Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 16

• Предыдущая
• 16/112
• Следующая

Володар Перснів не міг такого бажати. Тут здійснився намір когось іншого. Я не можу висловити це ясніше, але Більбо був ОБРАНИЙ підняти Перстень, і обрав його аж ніяк не той, хто Перстень створив. А це значить, що й тобі СУДИЛОСЯ володіти ним. Це мене дуже втішає.

— А мене ні, - буркнув Фродо. — Якщо, ясна річ, я тебе правильно зрозумів. Але звідки ти довідався про того Горлума? То все точні відомості чи тільки здогадки?

Гандальф поглянув на Фродо, і очі його зблиснули.

— Я знав багато, а впізнав ще більше. Але звітувати перед тобою не стану. Історія Еленділа, Ісілдура та Старшого Персня відома усім Мудрим. У тому, що твій перстень — Старший, можна впевнитися вже з вогняного напису, але є ще й інші докази.

- І коли ж це ти все відкрив? — перебив його Фродо.

— А ось тільки що, у цій кімнаті, - відрізав чарівник. — Але я цього очікував. Довго шукав я, довго працював, а тепер повернувся до тебе заради цього останнього випробування. [66]

Тепер все доведено, навіть занадто ясно. Довелося мені, щоправда, чимало поміркувати, поки з'ясував Горлумову роль і заповнив пропуски в історії. Але всі припущення пощастило уточнити, коли я побачився з ним.

— Ти бачив Горлума? — здивувався Фродо.

— Так. З цього, безперечно, мені треба було починати, але не так просто було його віднайти. Лише нещодавно нарешті…

— Отож, ти з'ясував, як йому велося після того, як Більбо від нього втік?

— У загальних рисах. Те, що ти чув, я дізнався від Горлума, хоча він висловлюється дуже незрозуміло. Горлум завжди бреше, і слова його треба проціджувати. Наприклад, він вперто називає Перстень «подарунком на день народження». Нібито від бабусі, в якої їх було багато. Дурниця! Бабуся Горлумова, без сумніву, була головою родини та особою на свій манір видатною, але стверджувати, що вона володіла кількома чарівними перснями! То неможливо. Тим більше не стала б вона роздавати їх направо й наліво. Це, безперечно, брехня, але з дещицею правди.

Вбивство Деагорла не давало спокою Горлумові, отож він вирішив захиститися, повторюючи про своє «золотко» знов та знов, коли гриз кістки у пітьмі печер, доки сам у це повірив. Бо ж тоді насправді був його день народження, і Деагорл не повинен був жалувати. Виходить, нібито він сам собі зробив подарунок… і так далі на той же лад.

Я стримувався скільки міг, бо з'ясувати правду було вкрай необхідно, але врешті-решт мусив повестися з ним досить жорстко. Я пригрозив йому вогнем — і ось тоді витяг з нього нарешті правдиву історію, слово за словом, разом зі скиглінням та бурмотінням. Він скиглив, що його не так зрозуміли, що з ним погано поводяться… Але коли дійшло до гри-у загадки та втечі Більбо, він відмовився говорити далі, лише буркотів якісь темні натяки: він, мовляв, хотів відібрати своє, та не дозволить, щоб його стусали, заводили у якісь нори, він ще всім покаже. Він, Горлум, тепер має друзів, добрих друзів і дуже могутніх. Вони йому допоможуть. Торбинс за все поплатиться… Про це Горлум розмірковував найбільш, він кляв Більбо на всі заставки. Горлум не тільки запам'ятав його ім'я, а ще й знав, звідкіля він родом.

— Як це так? [67]

— Ну, ім'я своє Більбо з дурного розуму сам сказав; а вивідати все інше не складно було, аби тільки він вийшов на світ денний. Авжеж, Горлум залишив печери. Потяг до Персня переважив і побоювання перед орками, і неприязнь до сонячного світла. Він якось перетерпів рік чи два, а потім пішов зі свого лігвиська, бо жага володіння, як і раніш, прив'язувала його до Персня, але той більше не гнітив його, і Горлум дещо ожив. Він відчував себе старим, жахливо старим, проте посмілішав, та ще й до того ж по-звірячому зголоднів.

Світла, сонячного та місячного, він усе ще боявся, та, мабуть, ніколи вже тепер не полюбить; але збагнув, що може ховатися від сонця вдень, а вночі посуватися під покровом листя; блідого холодного сяйва його очиськ вистачало, щоб рухатися безгучно, швидко, хапаючи дрібних створінь, що ловили ґав. Нова їжа надала йому сили й хоробрості, поживна їжа та свіже повітря. Отож нічого дивного, що він і здолав дорогу до Чорнолісся.

