Выбери любимый жанр

Фройд би плакав - Карпа Ирена - Страница 3


Изменить размер шрифта:

3

— Та ні, що ти, — злякався Х'ялмар, — це гарно…

— Бо як ні — то я відріжу!

— Не треба..

— Ну добре, не буду. — Марла вже задоволене посмикувала 14 себе за «волосся» — А мені сьогодні навіть африканська тьотя в туалеті Ґар де л'Ест сказала, що красиво дуже.

Х'ялмар ще раз міцно пригорнув Марлу до себе, і вони запакувалися у Франкове авто.

Помешкання Франка знаходилося на останньому поверсі п'ятиповерхівки. По всіх підвіконнях акуратного і дуже німецького Є під'їзду вишикувалися дерев'яні пуделка, керамічні коники і порцелянові свинки, а по кутках під стінами стояли величезні ковані скрині.

— Ви що тут — музей обікрали? — поцікавилася Марла.

Франк засміявся і, відчинивши двері, запросив їх увійти.

— А де ви познайомилися? — питала чиста й пахуча Марла, щойно вийшовши з ванни і попиваючи тепер каву з молоком. — Вчилися разом?

— Можна й так сказати, — посміхнувся Франк, — ми познайомилися під час виконання невійськової служби.

— Ага, — засміявся Х'ялмар, — ми старі «армійські» приятелі.

— А що ви там робили — у не-військовій армії?

— Нас там вчили правильно виконувати цей жест, — Х'ялмар відстовбурчив вказівний і середній палець на правій руці буквою «V», — піс, мен!

Всі зареготали.

Відтак був сніданок із чимось, що дуже нагадувало кабачкові оладки й було Франковою фірмовою стравою. Марла тішилася ними, як дикун вареною картоплею — ще б пак, після місяця кривавих непросмажених стейків і (в ліпшому випадку) поцуплених Надею в ресторані оливок і солоного сиру ХТОСЬ готує справжню їжу! «Втім, — міркувала Марла, — стейки — не найгірший варіант для ґетто, де ти жила ще вчора, і де за їдлом треба було пильнувати, як за золотом, щоб якийсь вічноголодний обкурений боров не забіг на кухню і не глитнув твоє м'ясо разом із пательнею».

Зрештою, згадки про паризьке передмістя поволі відступили на задній план Марла розповідала хлопцям, яка вона рада, що залишилася живою, і як співчуває тим двом наркоманам, що не отримали задоволення від споглядання її кончини.

— Та бо не вийшла би та кончина безболісною й бездоганною. А тим більше, мирною… Дякувати Богу, ніхто нікого не прибив. А ми уже збиралися Я навіть готова була їхні трупи пиляти і в сумки пакувати. Такі, знаєте, в клітинку сумки бувають. Громадяни з ними на торги їздять. В нас тільки питання з Надею поставало, хто заподіє їм власне кінець. Так і не вирішили. Тож ті два невдахи просто вкрали ще трохи наших грошей, вижерли наше їдло, прихопили половину моїх ліків (най ліпше вони їм знадобляться, ніж мені, хе-хе…) і, спустивши, певно, в унітаз мою книжку, таки забралися нелегалами в Англію. Шкода, якщо їх не пристрелили на кордоні…

— Ого, — тільки і сказав Франк.

— А я так і не зрозумів, що там у вас конкретно відбувалося, — Х'ялмар погладив Марлу по спині, — ти мене лише страшенно перелякала своїми короткими дзвінками. Так що там було?

— Це довга і дурна історія. Але розповім, якщо хочете. — і Марла налила собі ще кави. — Так от. Моя подруга Надя (дружимо 18 років, ще з дитячого садка) працює в Парижі. Нелегально, «як і всі українці» — не пам'ятаю, хто так сказав, але в більшості випадків то правда. Надя винаймає гарненький будиночок у Монтроі, паризькому передмісті. Райончик стрьомнуватий — купа арабів і ніге…

— Марло! — з докором шикнув Х'ялмар.

— Ну добре, просто купа сквотів довкола і все таке. Чорта з два вийдеш сама подихати вночі. Але будиночок чудовий. Навіть кавалок садка там є. Чи був.

— І?

— Якийсь час Надя жила сама, а потім підібрала десь на вулиці компатріотку із Західної України, що була ні жива ні мертва від голоду. Тій жіночці було 30 років, мала десь чоловіка в Україні і ніяк не могла знайти собі роботи.

— А де ж наркомани?

— Та чекай з наркоманами. Тут епос у дайджест не втиснеш, треба все по черзі.

