Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович - Страница 29

• Предыдущая
• 29/63
• Следующая

— Світлиця як світлиця. Вікна завузькі, мало крізь них пробивається світла.

— Малувато, — погодився лейтенант, — але ти уважніше придивися до стін.

Хлопець уважно оглянув стіни і помітив на них мідні зірочки, такі ж, як у Зоряній кімнаті, густо замащені крейдою; лише стеля була чистою, на ній не було жодної блискітки.

— І тут зірочки! — вражено вигукнув Юрко. — От дивина! Ніколи б не подумав, що в цьому будиночку теж в Зоряна кімната. А чи є тут підземелля?

— Є й підземелля; правда, не таке велике, як під палацом, але теж досить пристойне. Звідси хід до Самусевого лісу. Метрів п'ятсот тягнеться коридор. З цієї світлиці можна зникнути безслідно, і ніякі гестапівці не впіймають.

— Що ще є в підземеллі?

— Опочивальні, невеличкі зали. Років дев'ятсот тому почали тут добувати камінь і по Прип'яті сплавляти в Київ. Камінь вибирали, а виробки лишалися. Пізніше в цих підземеллях ховалися від набігів кочівників, потім пани перетворили їх на свої скарбниці. Тепер і нам підземелля в пригоді стало.

— До палацу цей підземний хід не сягає?

— Ні, Юрку, звідси до палацу далеко.

— Іване Петровичу, можна мені на підземелля глянути, подивитися на ваші знахідки?

— Покажу тобі своє господарство, подивишся і на опочивальні, і на все інше. Тільки давай поговоримо про важливіші справи, заради яких я й викликав тебе. Ти пам'ятаєш, у щоденнику Сиволапа згадувалося про водозлив.

— Пам'ятаю, Іване Петровичу.

— Через той водозлив він пробирався в Рожеву кімнату, у приміщення, де є портрет Червоної Красуні, навіть в ліве крило палацу, туди, де нині розмістилася шпигунська школа. Так?

— Так, але ви й самі все це знаєте, то навіщо мене розпитуєте?

— Знаю, та не все. Ти якось розповідав, що через цю трубу ви проникали з яру в парк. От це мене й цікавить. Чи можна зараз пробратися в парк через цю трубу?

— Треба подивитися. Там німці доти будували.

— Я попрошу тебе цієї ночі провести мене до водоспуску. Зможеш?

— Звичайно.

— Домовилися. О першій годині ночі зустрічаємося біля Мавриного дуба. Я буду не сам, так ти не лякайся, як побачиш на умовленому місці ще одну людину. На всякий випадок візьми пістолет. Обов'язково одягни шапку, чоботи, піджак. Є ще одна справа. Її теж треба вирішувати. І, може, гуртом щось придумаємо. — Вершина підійшов до етажерки, взяв на ній темний сувій, розгорнув його на столі.— Пам'ятаєш, як я передав тобі документи, що ніби твій прадід Пауль Берг був виходець з Східної Пруссії, працював по найму в пана Хоткевича? Так Пауль Берг сйравді перебудовував палац, доводив до ладу підземні переходи, обладнав фальшивомонетню. А твій прадід був майстром по виготовленню хитромудрих замків, зірочок, блискіток, ромбиків. І Берг, і твій прадід приятелювали, довіряли один одному. І, може, у вашій родині є ключ до однієї таємниці.— Лейтенант розгладив потемнілий пергамент, поклав на нього німецько-український словник в цупкій коленкоровій обкладинці, поставив мідну чорнильницю і поволі вів далі: — Поглянь, — Вершина показав пальцем на темне кружальце, — це Зоряна кімната. Внизу під нею — квадратне приміщення. Це там, де ви з батьком натрапили па кулемет, гвинтівки, гранати. І далі коридор. Поряд закапелок, де пани прикували до стіни повстанця Тимофія Кушніра. Коридор йде до старої каменоломні. Ліворуч знаходиться кімната Червоної Красуні.— Лейтенант поволі веде пальцем по темному пергаменту і, дійшовши до кімнати Червоної Красуні, зупиняється. — Сюди ми проникли, — мовив Вершина, — а далі поки що дорога нам закрита. Хоча на пергаменті позначено ще багато приміщень і переходів. Ось тут, — він провів пальцем по пергаменту, — кам'яний коридор, який веде аж на Шляхетське болото. З кімнати Червоної Красуні можна потрапити в ліве крило палацу, де раніше знаходилися колгоспна контора, бібліотека, а тепер розмістилася шпигунська школа. У архіві Сиволапа згадується приміщення під назвою Будуар. Пам'ятаєш?

