Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович - Страница 12

• Предыдущая
• 12/105
• Следующая

— Що це означає? — здивовано запитав Лорд. — Невже хлопчик послав нам свій останній заклик, а потім зірвався і пішов на дно? Як це жахливо!

Зненацька з нічної темряви знову донісся далекий і тонкий крик. Тепер він звучав з якоюсь сповненою відчаю силою. Троє людей на площадці на мить завмерли. Потім Скворешня вигукнув:

— Він на крижині! Він на крижині, товаришу командир!

— Але до айсберга, судячи по ходу розвідника, більше трьох кілометрів, Скворешня. — Ми не почули б крику на такій відстані, — заперечував капітан.

— Не знаю. Я не можу пояснити, але він там, тільки там! Більше йому ніде бути, — схвильовано говорив Скворешня.

— Гаразд, — сказав капітан, — я спрямую снаряд до крижини.

В центрі екрана знову з'явився айсберг. Величезна крижана гора велично здіймалася над водою, тьмяно поблискуючи численними гранями. Вона була порита гротами і проваллями, прикрашеними химерними піками, колонами, башточками. Слухняний кожному рухові штурвала в руках капітана, велетенський айсберг повільно повертався на екрані то тим, то іншим боком. Екран відбивав то грот, то площадку, то темну западину, яка тьмяно відсвічувала ребрами і площинами. Деякі з них були густо засіяні темними плямами, які, як тільки до них наближалося око людини, починали ворушитися, перетворюючись на птахів, часом неспокійно злітали і зараз же сідали назад, на попереднє місце.

— Наш розвідник розбудив цих чайок, фрегатів і фульмарів, — зауважив Лорд. — Може, його помітив хлопчик, і це підбадьорить його. Он він, он він! — закричав він раптом, нахиляючись над екраном.

Капітан різко повернув маленький штурвал у зворотний бік, і айсберг раптом метнувся на екрані, нахилився, зник, Знову з'явився і твердо став. На одному з його майданчиків, майже над кручею, перед широким, наче оркестрова раковина, входом до гроту видно було невелику темну довгасту пляму. Пляма ця швидко, на очах, росла, збільшувалась і через кілька секунд перетворилася на невелику постать людини, розпростерту на майданчику.

— Це він, товариші, він! — схвильовано говорив Лорд.

— Даю одну десяту вперед! — почувся твердий і чіткий голос капітана. — Викликати глісер! Приготуватися до спуску!

— Єсть викликати глісер, приготуватися до спуску! Скворешня повернувся до найближчого товстого стояка поручнів і натиснув кнопку на ньому. На верхньому кінці стояка відкинулася кришка, і Скворешня дістав із отвору невеликий мікрофон, за яким тягся провід. Напів-голосом він передав комусь розпорядження, вставив мікрофон на місце і закрив стояк.

Тимчасом капітан приторкнувся до однієї з кнопок на передньому щитку і перевів по дужці на кілька ділень вправо крайній, що відсвічував червоним, важельок.

Металевий горб здригнувся і рушив уперед дедалі швидше і швидше. Вода з легким плескотом огинала його широкий і круглий ніс, ковзала по численних поздовжніх рівчаках на його боках і змикалася ззаду.

Не зводячи очей з екрана, на якому застигло зображення айсберга з постаттю людини, капітан злегка повернув штурвал, що відсвічував білим світлом. Судно слухняно змінило курс на кілька градусів на південь.

Із люка появилось двоє людей у форменках і безкозирках. За ними показалися два ящики: один більший, довгастий і плесковатий, другий менший, майже кубічний. Люди стали нерухомо по боках люка, кожен із своїм ящиком біля ніг. З щілини, яка відкрилася біля люка, поповзла вниз, тісно прилягаючи до боків судна, гнучка металева драбина і зупинилась, як тільки її нижня перекладина занурилася в воду.

