Координати чудес - Шекли Роберт - Страница 13

• Предыдущая
• 13/32
• Следующая

— Причина! — зойкнув він.  — А що я скажу моєму народові? Я збираюся поселити на планеті цілу цивілізацію, а може, навіть дві або три. Це будуть люди, створені за моїм образом і подобою, такі ж причепи, як і я. Що мені їм сказати?

Ну, я знав, що їм сказати, але не хотілося кривдити старигана, тому я прикинувся, що обмірковую все як слід. І, як не дивно, я справді міркував, і надумав я виверт, як покласти край усім вивертам.

— Ви чесно відкрийте їм наукову істину, — порадив я.  — Скажіть, що з погляду науки все так і має бути.

— Тобто? — не второпав він.

— Це детермінізм, — сказав я, створюючи термін експромтом.  — Дуже просто, хоч і для втаємничених. Для початку: функція визначає форму. Тому ваша планета саме така, якою їй належить бути в силу свого існування взагалі. Далі: наука незмінна, тобто все не незмінне — не наука. І нарешті: все випливає з певних закономірностей. Не всі закони ви можете знати наперед, але будьте певні, що вони існують. Отже, само собою зрозуміло, що ніхто не повинен питати: «Чому так, а не інакше?» Замість цього всі мають питати: «А як воно діє?» Так, над його запитаннями я добре посушив собі голову, а взагалі стариган був досить кмітливий, хоча зовсім не тямив у техніці. Його стихією була етика, мораль, релігія і всілякі такі витребеньки. Тому він, звісна річ, був просто нездатний стати на реалістичні позиції. Він належав до тих типів, що полюбляють абстракції, от і бубонів:

— Те, що є, те й повинно бути. Гм-м, дуже спокуслива формула й не без відбитку стоїцизму. Я скористаюся деякими з цих поглядів у повчаннях для мого народу… Але скажіть на милість, як можна поєднати недетермінований фаталізм науки з принципом нескутої волі, якою я збираюся наділити свій народ?

Так, тут стариган ледь не загнав мене на слизьке. Але я посміхнувсь і відкашлявся, щоб дати собі час подумати, і сказав:

— Відповідь очевидна! — Хай там як, це завжди найкраща відповідь.

— Може, й так, — сказав він.  — Але я щось її не бачу.

— Дивіться, хіба нескута воля, яку ви надаєте своєму народові, не той самий різновид фаталізму?

— Можна розглядати й так. Але відмінність…

— А крім того, — швиденько перебив я, — з якого це часу нескута воля і фаталізм несумісні?

— Вони справді ніби несумісні.

— Це тому, що ви не розумієте науки, — сказав я, ляснувши пальцями просто перед його гачкуватим носом.  — Бачите, сер, один з найфувдаментальніших законів науки полягає в тому, що скрізь присутня випадковість. Гадаю, ви знаєте, що випадковість — математичний еквівалент нескутої волі.

— Те, що ви кажете, дуже суперечливе.

— Так воно і є. Суперечливість — ще один з фундаментальних законів Всесвіту. Суперечності породжують боротьбу, без якої б у всьому запанувала ентропія. Так що не існувало б ні планети, ні Всесвіту, якби все не перебувало в нібито непримиренних суперечностях.

— Нібито? — блискавично зреагував він.

— Цілком вірно, — підтвердив я.  — Суперечливість, яку ми поки що можемо визначити як наявність парних реальних протилежностей — це ще не все. Візьміть, наприклад, якусь окрему одиничну тенденцію. Що станеться, коли ви цю тенденцію доведете до краю?

— Не маю щонайменшого уявлення, — призналося старе опудало, — для таких дискусій мені бракує підготовки.

— Тільки й того, що тенденція обернеться на свою протилежність.

— Невже? — спитав він приголомшено. На тих святенників варт подивитися, коли вони беруться до науки.

— Воістину так, — запевнив я його.  — У мене в лабораторії є докази, правда, демонстрація їх дещо марудна справа…

— Будь ласка, нема потреби. Зрештою, ми ж уклали заповіт.  — Це слово він завжди вживав замість слова «контракт». Близьке за значенням, але благозвучніше.

— Парні протилежності…- розмірковував він.  — Детермінізм… Речі стають своєю протилежністю… Це, боюся, надто заплутано.

— Однак естетично, — сказав я.  — І я ще не докінчив про сходження крайностей.

— Будь ласка, кажіть, — попросив він.