— Там ти й знайшов його? — спитав Фродо.

— Там я його бачив. Але перед тим він устиг далеко зайти по слідах Більбо. Важко було витягти з нього розумне слово, він плакався, сипав прокльонами. «Щщо там у нього в кишшеньках? — сичав він. — Він не сскажже, ні, мій миленький. Коротухха-шшахрай… Нечессне запитання. Він спочатку шшахраював, з сссамого початку. Пору-шшив правила. Придушшити його треба було, мій доро-гесссенький, і колисссь ми його придушшим!»

Ось тобі взірець його промов. Вважаю, з тебе вже задосить? Утомлива була праця. Але з окремих натяків я зрозумів, що він доплентався до Есгароту й навіть проліз до вулиць Дейла, підслуховував тут і підглядав там. Адже вісті про великі події далеко розійшлися по Глухомані, багато людей чули ім'я Більбо та знали, звідки він родом. Ми не приховували його повернення додому, на захід. Горлум незабаром вивідав усе, що хотів.;

— Чом же тоді він не дійшов по слідах Більбо до кінця? — спитав Фродо. — Чом не прийшов сюди?

— У тім-то й річ: Горлум хотів прийти. Він дістався до Великої Ріки, але потім завернув. Велика відстань навряд чи могла його зупинити. Щось примусило його відхилитися. Так вважають мої друзі, ті, хто полював на нього за моїм проханням. Першими віднайшли слід — зовсім [68]свіжий, як на їхню думку, — лісові ельфи. Для них то нескладне завдання. Слід вів крізь усе Чорнолісся туди й назад, але Горлума вони так і не здибали. Ліс бринів чутками про нього, бідканням звірят та птахів. Ходили чутки про жахливу примару, що п'є кров. Він дряпався на дерева, спустошував гнізда; він пролазив у вузькі нори й поїдав звіренят, він шмигав у вікна і знаходив колиски… Але на західнім краї лісу слід завернув у інший бік. Горлум пішов на південь, за межі країни лісових ельфів, де й запропав. А потім я припустився великої помилки, так, Фродо, ще й не першої; хоча боюсь, що остання видасться чи не найгіршою: я зупинився. Не став далі шукати Горлума, бо намагався дещо обдумати і все ще мав довіру до мудрості Сарумана. З тієї пори минули роки. Я поплатився за свою необачність багатьма чорними, страшними днями. Коли, після зникнення Більбо, я знову розпочав пошуки, слід давно пропав. І нічого б не вийшло, якби не допомога Арагорна, найкращого мисливця наших днів. Разом ми шукали Горлума по всій Глухомані, без надії та без успіху; але щойно я вирішив полишити пошук і приділити увагу іншим справам — Горлум відразу знайшовся. Здолавши небезпечну подорож, Арагорн привів його до мене.

Горлум ні за що не хотів зізнатися, де пропадав. Він лише плакав! називав нас жорстокими, і в горлі його булькотіло: гор-р-лум, гор-р-лум… А ледь натиснеш — хниче та здригається, та потирає свої довгі руки, немов йому боляче від спогаду про колишні тортури. Але, здається, сумніву нема: повільно, крок за кроком, миля за милею посувався він на південь, поки нарешті не досяг Мордору.

Важка тиша запанувала у кімнаті. Фродо чув, як стукає його серце. Навіть зовні все принишкло. Ножиці Сема більше не клацали.

— Саме так: Мордору, — повторив Гандальф. — На жаль — Мордор притягує все нечисте, і Володар Тьми напружує волю, щоб зібрати всю нечисть докупи. Та й Перстень неодмінно мав зоставити на душі Горлумовій свій відбиток, зробити його чутливим до заклику Ворога. Горлум мав чути, як люди пошепки розповідали про нову Тінь на півдні. Там його чудові нові друзі, вони мусять допомогти помститися! Жалюгідний дурень! В тім краї він міг узнати багато, занадто багато, й загубити останній спокій. До того ж рано чи пізно, поки він там винюхував і виглядував, [69] його мали схопити й відвести на доган. Мабуть, так і сталося. Ми знайшли його, коли він, довго пробувши там, повертався з якимось дорученням. Неважливо, з яким — найгірше він уже зробив: Ворог дізнався про знахідку Старшого Персня. Він знає, що це один з Великих Перснів, бо він дає довголіття. Йому відомо, що ельфійські персні ніколи не губилися й не можуть служити злу; долі інших — семи та дев'яти — також відомі. Тому він зрозуміє, що знайшовся Перстень Влади. І він, кінець кінцем, почув про гобїгів з далекого Краю.

• Предыдущая
• 16/112
• Следующая