З погляду вічності - Загребельный Павел Архипович - Страница 33

• Предыдущая
• 33/59
• Следующая

Назарькові вже давно б час було працювати на заводі, але віп не поспішав. Своїх менших друзів теж привчав до неробства, до веселого безтурботного байдикування, вони блукали по місту, тинялися між крамничками непманів, дратували їх приспівкою:

Вони викрикували свої «шички-прички», аж поки їм давано гривеника — «відчіпного». Гривеник ділився на трьох, зайва копійка йшла Назарькові за верховодство, все було гранично ясне.

Приспівку склав Калмик, а може, десь підслухав і видав за свою; його авторство ніхто не ставив під сумнів, він уже визначався на роль ідеолога цієї співдружності, хоч жоден із них тоді ще не уявляв собі майбутніх вчинків, а тим більше — їх бодай позірного обгрунтування, бо справжні причини лишилися для них нез'ясованими й набагато пізніше. Взагалі ще не розкрито механізмів душі, які приводять людину до відхилень у поведінці, до відхилень не героїчних, що є вищою нормою поведінки, а злочинних. Причини, які висуваються моралістами й педагогами, здебільшого поверхові, несуттєві, глибин не сягають. Погане виховання? Але ж сидів той учень у класі й писав разом з іншими твір на тему «Чим приваблює мене образ», і приваблювали його, якщо вірити учнівським творам на задану тему, тільки образи світлі, прекрасні, героїчні. Він любив матір, поважав батька, пишався батьковими заслугами, батьковим умінням кувати метал, батьковою силою.

Спадковість? Але йому в спадок попередні покоління передали тільки вміння трудитися і шанобу до людей праці.

Найчастіше мовиться про прагнення до наслідування. Людині притаманне неусвідомлене прагнення до стереотипів, до стандартизації, до зоднаковіння. Це полегшує життя. Не доводиться кожному починати все заново, кожному винаходити свій власний велосипед, свою ложку, відкривати таємниці розведення злаків і плодів, добування вогню, спорудження житла... Тому якщо з'являється герой, то всім хочеться бути героями; якщо з'являється Бріжжіт Бардо, то всім дівчатам хочеться бути Бріжжітами, а чоловікам — мати свою Бріжжіт; якщо Гагарін летить у космос, то всім хлопцям хочеться літати в космос. Прагнення цілком зрозумілі.

Але хто й чому може прагнути наслідувати злочинців? І де той перший злий приклад в історії людства, який потягнув за собою страшний ланцюг убивств, зрад, грабунків, підлот, чвар, який дійшов до фашизму з його найбільшою в історії війною, а вже згодом розцвів апокаліптичними квітами вибухів атомних і водневих бомб? Що це? Каїн, який убив свого брата? Чи оті сини, які оскопили (та ще чим — серпом!) власного батька Ноя? Чи оті народжувані в муках діти, які вбивають матерів своїм народженням, несвідомі сироти-злочинці?..

У випадку з трьома друзями, здається, не діяла ніяка закономірність, ніякі взірці, хоч взірців було досить і гарних і поганих. Починалося все стихійно. Починалося, так би мовити, ситуаційно. Топографічно навіть. Бо всі троє жили на Глиняній гірці — так звалося єдине підвищення в нашому рівнинному місті, лисий глиняний горб, завжди жовтий і витоптаний, обставлений з трьох боків невеличкими приватними будиночками, а з четвертого підпертий цегляною триповерховою казенною спорудою, візерунчастою, обвішаною балконами, в міру обшарпаною, але попри цю обшарпаність все ж привабливою, бо ті, хто там жив, мали «квартири», в той час як мешканці будиночків вважалися власниками «хат», тобто категорією суспільно нижчою з огляду на революційні перетворення в країні, які насамперед зачепили всі види приватної власності.

Назарько жив у будиночку, Шляхтичі теж мали свій будиночок, Калмик же мешкав у цегляному домі на другому поверсі, його балкон виходив просто на Глиняну гірку, звідти можна було спостерігати життя довкола, можна було виголошувати промови, збираючи внизу натовпи однодумців, можна було й просто собі стояти, колупаючись у носі, не маючи ще жодного уявлення, що з тебе вийде у майбутньому. Так всі троє зближені були життям на Глиняній гірці. Потім Назарько, як старший, взяв їх собі в зброєносці, зцементував перевагою у віці, ще далі відбувся непомітний процес переходу від звичайного байдикування до дрібних крадіжок, до ласування чимось там смачним, затим був перший ковток горілки: сил більшало, хотілося позбутися їх надміру, бо сила нерозтрачена пропадає, розхлюпується марно, а вони вже збагнули, що з власної сили можна видобути сякі-такі приємності, дістатися до принад життя. Так вони пустилися берега.

Іноді пробували працювати, йшли на завод, влаштовувалися, але ненадовго, знову виривалися на «волю», знову щось витворяли; Калмик щодалі набирався більше сприту й хитрощів, він обдумував усе так, що вони ніколи не ловилися, безкарність вчинків штовхала на нові злочини, їх відкидало все далі й далі на узбіччя життя, але вони намагалися утриматися бодай зовні серед звичайних людей, знову поверталися на завод і на свою Глиняну гірку (в них було куди повертатися, і в цьому був їхній порятунок), потім Назарько, а за ним і Шляхтич одружилися, вибравши собі найвродливіших дівчат на Глиняній гірці, і тим самим забезпечили собі ще більше шляхів для повернень; Калмик, щоправда, надавав перевагу самотності, він прагнув навіть до самотності досконалої, про яку не можна нічого розповісти, скласти бодай куценьку історійку, сам по собі він би не становив жодної цікавості, якби не його з'єднаність із Назарьком і Шляхтичем.

Тут не буде опису всіх вчинків нашої трійці. Коли пізніше ця історія складалася в свідомості багатьох сучасників Василя Шляхтича, то в ній опускалося все, що може бути віднесено до статистики, до простого переліку. Нотувалися тільки вузлові пункти. Перший: ота приспівка, що нею хлопці дратували непманів:

До приспівки додавався «гривеник на трьох». Без гривеника не могло бути ні приспівки, ні взагалі цієї історії.

Потім виникав аж сороковий рік. Все інше пропускалося як несуттєве, а може, від неспроможності дошукатися причин, від невміння пояснити, бо легко віднотувати послідовно події, але важко скласти історію. Так от від приспівки з «гривеником на трьох» перекидався місток відразу в сороковий рік, коли троє, тепер уже дорослих дядьків, а не хлопців з Глиняної гірки (треба зауважити, що вони завжди й уперто поверталися на свою Глиняну гірку, і зовні в них тепер нічого не змінилося в їхній дислокації: Шляхтич і Назарько в батьківських будиночках, Калмик — у цегляному домі на другому поверсі з балконом), здійснили нарешті чи то в Одесі, чи то в Ростові свою найбільшу акцію; Назарько й Шляхтич були звичайними виконавцями операції, ідея ж і всі деталі проведення належали Калмикові, який виходив з передумови, що все геніальне — просте. Десь там грабують банки, нападають на поштові вагони, ріжуть вночі сейфи — все це риск, небезпека, нервування, все вимагає тривалої підготовки, спеціального інструменту, великих фахових знань, коли хочете. Калмик запропонував найпростіший метод виймання грошей з сейфів — забирати гроші разом із сейфами.

В обідню перерву вони заходили до якої-небудь установи, простували до бухгалтерії, Назарько й Шляхтич з кількома спільниками тягли звідти сейф, Калмик збирав кілька стільців для видимості, спокійно собі виходив на вулицю, де стояла звичайнісінька тачка, якою возять комоди й дивани зі спинками (машин вони не діставали, бо це клопітно, окрім того, на машині завжди номери, хтось там запам'ятає, стануть шукати, ниточка приведе до клубочка, тому — ніяких ниточок!). Сейф вантажили, зверху клали кілька стільців і зникали в невідомому напрямку!

• Предыдущая
• 33/59
• Следующая