— Пам'ятаю.

— Якщо нам пощастить проникнути в це приміщення, — лейтенант ткнув пальцем в чорний квадрат, — ми звідти легко потрапимо в казарму «чорних кентаврів», так Маєр називає своїх вихованців. З кімнати Червоної Красуні проліг ще один хід — до зали Оргія. Далі знаходяться ще кілька закапелків — Джерельна, Каплиця, Скарбниця. Все це колишні виробки, пізніше обладнані під різні приміщення. Мене найбільше цікавлять Оргія, Будуар, а також підземний хід до гроту Привидів. Звідси можна потрапити в казарму диверсантів та в кабінет Маєра. У Оргії Хоткевич лишив координати Консула. На жаль, маємо лише половину плану, на якому зображено підземний лабіринт.

— А де ж інша половина?

— Інша зникла безслідно. Вона не потрапила до нащадків Пауля Берга. На ній мусять бути позначки, що пояснюють, як діють таємничі механізми. І тут мені потрібна твоя допомога.

— Де ж я мушу шукати цей план?

— Ти, Юрку, просто читаєш мої думки. Саме про це я й хочу тебе просити. Ти повинен допомогти мені розшукати втрачену частину плану. Але перш за все я розповім тобі історію цього пергаменту.

Юрко з цікавістю слухав Вершину, намагався запам'ятати кожне його слово. Хлопцеві не терпілося почати розшуки.

— Твій прапрадід обладнував у підземеллі хитромудрі замки. Що це так, свідчить поцяцькована мідними бляшками скриня, яка і зараз є у вашій родині і завдяки якій ти зумів розгадати таємницю Зоряної кімнати. Твій прадід, Юрку, — виходець зі Львова. Він був цеховим майстром, талановитим механіком, другом Пауля Берга. Мені розповідали, нібито Берг мав передати решту плану через панського художника Остапа Заворицького твоєму прапрадіду. Можливо, частка плану зберігається в Зоряній скрині. Ти розпитай про це матір, хоча й мало надії, що нам пощастить натрапити на втрачений пергамент. Але, як кажуть, впіймав не впіймав, а погнатися можна.

— Мати багато знає про палац та минуле села, — сказав Юрко, — але вона ніколи не згадувала про план. Нема в нас ніякого пергаменту!

— Ти все-таки розпитай. Може, натрапимо на якусь ниточку, а вона доведе нас до клубочка.

— От якби знайти пергамент, — захоплено вигукнув Юрко, — так ми б зразу могли проникнути в Скарбницю і знайти панське золото! І в фальшивомонетні теж може зберігатися золото!

— Давай краще будемо думати про вихованців пана Маєра. Вони вже розправляють крила, думають вилітати з гнізда! А в нас завдання: жодна пташка не повинна опинитися за лінією фронту, в тилу наших військ. Можна було б проникнути в Зоряну кімнату, викрасти Маєра… Але… Нічого з цієї затії не вийде… На ляді стоїть масивний сейф. І вона не відчиниться. Зникнення Маєра викличе переполох серед гестапівців. І вони чого доброго переведуть «чорних кентаврів» в інше місце. Ні, тут Зоряна не допоможе! Нам треба шукати інші шляхи! Спробуємо знайти другу частину пергаменту. Вона повинна зберегтися. Пауль Берг передав її художнику, а той твоєму прапрадідові.

— Коли все це було? Більше ста років тому! Де ж має бути той план?

— Розпитай матір, можливо, й вона щось порадить. На Татарському острові фашисти ведуть якесь засекречене будівництво. Острів охороняє батальйон дивізії «Вікінг». На Татарський нікого з місцевих жителів не допускають. Фашисти хапають у навколишніх селах молодих дівчат, везуть їх на острів — і жодна не повернулась додому… Наше командування цікавиться будівництвом на острові, просить посилити спостереження за цим об'єктом. А проникнути туди неможливо. Недавно партизанській розвідці стало відомо, що на острові був Щупак, староста вашого села. Навіщо фашисти возили цього запроданця на засекречене будівництво? Для чого? Що бачив він на Татарському? Можливо, що він обмовиться про ті відвідини, і ти намагайся запам'ятати кожне його слово. Не подумай сам розпитувати. Одне необережне слово — і ти будеш викритий. Через ваше село до Татарського острова проїздять чорні фургони з вантажем. Їх завжди супроводжує посилена охорона. Спостерігай за цими перевозками.

— Чорні фургони майже щодня виїздять з палацу і рушають на Митрикове поле.

• Предыдущая
• 29/63
• Следующая