Капітан далекого плавання - Константин Теодор - Страница 18

• Предыдущая
• 18/36
• Следующая

— Ви десь працюєте?

— Яке це має значення? Робота не страждає через мій примхливий характер.

Розмова набрала не такого напрямку, як бажав Раду. Йому хотілося щось дізнатись про Лотте Данкнер, про того дивака Фреді.

— Всі сьогодні весь вечір мовчали. Може, через мене?

— Боронь боже… Через Фреді. Це така людина…

— Що за людина? — нетерпляче спитав Раду.

— Нестерпна. В нього скалічена душа. Його присутність мене пригнічує, та й не лише мене. Коли хтось, бува, почне розмовляти з сусідом, Фреді негайно кидає в'їдливу репліку. Ми всі боїмось його дратувати.

— Пані Данкнер він теж тероризує?

— Вона його не боїться. Вона з… — Корнелія в замішанні прикусила язика.

— Чому ви замовкли, пані?

— Здається, між ними… Розумієте… Вони живуть обоє…

— Виходить, Фреді й Лотте Данкнер — подружжя?

— Не зовсім…

— Чому ви боїтесь Фреді?

— Ніхто його не боїться. Просто забобонний жах. Він давно не показується ніде. Вдень спить, а вночі розгулює по даху будинку.

— Хіба він сновида?

— Ні, на даху є тераса. Ви не помітили?

— Давно це з ним таке?

— Лотте каже, відтоді, як померла його дружина. Фреді поклявся зовсім не виходити на вулицю.

Деякий час ішли мовчки. На розі вулиці зупинились.

— Ось у тому будинку я мешкаю, — мовила Корнелія. — На добраніч, пане Менеїле!

Раду затримав її руку:

— Всього найкращого, пані Мелінте. Мені б хотілося стати вашим другом…

Жінка нічого не відповіла, й вони розійшлись. Та ледве Раду ступив кілька кроків, Корнелія приглушено попередила:

— Пане Менеїле! Не приходьте сюди більше ніколи. На вас тут чатує небезпека.

Серед свіжих повідомлень в справі «Тітки Аспасії» Раду знайшов відомості про Корнелію Мелінте. Народилась вона 1920 року в сім'ї вчителя Васіле Чіобану. Під час бомбардування столиці в 1944 році батьки її загинули під руїнами будинку. Корнелія закінчила гімназію й одержала диплом учительки. В 1955 році вона вийшла заміж за Михайла Мелінте, вченого з інституту механіки Академії наук. Праці Михайла Мелінте мали важливе державне значення. В травні 1960 року Корнелія Мелінте сповістила и органи державної безпеки про раптове зникнення її чоловіка. Ретельні пошуки не дали жодних результатів. Через два тижні в озері Снагові знайшли труп, у якому Корнелія Мелінте начебто впізнала свого чоловіка. Слідство так і не змогло встановити, чи то був дійсно Михайло Мелінте, чи хтось інший. Не встановлено також, чи невідомого забито, чи то був нещасний випадок або ж самогубство.

Зараз Корнелія Мелінте працює вчителькою природознавства, проживає по вулиці Ласкаріс, № 14.

Богдан зайшов у кабінет, коли Раду саме закінчив читати довідку.

— Вітаю, майоре.

— Здоров, юначе!

— Читав довідку?

— Читав.

— Вона тобі нічого не говорить?

— Мабуть, тоді, коли ми зможемо здати в архів справу «Тітки Аспасії», виясниться й доля Михайла Мелінте.

— Я б на твоєму місці не гаяв часу. Делікатно вивідав би в Корнелії про зв'язок між Лотте-Данкнер, Фреді та зникненням її чоловіка.

— Вона нічого не скаже. Боїться Фреді. Не знаю, що криється під тим забобонним жахом.

— Покажи їй своє посвідчення, пообіцяй захист…

— Це не допоможе. Щось мені не зовсім ясно, для чого Міка затягла мене в той пансіон? Невже готує пастку? Поки що займемся диваком Фреді.

Колишній жокей Леонте Скіліджіу мешкав у Новому Бухаресті на малесенькій вуличці з убогими хатинами. Раду натиснув кнопку дзвінка. Господар саме скубав гуску.

— Ви мене шукаєте? — пробурчав люто, видно не маючи наміру теревенити з незнайомим.

— Так, саме вас. Пройдімо до кімнати, маю невідкладну справу.

Леонте Скіліджіу по-бичачому нагнув голову:

— Хто ви такий? Не маю охоти з вами розпатякувати!

— Я з міліції…

Леонте силувано посміхнувся:

— Так би й сказали відразу.

Зайшли до хати. Квартиру прикрашали дорогі меблі, на полицях срібний посуд. Підлогу покривав справжній бухарський килим.

— Був і я «кимось» у минулому, — мовив господар.

— Це помітно.

Раду знав чимало про господаря. Будучи жокеєм, той часто влаштовував фальшиві гонки й загрібав добрі гроші. Врешті спіймався на шахрайстві. Судили й вигнали. Тепер працює швейцаром у ресторані.

— Ти був колись жокеєм?

— Давно залишив ту професію.

— Точніше скажи, вигнали!

Господар похмуро блимнув очима:

— Що вам треба від мене?

Ти знав жокея на прізвище Іон Васілеску?

Ви питаєте про того божевільного?

— Чому божевільного? Це його прізвисько?

— Яке там прізвисько! Нещасний дійсно збожеволів. Його забрали в лікарню. Коли не помер, то й досі там.

— Давно?

— Років десять тому. Я знав його дуже добре. Одного разу Іона вдарив кінь і поранив йому спину. Їздити він більше не міг і з горя запив. Це й спричинилося до його божевілля.

Раду дістав з кишені фотографію Фреді:

— Впізнаєш його?

Леонте взяв у руки фотографію, мовчки розглядав її якийсь час, потім повернув назад:

— Цього чоловіка я ніколи не бачив.

— Це ж Іон Васілеску!

—Іон Васілеску? Звідки ви взяли?

— Гаразд! Про нашу розмову раджу забути. Зрозумів?

У центральній лікарні Раду дізнався, що Іон Васілеску дійсно там лікувався, одужав і виписався кілька років тому. Проживає на вулиці Мельників, 23.

Раду зайшов до паспортного столу. Там значилося, що Іон Васілеску з вулиці Мельників у 1962 році перебрався на вулицю Західну в будинок № 8, тобто в пансіон Лотте Данкнер. Тут же майор отримав фотографію Іона Васілеску. Між ним і Фреді не було навіть віддаленої схожості. Раду вирішив піти на стару квартиру Іона.

Йому відчинила сама хазяйка квартири.

— Скажіть, тут мешкає Іон Васілеску?

— Він у мене вже зо три роки не проживає. Його забрала до себе тітка в Галац.

Раду показав жінці фотографію Лотте Данкнер:

— Чи не оця пані?

— Саме вона.

— Розкажіть, як вів себе Васілеску.

— Людина він взагалі непогана. Горілка його згубила. Коли Іон прийшов з лікарні, то спочатку не пив, а потім знову за старе, і йому стало погано. Одного разу навіть хотів повіситись, та мій чоловік вчасно витяг його з петлі. Іншого разу Васілеску вискочив голий на вулицю й став приставати до жінок, вигукуючи сороміцькі слова. Тітка обіцяла його лікувати…

— Дякую за розмову, — підвівся Раду з стільця.

— Нема за що, товаришу.

З вулиці Мельників Раду попрямував у відділення міліції по вулиці Західній. Там в обліковій картці значився фальшивий Іон Васілеску, тобто Фреді. Куди ж зник справжній? Невже його знищила Лотте Данкнер разом з тим диваком Фреді? Хто ж вони насправді? А коли справжнього Васілеску знищено, то десь повинно бути знайдено його труп. На запит майора в центральне управління міліції звідти повідомили, що за 1962 рік не було знайдено жодного неопізнаного трупа.

Коли Раду зайшов до себе в кабінет, його негайно викликав полковник Жолдіш:

— Доповідай, Менеїле, що нового в пансіоні Данкнер. Раду в загальних рисах ознайомив шефа з останніми подіями.

— Нам важливо, майоре, дізнатися, коли знищено Baсілеску. Зразу, як його забрала Данкнер, чи пізніше, коли в пансіоні появився Фреді.

— Товаришу полковник! Якщо Іоиа Васілеску знищено відразу, то це має особливе значення. Виходить, Фреді дуже важлива птиця, якщо Лотте Данкнер заздалегідь приготувала йому справжні документи. На жаль, поки що не маємо доказів зв'язку між Фреді, Мікою й тіткою Аспасією. Може, Фреді і є той самий «Гриб», їх резидент.

— Здається, Менеїле, нам досі не вдалося добратись до суті справи. Чогось не догледіли, щось наплутали.

— Нас збила з пантелику бездіяльність шпигунів. Ми все вичікуємо їхніх активних дій.

— Щоб нам тут не помилитися, Менеїле. По-перше, треба трохи більше дізнатися про Корнелію Мелінте. Я доручив Богданові детально розслідувати обставини смерті її чоловіка. Треба встановити, хто така насправді Лотте Данкнер. Ти продовжуй стежити за Фреді та займись Іоном Васілеску. Необхідно знайти його слід.

• Предыдущая
• 18/36
• Следующая