В цю мить потяг великий вітер, і несподіване світло стало раптом розливатися по поверхні океану. Воно з'являлося то тут, то там, то виникаючи з глибини, то опускаючись туди зеленуватоголубими, синюватозеленими світними туманностями і з великої кількості дрібних ніжних іскорок. Вони переливалися червоними відтінками, зливались у великі плями, захоплювали все більше і більше простору, розгорялись на дрібних брижах під вітерцем, як безліч палаючих куль. І раптом вся поверхня океану спалахнула, немов покрилася шаром розпечених до білого залізних ошурків; у наступну мить вона перетворилася на розтоплене рідке срібло з спалахуючими в ньому зірочками, кулями, овалами з кривавочервоних рубінів, зелених ізумрудів, синіх сапфірів. Стало видно, але все здавалось дивовижним, новим, невпізнанним: світло лилося звідусіль, з усіх боків, і тіней не було.

— Пірозоми! — вигукнув Лорд. — Pyrozoma atlantika! Найяскравіша із тварин, що світяться. Яке чудове видовище!

Металевий горб рухався вперед, здіймаючи перед собою і по боках хвилі холодного полум'я. Зненацька біля самого підніжжя горба з цього рідкого полум'я метнулося довге гнучке тіло, все немовби облите сріблистоголубою парчею, і, вигнувшись красивою дугою, пірнуло і зникло. За першим зараз же послідувало друге, потім третє, четверте, і через хвилину табун дельфінів у вогненному фантастичному танці оточив судно і пішов за ним, не відстаючи.

Гучний вигук Скворешні відірвав Лорда від цієї картини і повернув його до дійсності:

— Людина на крижині!

На відстані двохсот метрів від судна височів велетенський айсберг. Він здіймався, мов охоплена полум'ям гора, нестерпно яскрава, переливаючись всіма барвами райдуги, як дивовижний брильянт, повний внутрішнього вогню. На сліпучобілому майданчику айсберга під вхідною раковиною грота чітко вимальовувалась непорушна темна постать людини.

Позаду судна, на відстані кількох десятків метрів від майданчика, під водою раптом сильно забурунило, і судно майже відразу зупинилося.

— Глісер на воду! — скомандував капітан. Людина, яка стояла біля люка, поставила свій ящик на бік і натиснула замок. З безперервним потріскуванням і шарудінням ящик розкрився, розкинувся, почав витягатися, довшати і розширятися і через хвилину перетворився на невеликий гумовий глісер на складному каркасі з блискучих металевих прутиків, смужок і пластинок. З другого ящика тим часом було вийнято невеликий електромотор з складним гвинтом і прикріплено до корми глісера.

Ще мить, і глісер з Скворешнею біля керма і двома його товаришами на борту, сковзнувши на палаючу воду, нечутно понісся до айсберга, обсипаний білими бризками вогню і краплями палаючих самоцвітів.

Здалеку долітав голос Скворешні, що кликав, щось запитував, підбадьорював.

Назад глісер летів, немов на вогненних крилах. З виключеним мотором, він не встиг ще щільно пристати до металевого борту судна, як Скворешня збіг на площадку, тримаючи на руках маленьке людське тіло з безпомічно звисаючими головою і ногами.

— Хлопчик! Хлопчик! — кричав він збудженим і радісним голосом. — Зовсім ще мальчик.

— Живий? — кинувся до поручніз Лорд.

— Непритомний. Спершу стогнав, потім затих.

— Швидше до мене, у госпітальний відсік! — крикнув Лорд, кидаючись до люка і зникаючи в ньому. За ним зник Скворешня з своєю ношею.

Потім спустилися люди з складеними в ящики глісером і двигуном; драбина зникла в своїй щілині.

На площадці лишився сам капітан. Він натиснув кнопку на щитку управління — поручні розімкнулися і розчленилися в кількох вузлових місцях, горизонтальні прути опустилися і, притулившись до стояків, сковзнули разом з ними всередину горба. Капітан оглянув площадку, обдивився пустельний океан і так само спустився в люк. Відкинута назад, наче шапка на потилицю, закруглена вершина зрушила з місця, поповзла по рівчаках на площадку і, дійшовши до її переднього кінця, злилася з горбом і зупинилась.

Зараз же після цього незвичайний горб почав швидко занурюватися і через кілька секунд зник під водою. Вал, що набіг, як велетенський прас пройшовся по тому місцю, де тільки що здіймався горб, немов знищуючи його найменші сліди на поверхні океану.

• Предыдущая
• 12/105
• Следующая