Выбери любимый жанр

Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович - Страница 51


Изменить размер шрифта:

51

— Жаль, що вийдуть на волю карателі…

— Далеко ця братія не втече! У тебе все?

— Ні. Недавно в нас був староста і розповів, що колись він чув від панського лакея Федора Пампушки, ніби в тій кімнаті, де намальовано портрет козака Мамая, є панська скарбниця, а в ній заховано золото. І скарбниця та під портретом, у стіні тайник замасковано.

— Це цікаво! — озвався лейтенант. — Золото зараз нам потрібне!

— Іване Петровичу, — попросив Вершину Юрко, — а можна той тайник відкрити при мені?

— Тільки спершу ми повинні вдало розіграти втечу есесівців. Через кілька днів зустрінемося і докладно поговоримо. Мені потрібна буде твоя допомога, поведеш мене на екскурсію.

Вартовий привів Юрка до льоху, де сиділи полонені карателі. Після допиту туди приводили й інших есесівців. Невдовзі двері відчинилися, вартові вивели полонених на подвір'я, наказали роздягатися і копати яму. Старий партизан виніс з комори кілька заступів, кинув їх на землю. Лернер стояв перед партизанами, спокійний і незворушний, презирливо посміхався. Він покликав Юрка і наказав:

— Скажи цим лісовим бандитам, що я офіцер німецької армії і перебуваю, як полонений, під охороною міжнародної конвенції. Ніхто не має права чіпати мене і моїх солдатів без суду і слідства.

Юрко переклав все, що сказав Лернер, і бородатий партизан, втупившись поглядом у Юрка, перепитав:

— Каже, під конвенцією? Ах ти, гад смугастий! А яка конвенція дала йому право палити живцем людей? На дітей підняти руку!

— Що там їх слухати! — зневажливо кинув той партизан, що приніс лопати.

Дали кожному заступ у руки, наказали:

— Копай!

За годину, коли вже почало темніти, яма була готова. Партизани наказали полоненим іти в льох, зачинили за ними важкі дубові двері.

Юрко сів на купу клепок, біля нього примостився Скрипаль.

— Значить, все… — зітхнув він. — Я думав, хоч тебе Вершина помилує, підлітка… Не помилував!

У льоху було холодно. Лернер сидів на бочці, підібгавши під себе довгі ноги. У кутку стояли мішки з картоплею, і Юрко витрусив з одного картоплю, взяв його, підійшов до Лернера:

— Пане Лернер! Я знайшов мішок, накиньте собі на плечі, може, трохи зігрієтесь.

Лернер байдуже накинув на плечі мішок. З-за дверей долинала розмова вартових:

— Люди сплять, а ми сидимо біля цих мармиз. Давно можна було б їх у розход пустити і не мати клопоту. Ні, треба судити! Давай вип'ємо.

— А в тебе є?

— Пляшка спирту.

— Нема чим закусити.

— Рукавом…

— Чуєш, п'ють, — заздрісно озвався Скрипаль. — А тут хоча б чарку перед смертю.

За дверима заспівали:

Пили горілку, пили наливку…

Юрко підійшов до вікна, побачив всіяне зорями нічне небо. Просунув між сталевим пруттям голову, повернув плечем і відчув, що ще один ривок — і він буде на волі. Скрипаль теж підхопився з місця, підійшов до вікна, схопив хлопця за руку, прошепотів:

— Почекай! Хай заснуть! А тоді вилізеш і відчиниш двері. На них нема замка, я бачив. А вартових — клепкою по голові. Після випивки вони й не писнуть!

— Треба спитати штурмбанфюрера, як він думає.

— Спитай.

— Пане штурмбанфюрер, — підійшов до Лернера хлопець. — Тут вікно, воно досить широке, я можу вибратися крізь нього з льоху. Пан Скрипаль наказує мені пролізти крізь грати і відчинити льох. Він певен, що вартові п'яні і нічого не почують.

— Можна спробувати, — ожив есесівець, — все одно нам нема що втрачати. Це буде велике щастя, якщо нам вдасться вибратися з цього кам'яного мішка.

Лернер підійшов до вікна, помацав грати:

— Ти зможеш пролізти. Тут лежать дубові клепки. Ми подамо одну тобі, і ти вдариш вартових ось в це місце, — Лернер доторкнувся до Юркової голови холодними пальцями, — і не думай втекти сам…

— Пане штурмбанфюрер, — ображено озвався Юрко, — як ви можете таке подумати? Зроблю все, щоб урятувати солдатів фюрера!

— Не зволікай! Зараз дорога кожна хвилина. Вартові, здається, поснули! О п'яні свині! Зразу ж бий їх по голові.

