Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 5

• Предыдущая
• 5/112
• Следующая

Таким чином, книга Тана — це перша за часом копія Червоної Книги; вона містила багато такого, що згодом пропустили або втратили. У Мінас-Тіріті до тексту додали різноманітні примітки та виправлення, переважно стосовно імен, слів та цитат з ельфійських мов, і скорочений варіант тих частин «Історії про Арагорна та Арвен», що не мали прямого відношення до історії Війни. Той історичний твір написав, як твердять спеціалісти, Барагир, онук намісника Фарамира, невдовзі по смерті короля. Але найбільша цінність копії Фіндегила полягає у тому, що тільки там наведено у повному складі Більбові «Переклади з ельфійської». Щоб створити ті тексти, потрібні були великі зусилля та глибокі знання; Більбо використав усі джерела, які тільки міг знайти у Рівенделлі, як письмові, [23] так і усні. Але Фродо мало користався ними, бо вони майже цілком стосувались Прадавніх Віків, тож ми також не будемо зараз розглядати їх докладніше.

Оскільки Меріадок та Перегрін стали головами своїх великих родин, одночасно підтримуючи зв'язки з Роханом та Гондором, у бібліотеках Ласого Двору та Брендідара зберіглося багато матеріалів, які не потрапили до Червоної Книги. У Брендідарі існувала збірка творів, присвячених Еріадору та історії Рохану. Деякі з них написав або почав писати сам Меріадок, хоч у Краї здебільшого пам'ятають його «Трави та Зілля» й «Літочислення», де він з'ясував співвідношення календарів Краю та Бригори з календарями Рівенделлу, Гондору та Рохану. Він також склав невеличкий трактат «Стародавні слова та імена у Гобітанії», де можна знайти дуже цікаві міркування стосовно спорідненості таких «гобітанських» слів, як «метом», та окремих елементів топоніміки з мовою роханського люду.

Книги, що зберігалися у Величезних Сміалах, менше цікавили місцевих гобітів, але ж були вельми важливі для широкого висвітлення подій. Перегрін не був їхнім автором, але його нащадки зібрали купу рукописів, створених гондорськими писарями, — копії або перекази легенд та історій про Еленділа та його спадкоємців. Тільки там з усієї Гобітанії можна було знайти обширні матеріали з історії Нуменору та відродження Саурона. Здається, саме у Величезних Сміалах склали Річну Хроніку, з використанням відомостей, які зібрав Меріадок. Незважаючи на те, що дати, наведені там, часто приблизні, особливо у розділі про Другу епоху, вони гідні уваги. Очевидно, Меріадок одержав допомогу у Рівенделлі, де бував не один раз. Елронд уже покинув свій дім, але там ще довго жили його сини та хтось з ельфів Високого роду. Кажуть, що й Келеборн оселився там після того, як Галадріель розсталася з ним; але ніхто не знає, коли він зрештою попрямував до Срібної Гавані, а з ним відійшли останні живі спогади про Давні Віки Середзем'я.

Коли поважний Більбо Торбинс із Торби-на-Кручі повідомив, що бажає якимось особливим чином відсвяткувати свій наступний — 111-й — день народження, весь Гобітон завирував та тільки про це й говорив.

Про Більбо, особу заможну й загадкову, ось уже років 60 судив і рядив увесь Край, з того часу, як він таємниче зник і несподівано повернувся. Про скарби, здобуті ним у далеких краях, ходили легенди, і загальна думка була така, попри протилежні твердження старих людей, нібито весь пагорб Кручі поритий тунелями, і там повно-повнісінько тих скарбів. Цього вже було досить, щоб прославитися, а йому ж дістався ще й довгий вік: літа минали, а пан Торбинс не марнів. На дев'яностому році він був усе такий же, як і в п'ятдесят, на дев'яносто дев'ятому сусіди почали говорити: «непогано зберігся», але доречніше було б казати: «зовсім не змінився». Дехто, хитаючи головою, додавав, що це вже занадто: чи то справедливо, коли у ті ж самі руки потрапляє і вічна (без сумніву!) молодість, і невичерпне (як кажуть) багатство! Де ж це бачено? Від такого добра не діждешся!

Але поки що саме добра у пана Торбинса було аж надто, і розподіляв він його щедро, а тому товариство охоче вибачало йому і чудернацькі витівки, і багатство. Він робив, як годиться, візити усім родичам (зрозуміло, крім Кошелів-Торбинсів), а скільки відданих шанувальників набув серед простого люду та бідноти, то й злічити не можна. Але близьких друзів не мав, поки не підросли його племінники.

Найстаршим та найулюбленішим з-поміж них був Фродо Торбинс. Коли Більбо стукнуло 99, він призначив Фродо своїм спадкоємцем, ущент розвіявши надії Кошелів-Торбинсів. [27]

Дядько з племінником умудрилися народитися в один день, 22 вересня; тож одного разу Більбо сказав: «Може, переїдеш до мене, малий? Буде приємно відзначати разом два дні народження!» Фродо був тоді ще в «недозрілих літах», як кажуть гобіти про тих, хто розміняв легковажне друге десятиріччя і ще не дожив до повноліття, себто до 33 років.

Минуло ще дванадцять літ. Кожного року Торбинси весело святкували подвійні дні народження у Торбі-на-Кручі. Але цим разом готувалося щось грандіозне. Більбо виповнялося 111 — а то й цифра красива, і вік чималенький (славетний Старий Тук, і той дожив лише до 130), а Фродо — 33, тож він ступав на поріг зрілості.

Язики заторохтіли і в Гобітоні, і в Поріччі, чутки про подію, що наближалася, розійшлися по всьому Краю. Походження та пригоди Більбо Торбинса знову стали головною темою розмов, і попит на спогади, на превелику радість підтоптаних дідів, раптом підскочив.

Але нікому, мабуть, не дісталося поважніших слухачів, ніж Хему Гемджи, якого всюди звали просто Дід. Годинами просиджував він у харчевні «Під плющем» при дорозі та просторікував сміливо, адже майже сорок років служив садівником у Торбі-на-Кручі, та й раніше допомагав старому Норчику. Тепер уже й сам він постарів, авжеж, усі кісточки в нього ломило, — цілком зрозуміло, що працював здебільшого його молодший син, Сем. Батечко з сином обоє були великими друзями Більбо та Фродо, а мешкали на самій Кручі, у будинку № 3 по Торбиному узвозі, трохи нижче садиби.

— Наш Більбо дуже порядний пан та достойник, яких мало, я це завжди казав, — раз у раз повторював Дід, і цілком мав рацію: Більбо звертався до нього завжди ввічливо, називав «майстром» і часто радився відносно догляду за овочами; в усьому, що торкалося «зеленини», особливо картоплі, усі вважали Діда найдосвідченішим знавцем (він проти цього ніколи не заперечував).

— Ну, а цей Фродо, що з ним мешкає? — спитав дядько Нукас із Поріччя. — Зветься він, звісно, Торбинсом, але ж, кажуть, наполовину, а то й більше, Брендібок. Ніяк не второпаю, задля чого Торбинс із Гобітона додумався шукати собі жінку у Забоччі — адже там одні диваки!

— Авжеж, — устряв у розмову дідусь Троєніг, ближній сусід Гемджи. — Станеш диваком, як поживеш на тому [28] боці Брендівіни, та ще й на самому краєчку Старого Лісу! Якщо хоч половина правди те, що балакають, місця там глухі, недобрі…

— Правду кажеш, друже! — згодився майстер Хемфаст. — Брендібоки, ясна річ, у лісі не мешкають, але чудернацька, в них порода. Отаке вигадали — на човнах по річці плавати! Де ж це бачено? З такими витівками, гай-гай, до біди недалеко. А втім, пан Фродо — чудовий юнак, кращого й не забажаєш! Дуже схожий на пана Більбо, та не тільки з лиця. Що не кажіть, а з боку батька він усе ж таки Торбинс. Порядний, поважний гобіт був Дрого Торбинс, нічого особливого про нього й не чути було, доки не втопився.

— Утопився? — підхопили відразу кілька голосів. Звичайно, і цю небилицю, й інші, ще страшніші, чули вони вже сто разів, але гобіти так захоплюються родинними історіями, що завжди готові слухати.

— Отож, так розповідають, — завів Дід. — Пан Дрого, бач, оженився на бідолашній Примулі Брендібок. Вона доводилась нашому Більбо кузиною з материнського боку (матінка її — молодша дочка Старого Тука), а Дрого — троюрідним. Виходить, що Фродо йому племінник з обох боків, так би мовити. Второпали? Дрого часто приїжджав на гостини у Брендідар до тестя, старого пана Горбадока (любив поласувати смачненьким, а там же пригощали на повну губу!) І їздили вони «кататися» на човнах по Брендівіні, ось там і втопився разом з жінкою, а пан Фродо був ще малий, і таке інше.

• Предыдущая
• 5/112
• Следующая