Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 14

• Предыдущая
• 14/112
• Следующая

— Відверто кажучи, я думаю, що досі — запам'ятай, досі Чорний Володар про гобітів і чутки не мав. Вам дуже пощастило, але безтурботні часи минули. Ви йому взагалі не потрібні, є в нього набагато корисніші слуги, але він про вас тепер не забуде. До того ж гобіти як жалюгідні невільники сподобаються йому більше, ніж гобіти щасливі та вільні. Адже існують на світі ще злість і мстивість!

— Та кому він хоче помститися? За що? — здивувався Фродо. — Все ще не розумію, яким чином це стосується Більбо, мене та нашого перстеника.

— Навіть дуже близько стосується, — сказав Гандальф. — Ти ще не зрозумів усієї небезпеки, але мусиш зрозуміти. Коли ми востаннє бачились, я сам ще не повністю був упевнений, але тепер маю все з'ясувати. Дай-но мені перстеника на хвилинку!

Перстень, прикріплений ланцюжком до пояса, лежав у Фродо в кишені штанців. Він поволі розчепив ланцюжок і подав персня чарівникові. Він одразу поважчав, немов відчув нехіть Фродо віддавати його (чи й сам не хотів попасти до рук Гандальфа?)

Чарівник покрутив перстень у пальцях. Той був із щирого, повновагого золота і весь гладенький.

— Чи бачиш ти якісь знаки? — спитав Гандальф.

— Ні, їх там немає. Він дуже простий, і на ньому ніколи не бувало ані подряпини.

— Гаразд, тоді дивись! — чарівник несподівано кинув перстень у вогонь каміна. Фродо скрикнув і схопив щипці, але Гандальф утримав його.

— Зачекай! — звелів він, кинувши з-під кошлатих брів гострий погляд на Фродо. [59]

Ніяких помітних змін з перснем не відбулося. Почекавши кілька хвилин, Гандальф підійшов до вікна і запнув фіранки. У кімнаті стало темно й тихо, тільки ледь чутно було, як Сем клацає ножицями у саду, тепер уже десь близько. Чарівник постояв ще мить, дивлячись у вогонь; потім схилився, підчепив перстень щипцями й відразу взяв рукою. Фродо зойкнув.

— Він зовсім холодний, — сказав Гандальф. — Візьми його!

Фродо простяг долоню, хоч вона сама відсмикувалася; але перстень дійсно виявився холодним і нібито поважчав та потовщав.

— Придивись до нього! — звелів Гандальф.

Тепер Фродо помітив; що по краєчку персня, зсередини та зовні, біжать найтонші риски, які не накреслити найкращим пером, вогняні риски, що звиваються у розтягнуті літери напису. Вони сліпуче сяяли, немов з-під води.

— Я не вмію читати вогняні літери, — тремтячим голосом сказав Фродо.

— Зрозуміло, — відповів Гандальф. — Зате я вмію. Літери ці ельфійські, але мова мордорська, і я не хочу, щоб вона звучала тут. Та можу перекласти для тебе на Загальну мову, що тут написано: «Єдиний перстень, щоб усіх поєднати і темною волею міцно скувати». Це два рядки з вірша, відомого ельфійським знавцям:

Він замовк, а потім промовив повільно й глухо:

— Це — Перстень Влади, Старший, що править усіма іншими. Це Перстень, який загубився багато віків тому, і та втрата дорого коштувала Володарю Тьми. Він жадає повернути його — але ми не можемо цього допустити. [60]

Фродо сидів скам'янілий, неспроможний вимовити ані слова. Страх стискав його, немов холодна ворожа рука, і темна хмара налетіла зі сходу, щоб поглинути його.

— Цей перстень! — затинаючись, ледь вимовив він. — Навіщо, навіщо ж він дістався мені?

— О, ти лише частка дуже довгої історії, - сказав Гандальф. — Початок її криється у Темних Віках, що пам'ятають нині лише окремі знавці. Якби я почав оповідати все по порядку, ми б не скінчили до зими. Адже вчора я вже розповів про Саурона Великого, про Чорного Володаря. Чутки, що дійшли до тебе, правдиві; він дійсно знову убрався в силу і залишивши Чорнолісся у спокої, повернувся до Мордору, своєї споконвічної вотчини. Цю назву чули навіть гобіти, вона тінню лежить на багатьох старовинних переказах. Кожного разу, зазнавши нового сорому та поразки, тінь виростає знов.