Юрко просунув голову крізь грати, повернув лівим плечем, трохи просунувся, обіперся рукою об землю і поволі вибрався з льоху. Скрипаль подав у вікно важку клепку.

Хлопець навшпиньки підкрався до вартових, вони спали, притиснувшись спинами до стіни льоху. Один з них заворушився, щось пробелькотів і знову затих. Юрко поклав клепку на землю, навпомацки знайшов засув, відсунув його і тихо прочинив двері. Вони рипнули. Скрипіння розпороло нічну тишу. Першим вибіг з льоху Лернер, він схопив гвинтівку, яка лежала біля вартового, підняв її і з силою опустив на голову п'яного охоронця. Потім тихо наказав:

— Виходити! Швидко! Всім у сосновий лісок!

Фашисти, як білі привиди, вислизали з льоху, по одному перебігали дорогу і ховалися в сосновому ліску.

Лернер пошепки спитав Юрка:

— Ти знаєш дорогу до Відрадного?

— Знаю, і пан Скрипаль знає.

— Треба швидше тікати, поки не перевірять варту.

Юрко тихо покликав Скрипаля:

— Пане старший поліцай, мені здається, що найбезпечніша дорога через Грибарі! Партизани подумають, що ми пішли через Затулинівку, і кинуться туди. А ми тим часом опинимося в пущі і лісовими стежками вийдемо до села. Як ви гадаєте?

— А що тут гадати? — пошепки озвався Скрипаль. — Треба йти на Грибарі, я там усі ходи й виходи знаю, рано будемо дома!

Скрипаль пригнувся і впевнено пішов по ледь видимій у нічній імлі стежині, нечутно ставлячи ноги на піщану, зволожену росою землю. За ним поволі рушив Лернер, поруч Юрко, а потім есесівці. Фашист оступався, стогнав, пошепки лаяв колючки, корчі, російські дороги. Раптом він зачепився за корч і впав.

— Скажи, хай не стогне, — сказав Скрипаль, — бо не всі партизани сплять.

Юрко переклав.

— Не можу! Підошви аж горять! Я ніколи не ходив босим, — поскаржився Лернер.

Юрко зняв з себе сорочку, роздер її, обмотав Лернеру ноги:

— Треба йти, пане Лернер! Уже недалеко… А там очерети. Пуща…

Лернер пішов скоріше. Він спирався на гвинтівку, часом стогнав, але перебирав довгими ногами і не відставав від Скрипаля.

Швидко проминули Грибарі, завернули на берег річки й вийшли до великого болота. Під ногами хлюпала вода, приємно лоскотала натруджені ноги. Над болотом снувався білий туман, кучерявими клубками купчився понад сонною річкою.

У небі засвітилася червона ракета, а за хвилину ще одна — зелена. Десь на околиці пролунав постріл, завалували собаки.

— Погоня, — півголосом сказав Скрипаль. — Треба піддати ходу. Перейдемо Горянку, і хай тоді шукають вітра в полі!

Довго йшли болотом. Скрипаль упевнено вів фашистів по ледь видимій, протоптаній звіриною стежині. Поволі почало сіріти небо. Миготливі зорі поблідли, пригасли. Есесівці підтюпцем рухалися по м'якій, ніби гумовій, торф'яній підстилці, часом провалювалися в болото, вибиралися і поспішали за своїм провідником. Юрко йшов останнім, намагався зайвий раз не потрапляти на очі Лернеру та фашистам. Нарешті болото скінчилося. Втікачі вийшли, вибрались на галявину, на якій виднівся стіжок сіна. Скрипаль зупинився, поглянув на проясніле небо, підійшов до Юрка, звернувся як до рівного:

— Світає. Треба нам обминути Заріччя, щоб не потрапити партизанам на очі, бо вони й туди навідуються. Отак, Юрку, буває! Ходили по вовну, а повернулися стрижені. Добре, хоч уціліли. А Вершина нехай кусає лікті! Я постараюся йому все пригадати!

Юрко переклав Лернеру слова Скрипаля, що той хоче обминути село Заріччя і змушений вести групу ще через одне болото. Лернер байдуже махнув рукою:

— Хай веде!

На світанку підійшли до палацу. Вартовий есесівець, угледівши гурт обідраних, погрозливо звів автомат:

— Стій! Стрілятиму!

Наперед вийшов Лернер:

— Я штурмбанфюрер Курт Лернер, командир батальйону! Прошу доповісти про наше прибуття штандартенфюреру пану Маєру!

Вартовий зайшов у будку і заходився дзвонити по телефону до начальника караулу. Невдовзі з воріт вийшло кілька солдатів на чолі з штурмфюрером. Солдати тримали автомати напоготові. Штурмфюрер уважно приглядався до втікачів, нарешті він впізнав Лернера, і його заспане обличчя аж розпливлося:

51
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело