Мартін Іден - Лондон Джек - Страница 30
- Предыдущая
- 30/88
- Следующая
— І то аж до споду? — спитав він.
Мартін кивнув головою і взявся розставляти книжки на кухонному столі, що правив за умивальник.
— Ну й ну! — вихопилось у Джо. Потім він помовчав трохи, очевидно, зважуючи якусь думку, і нарешті сказав: — Слухай, а до дівчат ти... дуже охочий?
— Ні, — відповів Мартін. — Поки не брався за книжки, то бувало. А тепер нема часу.
— Ну, тут не матимеш часу й на книжки. Стане тільки на те, щоб працювати й спати.
Мартін згадав про свій п'ятигодинний сон і всміхнувся. Його кімната містилася над пральнею в тому самому будинку, де й машина, що гнала воду, подавала електрику й рухала пральні прилади. Механік, котрий мешкав у сусідній кімнаті, зайшов познайомитися з новим робітником і допоміг Мартінові приладнати на довгому шнурі електричну лампочку, щоб можна було переносити її від столу до ліжка.
Другого ранку Мартін прокинувся чверть на сьому, за півгодини до сніданку. У пральні була лазня для обслуги, і Мартін, на превеликий подив Джо, прийняв холодну ванну.
— Оце так чудасія! — вигукнув Джо, коли вони сіли за стіл у кутку готельної кухні.
З ними разом снідали механік, садівник з помічником і троє конюхів. Всі їли похмуро й похапцем, лише зрідка перекидаючись словом. Прислухаючись до цієї розмови, Мартін відчув, як далеко од них він одійшов. Їхня духовна обмеженість гнітила його, і йому хотілося якнайшвидше вибратися звідси. Тим-то похапцем, як і вони, проковтнувши гидкий, мов помиї, сніданок і опинившись за дверима кухні, він полегшено зітхнув.
Ця парова пральня була невеличка, але добре устаткована, — найновіші механізми робили тут усе, що тільки можна робити машинами. Мартін, за вказівками Джо, почав сортувати великі купи брудної білизни, а той пустив у хід пральну машину й взявся розводити рідке мило, таке їдуче, що він мусив обмотати собі рушником рот, ніздрі й очі і став схожий на мумію. Розібравши брудну білизну, Мартін узявся допомагати Джо викручувати уже випрану. Вони кидали її у машину, що робила за секунду кілька тисяч обертів, витягуючи з білизни воду відцентровою силою. Далі він бігав від апарата, який віджимав білизну, до сушарки, а поміж тим ще «витрушував» панчохи й шкарпетки. По полудню, поки грілися праси, вони качали панчохи. Потім до шостої прасували білизну, але врешті Джо з сумнівом похитав головою.
— Не скінчимо, —сказав він. —Доведеться працювати й після вечері.
Після вечері вони працювали при сліпучому електричному світлі аж до десятої години, поки не випрасували все й не поскладали в сортувальній кімнаті. Стояла гаряча каліфорнійська ніч, і, хоч вікна були розчинені навстіж, у пральні від розжареної до червоного печі, де грілися праси, було як у горні. Мартін і Джо, поскидавши верхні сорочки, задихалися, обливаючись потом.
— Наче судно в тропіках вантажив, — сказав Мартін, коли вони йшли в свої кімнати нагору.
— Нічого, в тебе діло йде, — відказав Джо. — Працюєш щиро. Коли так далі буде, то тільки за перший місяць одержиш тридцять доларів, а за другий я вже дам сорок. Але не може бути, щоб ти ніколи раніш не прасував. Мене не обдуриш.
— Слово честі, за все життя й ганчірки не випрасував! — боронився Мартін.
Опинившись у своїй кімнаті, він здивувався, що відчуває таку втому, — забув, що працював чотирнадцять годин, навіть не передихнувши. Він поставив будильника на шосту і відрахував назад п'ять годин. Отже, можна читати до першої. Скинувши черевики, щоб відпочили набряклі ноги, він сів до столу й розгорнув Фіске на тій сторінці, де спинився два дні тому. Але спіткнувся вже на першому абзаці і почав перечитувати його знов. Аж раптом прокинувся від болю в занімілих м'язах і холодного гірського вітру, що війнув у вікно. Глянув на годинника. Була друга. Проспав чотири години. Тоді він роздягся, ліг у постіль і, тільки торкнувшись головою подушки, відразу ж заснув.
