Выбери любимый жанр

Блакитна планета - Канн Мария - Страница 20


Изменить размер шрифта:

20

— Ти чув? — сказав Марцін голосно. — Він кричав, що все може. Ввижається йому, ніби все може. От він і трощить стільці, ламає все, що трапить під руку. Такий собі герой двадцятого віку. Перекинь-табуретка! Вирвидерево!

— Він недужий! По нього приїдуть?

— Приїдуть, напевне приїдуть. Міліція забере його у витверезник, а як когось поб'є, то й у в'язницю.

— В'язниця? Що це таке?

— Оселя з гратами. Для таких, як отой хуліган, котрі псують іншим життя.

— Треба їх лікувати.

— А хто їм не дає? Є лікарні, радіо передає цілі серії різних жахів про скалічених дітей, про аварії з вини п'яних водіїв. А вони роблять своє. Їм добре й так.

— Коли їм так добре, то вони хворі.

«Може й хворі, — розмірковував собі хлопець. — Ніхто поміж здорових людей не буде орати носом землю, як Мотоногий. Мати розказувала, що колись навіжених садовили до в'язниці, як спокушених дияволом. А тепер їх відвозять до лікарні. Можливо, пияки й бешкетники й справді не мають клепок у голові, і годилося б їх туди позабивати?»

Але балакати далі про п'яниць Марцін не схотів. Його душив гнів — і на Мотоногого, що знеславив перед гостем мешканців Землі, і на Агнешку, котра так довго підмальовувала земне життя, ставлячись до Юна, мов до дикого птаха, якого можна сполохати голосом чи рухом, і навіть на Юна — сам затягнув його на цю «розвагу», а тепер дивується, розпитує, дивиться з огидою…

— То у вас немає пияків і хуліганів? — скрикнув хлопець. — У вас свята планета?

— У нас? Хворі живуть окремо на Меропі, — і тонка рука показала на світле кружало, що виглядало поміж хмарами.

— Засилаєте їх на Місяць, аби вам не заважали?

— Засилаємо, аби вони вилікувалися.

— Це ви тільки так кажете. То баєчки для гостей! — зопалу вихопилося в Марціна. Враз хлопець замовк. Оце бовкнув!

— Баєчки, — повторив Юн і поволі глянув на пияка. — То ви розповідаєте гостям баєчки про те, що у вас добре, але мовчите про таких, як оцей. Що ви ще ховаєте від мене?

Темна постать під сходами заворушилась і раптом несамовито заверещала.

Людина лежала в них під ногами, глуха і сліпа, мов камінь. Людина, яка зреклась своєї людяності. Вона ні про що не думала. Нічого не розуміла. Не бачила ні землі, ані неба з його далекими дивними світами. Нічого не відчувала, опріч бажання безглуздої руйнації. Нічого більш не могла. А нахвалялася, ніби може все.

Марціна пойняв пекучий сором. Яким дурним здавався він собі зараз! Навіщо він заздрив, що на Атісі краще будують, що машини там досконаліші за наші? Юн має слушність: цього можна навчитися.

Для Юна найважливіше — яка ж людина Блакитної Планети, як вона використовує свої знання, чи можна на неї звіритися.

От дурень, чому він не запросив Юна перше у Варшаву до батьків!

Досі йому видавалося за звичайне, що мати в нього лікар, а батько будівельник. Але тепер йому хотілось розказати Юнові, як стомлена після чергування мати завше телефонує в лікарню, питає про тяжко хворих пацієнтів. І про те, як тішиться батько, дивлячись на нове селище, зведене його руками.

Його матері, його батькові можна вірити, і вони розповіли б Юнові правду про Землю.

— Юне!

Та Юн не відповів — він пильно дослухався.

— Хтось є в нашому будинку на вершині!

Біля скель, що скидалися в місячному сяйві на руїни середньовічного замку, щось світилося. Будинок чи не будинок? Вулиці, забудовані такими спорудами, не потребували б ліхтарів — опуклі стіни самі випромінюють світло.

Агнешка дивилась, мов зачарована. Обережно доторкнулась до гладенької площини. Справжнє чудо! Під руками ніби й нема нічого — саме повітря, а стіна стоїть собі й вже не висвічує, геть темна. Дивоглядь!

Хіба це не доказ того, що Юн прилетів здалека? Адже на Землі ще не вміли так будувати. Юн створив таке диво сам один, і, певно, він зможе зробити це й у Варшаві, перед ученими всього світу.

З стіни несподівано вистромилась собача голова. Вона стирчала окремо від тулуба, мов голова кота, котра з'явилась Алісі в Країні Чудес. Але не зникла, як та. Навпаки, з переможним «Гап, гап!» пес вискочив, перетворившись на справжній клубок радощів.

