот?в заздалег?дь пристати до невеличкоњ купки в?рних, що сто€ли круг старого Ўрама з червоними стр?чками. ?а вже не можна було тепер жодним побитом протиснутись. ј круг його сто€ть усе т?њ ока€нн?њ зрадц? у блакитних стьожках да в голубих жупанах ? вже не боючись голосно розмовл€ють.

Ч Ќу, брате, Ч каже один, Ч дождали ми свого празника; будемо панами на ¬крањн?! Ќехай ус€ке козака знаЇ!

Ч Ќад ким же ми пануватимем, Ч питаЇ другий, Ч коли вс€ка душа буде р?вна?

Ч ’то тоб? сказав?

Ч ј €к же? ќн, бач, тепер м?ж козацькою старшиною бовван?ють, наче гриби в трав?, товстопик?њ бургом?стри од м?щан. ј он порозз€вл€ли роти на раду ? мужицьк? виборн?њ.

Ч vе-ге-ге! Ќе знаЇш же ти ?вана ћартиновича. я не таке чув, гул€ючи вчора з його джурою. Ђќдин, Ч каже, Ч тому час, що батько в плахт?. Ќехай повеличаютьс€, €к порос€ на орчику, а там довол? з њх буде й гребл? гатити. Ѕуде кому пановати на ¬крањн? ? без мугир?в. ?вану ћартиновичу аби козацтво пригорнути до свого бокуї.

• Предыдущая
• 31/39
• Следующая