— Дякую. Отже, маємо ентропію, тобто перебування речей у стані руху навіть без впливу ззовні. (Деколи, як у моєму випадку при наявності зовнішнього впливу). І в такому разі ентропія обертає річ на її протилежність. Якщо одна річ обертається на свою протилежність, то й усі інші речі обертаються на свою протилежність, бо наука відзначається послідовністю. Усвідомили? Всі ці протилежності, мов скажені, перетворюються й стають своїми протилежностями. На вищому структурному рівні те саме відбувається з групами протилежностей. І так усе вище й вище. Поки зрозуміло?

— Гадаю, так.

— Чудово, і тут, природно, постає запитання: невже це все? Тобто ці протилежності, що обертаються на свої протилежності спершу так, а потім інак — невже це й увесь вертеп? А де ж краса? Немає! Ні, сер. Ці протилежності, що стрибають туди-сюди, мов дресировані тюлені, є тільки одним аспектом того, що відбувається насправді. Бо…- тут я зробив паузу і заговорив щонайпереконливішим тоном, — бо існує мудрість, яка бачить далі гамору і суєтності навколишнього світу. Ця мудрість, сер, бачить більше, ніж ілюзорні властивості реальних речей. Вона бачить далі й прозирає глибші діяння Всесвіту, спостерігаючи їхню всеосяжну й величну гармонію.

— Як може річ бути водночас реальною і до того ж ілюзорною? — спитав він, немов ляснувши батогом.

— Не мені відповідати на такі запитання, — сказав я йому.  — Я лише скромний науковець і бачу тільки те, що бачу. І відповідно дію. Та може статися, що у всьому цьому криється якась причина етичного порядку.

Стариган упав у задуму, і я побачив, як у його душі відбувається боротьба. Безперечно, він, як і будь-хто, міг би зразу побачити непослідовність моєї логіки, бо мої міркування були просто нашпиговані тією непослідовністю. Та його, як і всіх головатих, зчарували суперечності, і йому кортіло увіпхнути їх у свою систему. Коли я викладав оте все, то здоровий глузд підказував йому, що речі не можуть бути аж такими крученими. А розум нашіптував, що речі, може, й справді лише здаються складними, і, може, за всім тим ховається простенький загальний принцип. А якщо не загальний принцип, то принаймні тверда, непохитна мораль. І, головне, я зловив його на гачок, приліпивши слово «етичність». Бо той старосвітський телепень був схиблений на етиці, нашпигований етикою, його можна було величати «містер Етика». А я випадково підкинув йому ідею, що увесь цей клятий Всесвіт, ця суміш постулатів та суперечностей, законів і беззаконня — не що інше, як втілення вищих етичних принципів!

— Либонь, все це набагато глибше, ніж я гадав, — сказав він, помовчавши.  — Я збираюся навчити мій народ лише етики, націлювати його на вищі моральні проблеми, приміром, «як і чому повинна жити людина?», а не на «з чого складається жива матерія?» Я хотів, щоб вони зазнали глибин радості, страху, смиренності, надії, розпачу, а не стали мудрагелями, що вивчають зірки і дощові краплини, а потім на підставі своїх відкриттів створюють грандіозні, але нікому не потрібні гіпотези. Я дещо знав про Всесвіт, але вважав ці знання зайвиною. Тепер ви мене підправили.

— Що ви! — сказав я.  — Я не хотів завдавати вам мороки. Просто я вважав своїм обов’язком звернути вашу увагу…

Старий усміхнувся:

— Цією морокою ви вберегли мене від більших неприємностей. Я міг би створити народ за своїм образом і подобою, та не хочу населяти світ мініатюрними копіями самого себе. Для мене лише важить нескута воля. Мої сотворіння матимуть її во славу свою і на свою голову. Вони отримають цю блискучу і непотрібну цяцьку, котру ви називаєте наукою, і обожнюватимуть її. Їх захоплюватимуть суперечності фізики й сонячні протуберанці, вони ганятимуться за пізнанням речей і забудуть про пізнання власного серця. Ви переконали мене, і я вельми вдячний за попередження.

Признаюся щиро, якраз цим він допік мені. Якийсь нікчема без впливових зв’язків, а поводить себе, як джентльмен. Мене поїдало передчуття, що він іще може завдати мені клопоту, і то кількома словами, фразою, що застрягне в мозку отруєною стрілою, і ніяк її не витягнеш звідти. Відверто кажучи, саме це мене трохи непокоїло. Так-то, сер, старий блазень, мабуть, читав мої думки, бо сказав:

• Предыдущая
• 13/32
• Следующая