Пафос - Ешкилев Владимир - Страница 6

• Предыдущая
• 6/69
• Следующая

Того ж ранку Пепсі наснилися щури. Щури лежать у великій алюмінієвій мисці, котру батьки використовують для консервної справи. Вони так і лежать -довгасті, промиті — немовби приготовлені для квашення огірки. Тільки хвостики ледь ворушаться — щурики свіжі. Сірі спинки і рожеві пухнасті борлачки напрочуд вдало, гармонують з тьм'яно-сірим металом миски. Над мискою кремезною вежею зноситься батько Пепсі, одягнений у парадний військовий стрій. Виблискують золотом майорські погони, обидва боки мундира прикрашають ордени та медалі. Батько з урочистою неквапливістю вибирає з миски чергового щурика і запроторює заспаного гризуна до череватого слоїка, на чверть заповненого оцтовим розчином, травами і часничними зубчиками. Він встромлює йому під хвіст скручений в рурку смородиновий лист. Кладе головою донизу. Хвости покладених до слоїка тваринок зміїстим клубком зносяться понад поверхнею розсолу. Батько додає окропу, лаврового листячка, перцю і дивиться, як зі щурячих писків піднімаються на поверхню караванчики бульбашок. Занурений в розчин, щурик меланхолійно борсається і, невдовзі, завмирає. Наступний щурик значно волохатіший за попереднього. Батько довго тримає звіринку в руці, ніби шукаючи для неї місце серед петрушки, часнику, щавлю. А потім раптом відводить руку від скляного горла, підносить щурика до правої частини мундирного орденостасу, починає полірувати волохатою пацючою дупкою сріблясто-блакитну поверхню ордена «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» 3-го ступеня. Орден великий, восьмикінцевий, подібний до розчепіреної тропічної жаби. Рожевий гофрований хвіст щурика сіпається, зачіпає легеньку алюмінієву медальку «За отличие в воинской службе» 2-го ступеня, яка весело дзеленчить (перший звук, котрий чує у своєму сні Пепсі) і розхитує велику важку жовту медаль «За укрепление боевого содружества».

Зірочка у центрі ордена-жаби яскравішає, немов наживо-сріблена радянська копійка. Батько задоволено мружиться на срібло, нахиливши голову. Подвійне підборіддя напинається хвилею, і Пепсі бачить на батьковій шиї довгасту бородавку-метрополію, оточену меншими — наче підлеглими їй — бородавками, плямами та списоносним вояцтвом неголеного рудого волосся. Пепсі відчуває, як її лицеві м'язи мимоволі розтягують обличчя у вухатий ромб бридливої ґримаси. Батько повільно піднімає голову і дивиться на Пепсі. Погляд цей злішає. Батько щось каже. З виправдальним белькотінням та кахиканням Пепсі виринає у реальність.

Бубонить телевізор.

— Але ж ти й спиш, неробо, — чується крізь скоромовку дикторів батьків голос.

Пепсі під ковдрою підтягує сповзлі панталончики, зганяє з ліжка заповщену перську кітку Оксану і сідає, ще затерпла, закашляна, напівсонна, їй здається, що гримаса вухатого ромба все ще розтягує її обличчя.

— Я сьогодні не працюю, — каже вона, тамуючи кашльовий спазм.

— Вчора ж сама казала розбудити тебе о дев'ятій, — батько дистанційним пультом перемикає канал. На екран телевізора вискакує брилиста голова посадовця і коментує причини нестачі дизельного палива на селі.

— Вкрали, — майже вдоволено констатує батько, чухаючи волохаті, татуйовані тримачтовим вітрильником, груди.

Він сидить у широкому шкіряному кріслі, напівоголений у червоних спортивних штанах і розкопаних домащні х кросівках.

— Спіонерили, — уточнює він висновок щодо проблем сільських трударів, обертається до доньки. — Ну і рожа в тебе. Йди повмивайся…

Пепсі йде вмиватись. Вмивається вона голою, хоча миє тільки обличчя, стягуючи з нього ромбічну гримасу мікроскопічними гачками, схованими в молекулах аш-два-о.

— Гальо, — кличе батько. — Чуєш мене?

— Га? — Пепсі вистромлює голову у коридор. Кітка Оксана дивиться на неї жовтими пласкими очима.

— Дзвонив той фацет. Друг Ангелі.

— Що казав?

— Казав, що в дівок великі неприємності… — встигає почути Пепсі. Рекламний слоґан вискакує з телевізійного динаміка звуковою бомбою, вибухає; уламки слів, музики розлітаються довкола, шиплять, притлумлені шумом умивальника.

— Що? Не чую… — Пепсі огортається рушником.

— Казав, що дзвонив до друзів, в Ізраїль. Вони буцімто їздили тими адресами, що дала Ангеля. Дівки там не працюють, в тих родинах. Каже, що то ніби все брехня.

— Що «брехня»?

— Він каже: не працюють вони гувернантками. Ні Ангеля, ні твоя сестра.

— А ким?

— Не каже. Але натякає, — батько виходить до коридору, заповнює його тлустим волохатим тілом. — Ти мені сама скажи, от де може працювати нелегалка? Вони ж нелеґалки. Ти мене розумієш?

«Повний атас. Недаремно щурики наснилися», — вирішує Пепсі.

— Може прибирають офіси, хати. Роботи різні є, — каже вона.

— З Олі прибиральниця, як з гімна куля. З Ангелі так само…

«Отож», — подумки погоджується Пепсі. Уголос каже:

— Той друг Ангелі занадто помисливий.

— Який?

— Мнітєльний. Він свою Ангелю ревнує до всіх стовпів. Щось ввижається йому там, а він тобі дзвонить.

Батько дивиться на Пепсі, як здається їй, незвично осмисленим поглядом. Вона несподівано зауважує, що обгорнутий навколо її тіла рушник сповзає, оголюючи груди. Пепсі відчуває, як від припливу крові відтерпають щоки. Мугикнувши щось невиразне, батько вертається до кімнати.

— Чайник увімкнути? — питає Пепсі. Той не відповідає.

Пепсі одягається з відчуттям зіпсутого настрою. Вмикає чайник. «Джипсі таки вгепалась», — вирішує вона, поправляє зачіску і йде до кімнати.

— У мене є один знайомий екстрасенс, — Пепсі вмощується на широчезне поруччя батькового крісла. — Я попрошу його встановити зв'язок бачення з Олею. Він крутий наґваль, він розбереться.

— До одного місця той твій екстрасенс і той його зв'язок теж, — батько мордує пульт. Шипить і скаче мерехтке тло порожніх телеканалів. — Чому вона жодної копійки досі не прислала? Що то, ми за неї шістсот доларів віддавати будемо?

— Почекають.

На кухні клацає автовимикач чайника. Пепсі йде розливати чай. «Джипсі вгепалась» — не виходить з голови нав'язливе словосполучення. «Вгепалась, вгепалась, по самі свої гострі вушка вгепалась, корово. Недарма були ті щури. Знак. Все так і передбачалось…» Пепсі дивиться на годинник. До зустрічі з Корватом ще більше години, але дорогою треба заскочити до ательє. «Нехай Арік теж про все взнає. Буде йому наука. Ідеаліст сраний», — вирішує Пепсі і обертається.

• Предыдущая
• 6/69
• Следующая