— Ну і?…

— Надя ту кобіту одягнула, нагодувала, роботу їй шукала, аж тут приїздить кобітин чоловік і каже: «А я тоже буду жити тут!» і, не відходячи від каси, починає гамселити свою благовірну, що курварила в його відсутність.

— А як він знав?

— А відчув. На відстані, хе-хе. Або просто — про всяк випадок. Той їхній реслінґ закономірно перейшов у руйнацію Надиного майна, нажитого непосильною працею… (Шкода, що ви радянських фільмів не дивилися). і тоді Надя каже: забирайтеся звідси, гості дорогі, а гості вже й не проти і Надю побити Якимось робом вона викликала земляків-бандюків, які теж промишляли у Парижі…

— Українська мафія?!

— Та їм ще до мафії вбивати і вбивати, вибачте…

— Ні, ну вони ж діють злагоджено? Значить мафія! — перезиралися Франк із Х'ялмаром.

— Ну, та вже хай буде мафія. Так от та мафія надавала бицюганові по писку і сказала вимітатися з Надиної хати Відтак сама Надя кудись на два тижні звалила, а подружжя нагло зависло в неї і надалі, а забралося вже аж перед самим Надиним поверненням, наробивши трьохсот'єврових боргів за світло-газ і прихопивши з собою недобиту апаратуру.

— М-да… А ти тут при чім?

— Ну слухайте далі. Серед тих бандюків-земляків було ще двоє красенів із ближніх земель — поляк і росіянин. Такі собі Роберт і Алекс. Останній вважав себе дуже сексі, працював проститутом у багатих кобіт на межі ліпосакції і відпочивав душею на безкоштовних зйомках для еротичного гей-журналу. (Наді взагалі щастило на меншини — перед тим вона жила з двома французькими діджеями-гомосексуалістами. Хороші були хлопці, але намагалися вчити її життю, то вона й пішла від них).

— Намастити тобі тост? — запитав Х'ялмар.

— А що — скучно?

— Ні-ні, зовсім! — Х'ялмар із Франком і справді слухали її, немов принишклі діти.

— Тож ті Роберт із Алексом зробилися Надиними новоспеченими друзяками і, посваривши її трохи за надмірну доброту й довіру людям, поселилися в її будиночку. Все по-чесному: ренту ділили на трьох, їли ледь не з однієї тарілки, гуляли вечорами в парку і розмовляли «про життя». Щаслива Надя дзвонила мені в Київ, казала, що, нарешті, знайшла нормальних друзів, з якими можна хоч трохи втриматися від невідворотньої деградації, що чигає на знедоленого студента, коли той кидає універ і їде на заробітки за кордон. Жили вони отако 6 місяців, а потім хлопаки вирішили пошукати ліпшої долі в Ірландії. Чи в Ісландії — Надя сама толком не збагнула. Позичили в неї грошей…

— І зникли, ясна річ? — підсумував Франк.

— Та ні, якраз віддали згодом… Але поки їх не було, мама-тереза-Надя пустила переночувати знову ж таки двох земляків, які, бідолашні, не годні були спати в машині. Не комфортно їм там було, «браткам» недоробленим… і того ж вечора зі свого походу за всіма грошима світу повернулися Роберт із Алексом. Змучені, брудні й розчаровані. Ну, якось повкладалися всі спати, а на ранок вже й не було того натовпу в хаті — поляк із росіянином знялися з місця ночівлі, «позичивши» авто тих двох бідолах

із Черкас і якусь неймовірну купу грошей власника будинку, що її Надя мала комусь там передати. Бр-р, як все заплутано! В тій машині «пацани» мали «все» — документи, «товар» (у, товар!) і “шмотки». А машина сама по собі була ніби комунальною власністю братківського колгоспу. — і що?

— Що-що… Ті два уроди напали на бідолашну шоковану Надю, мовляв: «То були твої друзі!!! Ти за них давала гарантію!!! (Ніби друзі — то телевізори). Ти взагалі з ними заодно!!! Віддавай наші дві… ні — ТРИ штуки баксі-і-ів!!!!!!»

— Нічого собі! і що — вона погодилась?!

— Уяви собі, так! Та ще й, порадившись із ліпшим другом — вже на той час у неї був інший ліпший» друг — єдина, певно, порядна людина з усіх тамтешніх українців — вирішила на ті гроші потерпілим винайняти помешкання. Турбувалася, що готівку на наркоту спустять. (Кокаїн, до речі, в Парижі дешевий). Дивне, звісно, рішення. Та й нехай би собі здихали, як розуму нема — по тридцятці бицюганам — чого про них турбуватися? Але тоді ще ніхто не знав, що вони Погані, всі просто думали, що вони Нещасні…

3
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Карпа Ирена - Фройд би плакав Фройд би плакав
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело