Атака на мозок - Баллард Джеймс Грэм - Страница 5
- Предыдущая
- 5/5
Френклін спинився, відчуваючи полегкість від несподіваного просвітління. Полісмени, озброєні кулеметами, стежили за двома своїми колегами. Вони підбиралися до третьої маленької постаті, що притислася до блоку вмикання. То був бородатий чоловік у брудній сорочці і подертих на колінах джинсах.
Хетуей!
Френклін кинувся до острівця, випромінювач шипів, тріщав, свистів, запобіжники вилітали десятками.
Потім миготіння припинилося, все завмерло, але сяяння тривало, і одночасно сотні очей глянули на екран, де з’явились літери і фрази, які Френклін читав кожного дня, проїжджаючи по автомагістралі.
Завили сирени, і дві патрульні машини пробилися крізь натовп на край газону, зупинившись на вогкій траві. З них висипала поліція з кийками напоготові і почала швидко відтісняти людей. Френклін стояв з широко розкритими очима і, коли вони наблизилися, сказав:
— Полісмене, я знаю того чоловіка…
Але полісмен штовхнув його в груди долонею. Френклін заточився, і, коли поліція почала бити лобові вікна, сховався за автомобіль. Потерпілі водії гнівно протестували, ті ж, хто стояв подалі, зразу кинулися до своїх машин.
Пролунала коротка автоматна черга, довкола все стихло, було чутно, як важко дихають люди. Хетуей закричав, в його голосі разом з біллю чулося щось переможне, — і, розкинувши руки, стрибнув униз.
— Роберте, що ж там сталося? — спитала Юдіт наступного ранку, коли Френклін сів у крісло. — Я знаю, що це трагедія для його жінки та дочки, але Хетуей був у полоні нав’язливої ідеї. Якщо він так уже ненавидів рекламні екрани, то чому не руйнував старі, а кинувся на нові?
Френклін не зводив погляду від телеекрана, сподіваючись, що програма хоч трохи його розважить.
— Хетуей мав рацію, — промовив він.
— Та невже? Реклама якою була такою і є. Справжньої свободи вибору ми так і не матимемо. Проте все одно нам не витратити більше, ніж ми заробляємо, хоча фінансові компанії нас спонукають до цього.
— І ти згодна з таким становищем?
Френклін підійшов до вікна. Посередині їхнього масиву було зведено ще один випромінювач. Якраз на схід від їхнього дому. І зранку тінь від його чотирикутної суперструктури вкрила сад, сходи до балкона, сягала навіть його ніг. Наче щоб виправдати таке сусідство і, можливо, послабити підозри, він був зведений з претензією на дрібний снобізм — нижні секції віддалено нагадували стиль епохи Тюдорів.
Роздивляючись їх, Френклін побачив з півдюжини поліцейських, що сиділи у своїх патрульних машинах, і монтажну бригаду, яка розвантажувала виготовлені на заводі решітки. Він глянув на випромінювач біля торговельного центру, намагаючись заглушити гостроту спогадів про Хетуея, про даремні спроби бідолашного молодика переконати його і заручитися підтримкою.
Він простояв так цілу годину. Зайшла Юдіт, одягаючи капелюшок та пальто. Вона була готова знову йти до універсального магазину.
Френклін пішов з нею до дверей.
— Я відвезу тебе, Юдіт. Хочу дізнатися про замовлення на нову машину, наступні моделі обіцяють у кінці місяця. Може, нам удасться отримати автомобіль з найперших партій.
Вони вийшли на під’їзну алею; тіні від рекламних екранів-випромінювачів розверталися відповідно до положення сонця. Мало не торкаючи один одного, вони стриміли над головами людей, наче ножі могутніх косарок.
- Предыдущая
- 5/5