— Я волів би, щоб це трапилося в інші часи — не в мої, - сказав Фродо.

— Також і я, — відказав Гандальф, — та й усі, кому доводиться жити у такі часи. Проте вибирати нікому не можна. Ми можемо тільки вирішувати, на що витратити час, який маємо. А наш час, Фродо, щось затьмарився. Ворог швидко росте в силі. Задуми його ще не зовсім дозріли, але зріють. Нелегко нам буде, друже. Хоч би й у інших обставинах, легше б не стало.

Ворог володіє величезною силою та знаннями. Тепер не вистачає тілько єдиної дрібнички, щоб зламати будь-який опір, винищити останніх оборонців і залити світ пітьмою — не вистачає Персня Влади. Три ельфійських персні, найпрекрасніші з усіх, повелителі: ельфів сховали, й рука ворога не торкулась їх. Сім перснів належали ватажкам гномів, з них він три відібрав, а решту вигубили дракони. Дев'ять він віддав людям, гордовитим та могутнім, і так заманив їх дб1 пастки. З давніх-давен потрапили вони під владу Персня Влади і перетворилися на Примар Персня, і тепер вони — Тіні під покровом Великої Тіні, її найжахливіші слуги. Давно те сталося, і вже багато років Дев'ятки не видно у широкому світі. Але хто зна? Якщо Тінь повстала, вони можуть з'явитися теж. Втім, краще не будемо про це говорити навіть тепер, при світлі гобітанського ранку.

Так ось усе й склалося: дев'ять він забрав собі і сім теж, чи, може, вони зникли. Три ельфійських залишаються десь [61] у схованці. Але це Саурона більше не турбує. Йому потрібний Головний Перстень, його власний, він сам кував його і вклав у нього чималу частку колишньої своєї могутності. Відшукавши Перстень, він отримає владу над усіма іншими, де б ті не знаходились, навіть над трьома ельфійськими, і могутність його зросте безмежно. Погано ще й те, Фродо, що раніше він вважав, нібито Перстень Влади загинув, думав, що ельфи знищили його, як і належало вчинити. Але тепер він знає, що Перстень цілий, і шукає — усі його думи спрямовані на це. Адже Перстень — його головна надія й найстрашніша небезпека для нас.

— Чом же, чом тоді Перстень не знищили? — вигукнув Фродо. — І як це Ворог ухитрився його загубити, якщо був такий сильний і так дорожив ним? — Він стиснув Перстень у кулаці, неначе жадібні пальці вже тяглися до нього.

— Перстень у нього відібрали. У давні роки ельфи були набагато сильніші, вони ще не втратили стійкості, а люди ще не цурались їх. Люди Нумено]5у прийшли їм на допомогу. Цей розділ стародавньої історії, мабуть, варто нагадати, бо й тоді лихо було близько, тьма насувалась, але їм протистояла велика відвага, здійснювались аж ніяк не марні подвиги. Коли-небудь, можливо, я розповім тобі все до подробиць, але зараз досить і цього. Саурона здолали Гіл-Гелад, володар ельфів, та Еленділ з Нуменору; щоправда, обоє вони загинули в тій сутичці, але Ісілдур, син Еленділів, відрубав палець Сауронові та узяв Перстень собі. Ось так Саурона було скинуто, дух його відлетів і зник на довгий час, поки знов не здобув собі тіло-оболонку у хащах Чорнолісся.

Але Перстень загубився. Він упав до вод Андуїну, Великої Ріки, й пропав. Сталось це так: Ісілдур йшов на північ східним берегом Ріки, і неподалік від Ірисової Оболоні на нього напали гірські орки. Майже весь його загін там поліг, а він сам кинувся у воду. Ось тоді Перстень зісковзнув з його пальця, орки побачили Ісіддура і застрелили. — Гандальф помовчав, але незабаром додав: — Саме там, у темних заводях Ірисової Низовини, Перстень зник з лиця землі; не знали про нього ані мудрі люди, ані співці, навіть колишня його історія нині лише декому відома; навіть Раді Наймудріших не пощастило дізнатися більше. Але зараз я можу нарешті дещо додати.

• Предыдущая
• 14/112
• Следующая