Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 62

• Предыдущая
• 62/109
• Следующая

— Важкий і плідний шлях неможливий при великій кількості людей.

— Що більше людей, то ширший вибір умів, об’єднані зусилля яких дали Землі її ноосферу, могутню й чисту. Сучасна людина — результат злиття різноманітних паростей, які сходилися протягом мільйонів років. Тому її спадковість містить безліч психологічних сутностей, і різниця між індивідами дуже велика. У цьому ключ до вдосконалення і перешкода для перетворення людства в мурашине царство. Злиття різних типів психологічних структур, які завжди поводитимуться по-різному в загальному потоці культури, — неперевершене диво і свідчення прекрасних якостей людини у спрямовуючих рамках суспільної свідомості.

— А мільярди дурнів і психопатів, які розшарпують істину на дріб’язкові одкровення і створюють велику плутанину поглядів? Один мудрець писав про знання як про жир, що засмічує мозок. Воно в них таке. Навіщо їм жити, марнуючи рештки ресурсів планети?

— Ви вже досягли неухильного падіння народжуваності серед вашої інтелігенції. Ви прагнете позбавити людей прихильностей, щоб перетворити їх на знаряддя гноблення і влади! Ну що ж, це природний наслідок тиранічного ставлення до людей.

— Відомості, отримані від інженера Толло Фраеля! — вигукнув Чойо Чагас, ніби звинувачуючи Родіс. — До речі, він знав про показ стереофільмів?

Нудотне відчуття необхідності брехати підкотилося до Родіс. У світі Торманса неухильне дотримання законів Землі завжди могло призвести до тяжких наслідків.

— Я давно здогадалася, що він зобов’язаний доносити, — ухильно відповіла вона.

Чойо Чагас інакше зрозумів відразу, що промайнула в обличчі Родіс, і самовдоволено посміхнувся. Родіс збагнула, що загроза Таелю минула. Вона опустила очі, щоб приховати найменший відтінок своїх емоцій від пильного погляду Чойо Чагаса.

— Скажіть відверто, ви змогли б мене вбити? — запитав він раптом.

Несподівані стрибки думок Чагаса вже не дивували Родіс.

— Навіщо? — спокійно запитала вона.

— Щоб усунути мене й послабити владу.

— Усунути вас! Ваше місце відразу ж захопить інший, ще гірший. Ви хоч розумний…

— Хоч! — гнівно скрикнув володар.

— Ваша суспільна система не забезпечує прихід до влади розумних і порядних людей, у цьому її найбільша біда. Більше того, за законом, ухваленим ще в Еру Роз’єднаного Світу Пітером, ця система має тенденцію до збільшення некомпетентності правлячих кіл.

Чойо Чагас хотів заперечити, стримався й улесливо запитав:

— А практично — могли б убити? І чим?

— У будь-який момент. Наказати вмерти.

— Я теж можу Еас знищити вмить!

Родіс стенула плечима з чисто жіночою зневагою.

— У цьому випадку командир нашого зорельота обіцяв зрити поверхню усієї Ян-Ях на кілометр углиб.

— Але ж ви не чините вбивств! І напевне забороните йому!

— Мене тоді не буде серед живих, — усміхнулася Родіс, — а він командир!..

Чойо Чагас замислено постукав пальцями по столу, і ніби у відповідь продзеленчав невидимий дзвіночок.

З того, як стривожився голова Ради Чотирьох, Фай Родіс зрозуміла, що сигнал сповіщає про щось дуже важливе. Вона підвелась, але володар, який у цей час дивився в апарат, схований від Родіс різьбленою дерев’яною стінкою, владно показав їй на крісло…

— Вас викликає ваш корабель. До Ян-Ях наближається зореліт. Земний?

— О ні! — вигукнула Родіс так упевнено, що володар глянув на неї з підозрою. — Я його скоро не чекаю, — додала вона, зрозумівши його думки.

— А ви можете зв’язатися з цим новим прибульцем?

— Звичайно, якщо їхня планета входить у Велике Кільце.

— Я хочу бути присутнім!

Родіс досить добре знала звичаї Торманса. Володаря не можна запрошувати ні до себе, ні в яке інше місце. До нього з’являються тільки за його викликом.

Примчав Вір Норін з двома СДФ. У зеленій кімнаті, яка повсякчас вражала тормансіан реальністю, виникла кабіна “Темного Полум’я” із зорельотниками, що зібралися по тривозі. Олла Дез маніпулювала селектором хвиль. Корабель наближався, але кого сигнали були поза спектром Великого Кільця. Ось Олла Дез потягла на себе чорний важіль у верхній частині пульта й одночасно натиснула ногою червону педаль, вмикаючи машини обчислення і пам’яті, щоб вирахувати незвичний спектр передачі.

Кабіна сповнилася протяжним дзвоном ненастроєної основної хвилі. На великому екрані у кабіні зорельота замиготіли, шикуючись і розсипаючись, клапті зображень. Чойо Чагас стулив повіки, боячись нападу запаморочення. Миготіння уповільнилось, частини роздробленої картини застрягали в екрані, ніби спіймані у тенета. Врешті з цих частин склалося марево якогось незвичайного корабля. Він мав чотири площини з кількох шарів величезних труб, які перехрещувалися на гігантському поздовжньому циліндрі, ніби чотири музичних органи, з’єднаних у косий хрест. У трубах пульсувало бліде полум’я, яке кільцем охоплювало всю споруду.

Зображення зорельота збільшилося, поглинуло весь екран, розчинилось у ньому. Лишився тільки серпоподібний виступ поздовжнього циліндра на тлі чорної космічної безодні. З напівсферичної лунки вилітали і мчали вперед схожі на вісімки знаки, які світилися зсередини. Вони чергувались у вертикальному й горизонтальному орієнтуванні, бігли то окремими групами, то безперервним ланцюгом. Видіння тривало не довше хвилини й змінилося картиною внутрішнього приміщення корабля. Три площини перетиналися під різними кутами — чужа архітектура ледь розпізнавалася під різними кутами у ракурсі передавача.

Увагу привернули шість нерухомих постатей, що потонули в глибоких сидіннях перед похилою, у формі трикутника, стіною, що блимала, мов чорне дзеркало. Сріблясто-лілове тьмяне світло перебігало змієподібними потоками по навскісних площинах стелі. Приміщення то занурювалось у сутінки, то спалахувало сліпучим вогнем, без тіней і напівтонів. Пульсація освітлення заважала розгледіти подробиці.

Усі шість постатей непорушно сиділи по-людськи, вдягнені у щось схоже на темні плащі із загостреними каптурами, які приховували обличчя таємничих істот.

Земляни не могли визначити розміри корабля. На екрані не з’являлося нічого, що було б бодай трохи знайоме космічному досвіду Великого Кільця.

Поодинокі спалахи світла, застиглі темні постаті, дивно надломлені й перехняблені кріплення корпусу — все діяло гнітюче. Незрозуміла сила ішла з глибин всесвіту. Очевидно, корабель наближався. Невпинно наростав вібруючий стогін, схожий на звук металу, що рветься. Цей звук, який то згасав, то відроджувався з новою силою від кожного світлового спалаху, примушував людину здригатися з незбагненною відразою.

Уся тремтячи — вона не змогла б передати, що відчуває в ці хвилини — Олла Дез притишила звуковий фон й увімкнула передавач “Темного Полум’я”. За декілька секунд машини визначили ціль і скерували до неї промінь, який повторював відомий усій Галактиці поклик Великого Кільця.

Нічого не змінилося в передачі з невідомого зорельота. Так само миготіли сріблясті спалахи, так само нерухомо й похмуро сиділи постаті в темних каптурах.

Олла Дез підсилювала поклик на тій же хвилі, якою користувався чужий зореліт. Стовпчик синього вогню — покажчик потужності каскаду — піднявся до кінця трубки. Олла Дез відкрила звуковий канал й одразу зменшила його до мінімуму — цей скорботний стогін неможливо було слухати.

“Темне Полум’я” кликав, переходячи на різні коди. Протяжний звук помалу слабшав. Стало ясно, що чужий зореліт віддаляється, не звертаючи уваги на сигнали. Деякий час на екрані бовванів чотириреберний контур корабля, але й він розчинився в космічному мороці.

З веселим сюрчанням у ряду індексів головного локатора побіг лацюжок цифр.

— Курс 336-11 за північним лімбом Галактики, рівень четвертий, швидкість 0,88, — повідомив Дів Сімбел.

— Йде впоперек Галактики, приблизно від Волосся Вероніки, вище рівня головних згущень, — сказав Гріф Ріфт.

• Предыдущая
• 62/109
• Следующая