Вівторок так само минув у напруженій роботі. Швидкість, з якою працював Джо, дивувала Мартіна. В роботі це був сущий диявол. Весь час — як напнута струна, і протягом довгого дня не згаяв ані хвилинки. Зосереджувався на роботі, щоб не марнувати часу, і показував Мартінові, де замість п'яти рухів можна зробити три, а замість трьох — два. «Вилучення зайвих рухів», — назвав це Мартін, стежачи за Джо і беручи з нього приклад. Він сам умів добре працювати, був швидкий та кмітливий і завжди пишався тим, що в роботі його ніхто не міг перегнати. Тим-то й тепер Мартін геть поринув у працю, прислухаючись до порад і зауважень старшого товариша. Він розтирав крохмаль на комірцях та манжетах, щоб під час прасування не було найменших грудочок, і робив це так вправно, що Джо навіть похвалив його.
За цілий день вони не мали й хвилини вільної. Джо, скінчивши одне діло, одразу перекидався на інше. Вони накрохмалили двісті білих сорочок, — правою рукою захоплюючи разом комірець, манишку й манжети, а лівою підтримуючи саму сорочку, щоб вона не попала в крохмаль — такий гарячий, що доводилося раз у раз опускати руку в холодну воду. Цього вечора до пів на одинадцяту вони прали тонку жіночу білизну.
— Ну, я за тропіки й проти одежі, — засміявся Мартін.
— А мені там нічого робити, — відповів Джо серйозним тоном. — Тільки й умію, що прати.
— Зате вже добре.
— Ще б пак! Почав у Контра Коста в Окленді з одинадцяти років, — готував білизну для качання. Відтоді збігло вісімнадцять років, і за цей час я ні до чого іншого не брався. Але такого каторжного ярма, як тут, я ніколи не бачив. Сюди треба принаймні ще одного. Завтра знов до ночі працювати. В середу завжди нічна робота — качати комірці й манжети.
Мартін знову завів будильник, сів до столу й розкрив Фіске. Однак не скінчив і першого абзаца. Рядки зливалися, голова хилилася. Він почав ходити по кімнаті, бив себе по голові, та ніяк не міг збороти сонливості. Тоді, поклавши перед собою книжку, почав читати, придержуючи пальцями повіки, але так і заснув з розплющеними очима. Він скорився; ледве розуміючи, що робить, роздягся й упав на ліжко. Проспав сім годин важким тваринним сном і, прокинувшись від деренчання будильника, відчув, що не виспався.
— Багато начитав? — спитав його Джо. Мартін похитав головою.
— Ну, нічого. Сьогодні качатимемо допізна, зате в четвер пошабашимо о шостій. Отоді вже собі начитаєшся.
Того дня Мартін у великій балії, повній міцного розчину мила, прав шерстяні речі з допомогою особливого приладу — ступиці від колеса, насадженої на стрижень, який був прикріплений до гнучкої пружини вгорі.
— Це мій винахід, — гордо пояснив Джо. — Замінює пральну дошку й руки і, крім того, заощаджує за тиждень щонайменше чверть години. А чверть години в цьому проклятому пеклі — це неабищо.
Пропускати комірці та манжети через качальню теж придумав Джо. Тієї ночі він пояснив, що це дає:
— В жодній пральні так не роблять. А я мушу, коли хочу впоратися в суботу до третьої. Тільки треба робити це вміло. Тут потрібна певна температура, певний тиск, і пропускати доводиться тричі. Ось дивись! — Він узяв манжетку. — Руками краще не зробиш.
У четвер Джо лютував: йому несподівано надіслали додаткову партію тонкої жіночої білизни.
— Кину, — заявив він. — Не хочу більше терпіти. Їй-богу, кину. Цілий тиждень працюєш як віл, щоб викроїти хвилинку, а вони оце накидають тобі зайву партію тонкої білизни. Я живу у вільній країні! От піду й скажу всю правду цьому пузатому голландцеві. І то не по-французькому. Для мене добра й моя рідна мова. Накинути купу тонкої білизни! Знову доведеться працювати вночі, — сказав він трохи згодом, змінюючи свою ухвалу і скоряючись долі.
Отож Мартін не читав і цієї ночі. Цілий тиждень він не бачив газети і, на свій подив, не відчував у ній потреби. Новини його не цікавили. Був занадто стомлений і змучений, щоб чимсь цікавитись. Але все-таки збирався в суботу, якщо вони скінчать роботу о третій, податися велосипедом до Окленда, хоч, проїхавши сімдесят миль туди і стільки ж назад у неділю, не відпочив би перед новим робочим тижнем. Краще було б поїхати поїздом, але квиток в обидва кінці коштував два з половиною долари, а Мартін вирішив бути ощадливим.
- Предыдущая
- 30/88
- Следующая
