Выбери любимый жанр

Татарський острів - Лысенко Василий Александрович - Страница 5


Изменить размер шрифта:

5

Клейст швидко докурив сигарету і викинув її крізь прочинене бічне скло:

— Я хочу поїхати на острів і покласти там букет квітів з нашого саду. Нещодавно на острові загинув мій старший брат Карл… Він дуже любив троянди. І я привіз вирощені ним квіти на місце його загибелі. Це воля моєї матері.

— За яких обставин загинув ваш брат? — запитав мовчазний німець. — Невже, маючи таку охорону, став жертвою бандитів?

— Ні, гер Шредер, — відповів Клейст, — брат став жертвою свого милосердя, — його вбили полонені, які будували лабораторію й використовувалися для інших робіт… Він був гарним сином і чудовим хіміком. Рейх втратив видатного вченого…

— Висловлюю своє співчуття, гер Клейст, — якимось байдужим голосом промовив німець. — Ваш брат дійсно був відомим хіміком, і на нього чекало велике майбутнє. Дуже жаль, коли вчений мусить одягати на себе солдатський мундир і гинути від ворожої кулі.

— Ми всі — солдати фюрера, — озвався Клейст, — і мусимо чесно виконати свій обов'язок перед рейхом. Нині на нас покладається велика надія. Ми, вчені, створюємо сьогодні нову зброю — зброю відплати! Я певен, що «білий дракон» стане в неабиякій пригоді вермахту. І тут дуже багато залежить від нас — хіміків.

Клейст знову дістав сигарету, закурив.

— Так, мій брат до кінця виконав свій обов'язок перед фюрером. Ці слова повністю стосуються і вашого брата Конрада Шредера, який теж загинув на бойовому посту. Сьогодні рейх втрачає своїх найкращих синів. Ми продовжимо їх справу. Нова зброя буде створена і нещадно впаде на голови росіян. Один лише «циклон» вже знищив кілька мільйонів наших ворогів.

Шредер байдуже курив сигарету і нічого не відповів на слова Клейста, ніби не чув їх чи просто не хотів чути. Відкривши бічне скло, він випускав кільця диму й мовчки дивився, як вони танули під дрібним густим дощем.

Машина виповзла за село, поволі рухалася польовою дорогою, і Юрко прикипів поглядом до вітрового скла, намагаючись своєчасно помітити Кузьму Карпухна.

— Тут треба повертати праворуч, — сказав шоферові, — бо інакше ми потрапимо в непрохідне болото.

Водій слухняно повернув праворуч, і машина важко, як велетенська неповоротка черепаха, поповзла на високий піщаний косогір.

— Солдати падають, — знову заговорив Клейст, — і на їх місце стають нові вояки. Ми продовжимо справу полеглих. Я вітаю вас, гер Шредер, з високою нагородою, яку вам особисто вручив фюрер. Це велика, надзвичайно велика честь!

— Дякую, гер Клейст, — відповів Шредер. — Фюрер дійсно покладає на хіміків неабиякі надії.

— І ми повинні бути гідними високої довіри фюрера, — вигукнув Клейст, — ми виконаємо його сподівання. Я в захопленні від винаходу вашого брата, гер Шредер! Подібні винаходи трапляються раз у сто років. Перші випробування дали чудові результати.

Клейст важко зітхнув, сказав розгнівано:

— Але водночас допущені й певні помилки. Не варто було залучати до будівництва лабораторії полонених росіян, ні на крок не підпускати їх до нової зброї. Я вважаю, що на нашому будівництві не повинно бути жодного росіянина. — Й, повернувшись до Ремера, додав: — І жодної росіянки!

Ремер насмішкувато зиркнув на Клейста, знизав плечима:

— Гер оберст фон Зейдель дотримується дещо іншого погляду. Я особисто був присутній при розмові, коли він наказав привезти на будівництво місцевих дівчаток. Наказ оберста виконано. І це правильно. Хто буде прати білизну солдатам, прибирати приміщення, працювати на кухні?

— І все ж таки їм не місце на будівництві, — наполягав на своєму Клейст.

— Гер шарфюрер, — звернувся Юрко до водія, — зараз треба повертати ліворуч, і там буде долина. У ній нині багато води.

Шофер зупинив машину, запитав здивовано:

— Невже через це море пролягає дорога? Тут можна засісти так, що нас ніяка сила не врятує.

— Не бійтеся, — заспокійливо мовив Юрко, — долина не глибока.

— Ти певен? — недовірливо перепитав водій. — А що буде, як загрузнемо? За нами йде ще сорок фургонів. Ти розумієш, що буде, як не зуміємо виплисти з цього моря?

— Не загрузнемо, — заперечив Юрко, — я ж знаю. Кожної осені їздили на Татарський острів за сіном, і часто в цій долині була вода. Навіть півторатонка тут не застрявала.

— Гаразд, — буркнув шофер. — Але дивися, якщо загрузнемо, тебе розстріляють за саботаж.

Машина нерішуче зрушила з місця і пірнула передніми колесами у глибоку воду.

— Тримайтеся середини, — порадив шоферові Юрко, — тут пролягають колії.

Вони поволі переповзли долину і вибралися на рівну дорогу. За їхньою машиною почали переправлятися інші. Юрко пильно дивився на дорогу. Десь тут повинен перехопити машини Кузьма Карпухно.

І ось він помітив високу постать в накинутому на голову мішку, яка відчайдушно розмахувала руками. Від машини до постаті було метрів тридцять, і Юрко впізнав у ній Кузьму Карпухна.

Водій теж помітив людину, сказав Юркові:

— Що він хоче нам сказати?

— Зупиніть машину, — озвався Юрко, — я зараз про все дізнаюся.

Кузьма Карпухно порівнявся з кабіною і щось відчайдушно вигукнув, але гуркіт мотора та дощ заглушили його слова.

Юрко поклав руку на кермо, сполохано промовив:

— Гер шарфюрер, цей чоловік з нашого села, він попереджає нас про якусь небезпеку, я зрозумів це по виразу його обличчя.

Водій загальмував і прочинив дверцята кабіни. Карпухно, витираючи рукою мокре від дощу обличчя, перелякано гукнув:

— Там поставлено міну! Я сам бачив! Далі не можна їхати, бо буде капут!

Водій, почувши слово «міна», пополотнів. До передньої машини поспішав сухорлявий штурмбанфюрер і ще здалеку загукав:

— Чому знову зупинка? Чому не рухається колона? Юрко пояснив:

— Ось цей чоловік попередив, що на шляху поставлено міну. Її поставили бандити.

— Де поставили? — перебив Юрка німець. — Хто? Коли? При яких обставинах?

— Тут мої копички, — почав розповідати Карпухно. — Я вирішив їм трохи прикрити верх, щоб не затекли. Прикрив. Сів перепочити. Коли дивлюся — йде троє з Савчиного лісу. Стали отам на дорозі і щось копають. Потім витягли з торби якийсь пакунок — і туди! Я зразу й змикитив — міна! Вони в ліс, а я в село! А тут і ви на машинах.

Юрко переклав його розповідь німцеві. Той зажадав, щоб Карпухно показав, де саме стоїть міна.

Карпухно показав. Той викликав саперів і наказав оглянути шлях. Невдовзі ті обережно витягли з колії, заповненої водою, дерев'яний ящик, віднесли його в поле і там підірвали. Над полем піднявся чорний стовп землі та диму і швидко почав осідати, прибитий рясним дощем.

Сухорлявий німець подякував Карпухну, дав йому плитку шоколаду і, вирвавши з блокнота аркушик паперу, щось швидко написав на ньому. Потім сказав Юркові:

— Хай цей чоловік звернеться до місцевого коменданта, йому видадуть літр спирту. Тобі теж подяка за уважність. Чи далеко ще до острова?

— Кілометрів п'ять. І дорога тут рівна, нема ні долин, ні пагорбів.

Поїхали далі. Юрко байдуже дивився у вітрове скло і водночас намагався запам'ятати кожне слово, кожне прізвище. Про все це треба доповісти лейтенанту. Отой мовчазний Шредер, мабуть, впливова птаха. Має залізний хрест. Шредер — хімік. І хіміком був його брат, але він загинув, — тепер його роботу продовжує цей мовчазний німець. Клейст теж хімік. Вони винайшли якийсь «циклон» і знищили ним кілька мільйонів людей. Можливо, цей «циклон» і є новою зброєю гітлерівців. Невже її вироблятимуть на Татарському острові? Втікач з Бобрового острова Морозов говорив про отруйну речовину — «табун». На машинах Юрко помітив величезні металеві балони, мабуть, з отруйними речовинами. Тільки хто може про це сказати напевно? Що як захопити Клейста в полон? Привезе Юрко німців на Бобровий острів, а там їх і зустрінуть партизани. Тоді про все можна буде довідатися: і про нову, і про стару зброю. Може, й Шредера пощастить схопити, він теж багато знає.

Юрко поглянув на Шредера. Той відкинувся на сидіння, заплющив очі. На його обличчі застигла якась презирлива, болісна усмішка. І Юрко відчув, що рано чи пізно, а перетнуться їх стежки, зустрінеться він віч-на-віч з цим фашистом…

5
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело