Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 71

• Предыдущая
• 71/109
• Следующая

Зала вміщувала близько тисячі “кжи”, тобто людей, вік яких досягав двадцяти п’яти років, за місцевим віковим відліком.

Чотири удари у великий гонг наповнили залу вібруючим гудінням міді. Присутні завмерли у напружених позах, випроставши спини і втупившись у платформу невеликої сцени, до якої сходилися, звужуючись, лінії стін, стелі й підлоги.

З мороку коридора, що вів за освітлену сцену, викотилось кубічне узвишшя, розмальоване переплетеними чорними й жовтими смугами. На ньому стояв “Змієносець” у довгому чорному вбранні, тримаючи в руці невеликий фонопередавач.

— Настав день зустрічі! — заверещав він на всю залу, і Чеді помітила, як тремтять пальці Цасор.

Вона взяла похололі руки дівчини в свої, спокійні й теплі, стисла їх, навіюючи тормансіанці душевний спокій. Цасор перестала тремтіти і поглядом подякувала Чеді.

— Сьогодні володарі великого й славного народу Ян-Ях, — “Змієносець” уклонився, — перевіряють вас через неперевершено знання Змія. Ті, хто причаївся, опустивши очі, — таємні вороги планети. Ті, хто не зможе повторити гімн відданості й послуху, — видимі вороги планети. Ті, хто насмілиться протиставити свою волю Змія, підлягають неухильному допиту у помічників Ян Гао-Юара!

Цасор здригнулась і ледь чутно попрохала Чеді потримати її за руку, оскільки за мить почнеться найстрашніше. Піддаючись раптовій інтуїції, Чеді занурила Цасор у каталептичний стан. І вчасно!

“Змієносець” зник, і на узвишші на його місці виникла напівпрозора куля. Вона виблискувала візерунком хвилястих ліній, які мінилися від руху кулі. Відповідно бігові багатоколірних хвиль вібрував, підвищуючись у тональності, потужний звук. Куля обертала вертикальний стовп райдужного світла, що гіпнотично діяв на присутніх. Чеді довелось напружити всю волю, щоб лишитись безстороннім спостерігачем. Звук обірвався, куля зникла. На підвищення повільно піднялася, розвиваючи величезні кільця, гігантська червона металева змія. У її розкритій пащі мерехтів червоний вогонь, а на бокових наростах плоскої голови люто світилися фіолетові очі. У залі згасли лампи. Змія, повертаючи голову в усі боки, перебігала променями очей по рядах застиглих тормансіан. Чеді зустрілася поглядом з металевою гадиною і відчула удар — свідомість її на мить потьмарилась. Слабкість поповзла вгору, від ніг підступаючи до серця. Лише міцна нервова система, загартована спеціальним навчанням, допомогла зорелітниці відстояти свою психічну незалежність. Змія схилилася нижче і розгойдувалась, мало не торкаючись головою переднього ряду. В такт їй розгойдувалися з боку в бік і присутні, крім заціпенілої Цасор і нескореної Чеді. Помітивши, що “Змієносець”, стоїть у кутку сцени, пильно стостерігаючи за публікою, Чеді, тісніше притиснувши до себе супутницю, стала погойдувати її разом із собою.

Протяжний зойк вихопився із змії, і його відразу підхопила вся тисяча тормансіан. Вони затягли врочистий і тужливий гімн, вихваляючи володарів планети і щастя свого життя, вільного від загрози голоду. Дивлячись на позбавлені думки обличчя і роззявлені роти, Чеді жахнулась: незмірне безглуздя того, що робилося навколо, просто-таки вражало. Подумавши, вона зрозуміла, що люди в гіпнотичному трансі, поза волею міцно закріплюють у своїй підсвідомості зміст пісні, що вступатиме у боротьбу з будь-яким інакомисленням, як внутрішнім, так і принесеним іззовні від інших людей або через книжки.

Але жахлива металева змія була всього лиш машиною. Істинні вершителі доль “кжи” перебували на задньому плані. Замислившись, Чеді забула про необхідність розкривати рота разом з усіма і вдавати, що співає. Палець “Змієносця” вказав на неї. Позаду з’явилась кремезна постать “лілового” охоронця, неперевершену тупість якого не здатен був пробити навіть гіпноз червоної змії. Він поклав руку їй на плече, але Чеді дістала картку-“перепустку”. “Ліловий” відступив з низьким поклоном і бігцем подався до “Змієносця”. Вони обмінялися нечутними у ревищі юрби фразами. Сановник розвів руками, красномовно виказую” чи досаду. Чеді вже не треба було більше грати роль. Вона сиділа непорушно, озираючись навсебіч. Збудження тормансіанц; зростало. Кілька чоловіків вибігли у прохід між передніми р дами стільців і сценою. Там вони попадали навколішки, виг куючи’щось незрозуміле. Миттю четверо “лілових” відвели їх л воруч, за двері, приховані драпіруванням. Дві жінки поповзл, на колінах, за ними кілька чоловіків…

“Змієносець” керував “ліловими”, як вправний диригент. Невловимий порух руки — і ось уже охоронники витягли з крісел двох чоловіків і жінку. Схоплені упиралися, оберталися, щось нечутне вигукували в загальному гаморі. Охоронники брутально, безцеремонно тягли людей у темний коридор за сценою.

Звиви зміїного тіла скоротились, рухи уповільнились, і нарешті змія застигла, погасивши очі, підвівши догори трикутну голову.

Присутні замовкли і, ніби прокинувшись, озиралися здивовано. “Вони не пам’ятають, що сталося!” — здогадалася Чеді. Вони навчилися приховувати свої почуття на загальних зібраннях, які час від часу влаштовувалися на місцях їхньої роботи. Там, як розповідали Чеді, від “кжи” вимагали публічно погоджувати й вихваляти мудрість олігархії. Вікова практика навчила людей не надавати ніякого значення цим вимогам, виказуючи зовнішню покору. Тоді олігархи знайшли інші методи втручатись у психіку й розкривати потаємні думи.

Чеді непомітно розбудила Цасор.

— Не говоріть зі мною і не підходьте! — шепнула зорелітниця. — Вони знають, хто я. Йдіть додому, я доберуся сама.

Цасор, іще приголомшена, розуміюче підморгнула.

Чеді повільно підвелася і вийшла, із задоволенням після задухи вдихаючи прохолодне повітря. Вона спинилась біля тонкої чотиригранної колони з дешевого штучного каменю, все ще продумуючи сцену загального покаяння під гіпнозом. Раптом вона відчула на собі важкий погляд, оглянулась, і опинилася віч-на-віч з атлетично збудованим “кжи” у зеленому одязі з нашитим на рукаві знаком стиснутого кулака. Невелика група людей серед “кжи” досягала віку 30 земних років. Це були так звані “спортивні взірці” — професіональні гравці й борці, нічим не зайняті, крім м’язових тренувань, вони звеселяли величезні натовпи людей на стадіонах розвагами, більше схожими на масові бійки.

Спортивний “взірець” дивився на неї пильно й безцеремонно, як і багато інших чоловіків, що їх тут зустрічала Чеді. Ще в садах Цоам звикла вона до манери мешканців Ян-Ях роздягати поглядом. На Землі у наготі, природному вигляді людини, ніхто не вбачав нічого особливого, нічого збудженого, принаймні сим паче сороміцького. Звичайно, кожен мусить бути чистим і не прибирати неестетичних поз, чого навчали з першого року життя. У жительки Землі погляди чоловіків Ян-Ях викликали тільки неприємне відчуття, як погляди божевільних.

“Взірець” запитав:

— Приїхала здалеку? Недавно? Мабуть, з хвостової півкулі?

— Як ви… — Чеді спохопилася, — ти вгадав?

Тормансіанин задоволено посміхнувся.

— Там, кажуть, є гарні дівки, а ти… — Він клацнув пальцями, — ходиш сама, хоч і найвродливіша, — незнайомець кивнув у бік дівчат, що спускалися сходами. — Мене звуть Шот Ка-Шек, скорочено — Шотшек.

— Мене Че Ді-Зем, або Чезем, — у тон йому відрізала Чеді.

— Дивне ім’я. А втім, ви там, у хвостовому, усі якісь не такі.

— А ти бував у нас?

— Ні, — з полегкістю почула Чеді відповідь тормансіанина.

— А ти чиясь?

— Не зрозуміла.

— Ну, ти належиш комусь чи ні? — Шотшек розсміявся, побачивши подив Чеді. — Тебе бере хто-небудь?

— Ні, ніхто! — утямила нарешті Чеді, подумки лаючи себе за тупість.

— Ходімо зі мною у Вікно Життя.

Так називались у тормансіанів великі приміщення для перегляду фільмів і артистичних виступів.

— Що ж, ходімо! — відповіла Чеді. — А якби в мене був чоловік?

— Я відкликав би його вбік, і ми погомоніли б з ним. — Шотшек зневажливо знизав плечима.

Стало ясно, що для нього такі “переговори” завжди кінчались успішно.

Шотшек заволодів рукою Чеді. Вони рушили до найближчої сірої коробки Вікна Життя.

• Предыдущая
• 71/109
• Следующая