— Гапо! — дівчина гладила м'які кудельки. — Гапцю, любий! Де Юн? Де Марцін? Пішли гуляти? Так? І тебе полишили самого? Ну, то не треба їх кликати. Нехай для них це буде несподіванка. Чи знаєш, що тепер нам щаститиме? Гапцю, яка я рада!

Вона й справді раділа. Зараз на Гапин гавкіт прийде Юн, і Агнешка геть усе йому розповість: про свої невдалі спроби і про те, як вона шкодує, що намагалась влаштувати його справи без нього…

Вона раділа, та водночас боялась чогось. Не самотності, не того, що Юн і Марцін десь блукали серед ночі, ані визнання своєї поразки…

Сама не знала, чому проймає її холод, чому він коле їй пучки крижаними голками й дістає до серця.

Коли вона побачила два сріблястих силуети, що спускались з неба, кинулась до них і голосно крикнула:

— Юне, я чекаю тебе! Покажеш свої чудеса вченим, навчиш нас усе це робити?

І раптом збагнула: вона боялась лиш одного короткого «Ні», яке й почула у відповідь.

ОДИН ДЕНЬ І ОДНА ЖАХЛИВА НІЧ

Кімната перейнялася всіма барвами землі й неба. Прозорі стіни увібрали в себе пурпур передвечірнього сонця, срібло й сліпучу білість хмар.

Агнешка цілий день просиділа над зошитами пані Анни. З власного досвіду знала: найліпше думається, коли робиш щось стороннє. Здається, ніби забуваєш тоді про те найголовніше, що повсякчас турбує тебе, аж раптом виникає готове рішення, готова відповідь на питання. Але сьогодні нічого не виходило. Поставали писаний, цілий ліс запитань, тим вищий і недоступніший, чим малі вона в нього заглиблювалася.

«Що робити? — питала себе Агнешка, стискуючи долонями скроні. Може, виїхати? Юн не потребує ні моєї ради, ані опіки. Що б не скоїлось, він сам здатен оборонитися».

І все ж вона була певна: тривога за Юна не дасть їй виїхати.

«Все скінчиться і стане до ладу тоді, коли врешті Юн відлетить», пробувала вона себе втішити, але ця думка непокоїла ще дужче.

Якесь внутрішнє тремтіння не покидало її з тої миті, коли Юн одним словом відмежувався од її планів і запросив у дім з холодною люб'язністю. Відтоді вони не бачились. Минула безсонна ніч, спливав день, та нічого не було ані з'ясоване, ані вирішене.

Їй захотілося їсти. Вранці вона знехтувала сніданком, який з'явився з-під підлоги на столику, заставленому склянками й тарілками, що мінливо вигравали усіма барвами. В обід столик зник і з'явився з новими наїдками.

Агнешка знічев'я взяла райдужну склянку й піднесла її до вуст. Ніколи ще не куштувала такого. Справжній тобі нектар! Потяглась до тарілки з темними коржиками, аж раптом чиясь рука, замазана в чорнило, висунулась просто з стіни.

— Марцін? — спитала Агнешка.

— Можна? — і поруч з рукою показалася білява голова.

— Заходь.

Хлопець вийшов із стіни і боязко підійшов до неї. Ніколи досі вона не бачила в нього такого винуватого обличчя. Навіть чуприна не стирчала войовничо, як завжди.

— Що трапилось?

Він мовчав.

— Ну ж бо, Марціне!

Вперше його доводилося просити.

— Даруйте, — сказав він нарешті, — то все через мене. Якби не моя дурна витівка, Юн не побачив би п'яниць…

— Яких п'яниць?

— Ну, Мотоногого й інших.

— Зглянься, Марціне, звідки тут взявся отой лобур?

— Не тут. Я попросив Юна політати зі мною в скафандрі, бо я ще так не літав і хотів спробувати. Ну, полетіли. А по дорозі натрапили на пиятику. В найгіршому розумінні слова. Я не хтів, щоб Юн бачив усе те, але він затявся. Ну й завітали до «будинку культури» саме на випивку. Я навіть тягнув його за руку, аби піти звідти, а він стояв і дивився, мов скам'янів. Уперше бачив таку забаву. Не знаю, звідки взявся там Мотоногий. Він щось варнякав, мовляв, помститься, знайде нас… Тицяв мені під ніс горілку… Юн не розгубився і відштовхнув Мотоногого. Ніяк не міг зрозуміти, навіщо той п'є і гатить кулаком по столу. В них на Атісі, певно, такого не буває. І все питав мене: «Навіщо?», «Чому?»

20
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Канн Мария - Блакитна планета Блакитна планета
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело