Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 57

• Предыдущая
• 57/109
• Следующая

— Для мене дуже непросто доповісти володареві, — хрипко сказав Таель, — буде швидше, якщо ви самі…

— Що ж ви не сказали одразу! — і Фай Родіс кинулась до покоїв голови Ради Чотирьох.

На щастя, Чойо Чагас сьогодні не виїжджав. Через півгодини Родіс завели до зеленої кімнати, яка стала вже постійним місцем її зустрічей з володарем Торманса.

— Я передбачив подібну ситуацію, — сказав Чойо Чагас, подивившись на переданий із зорельота знімок, — тому управителі на місцях і відмовляли ваших дослідників від ризикованої мандрівки.

— Але ж їм не пояснили ступінь небезпеки!

— Кожен зональний управитель соромиться, точніше, боїться, говорити про цих нелюдів. Їх називають “зневажниками двох благ”.

— Двох благ?

— Авжеж, — довгого життя і легкої смерті. Вони відмовилися від того й іншого й тому мусять бути знищені. Держава не може терпіти свавілля. Але вони рятуються в полишених містах, а брак транспорту ускладнює боротьбу з ними, і вони лишаються ганьбою для зонального управителя.

— Ми неприпустимо зволікаємо, — сказала Родіс, — згаяні хвилини можуть обернутися загибеллю наших товаришів. Хоча вони надійно захищені, але ємкість батарей обмежена.

Вузькі непроникні очі Чойо Чагаса пильно стежили за Родіс.

— Ваші дев’ятиніжки володіють убивчою силою. Я пам’ятаю, як вони рознесли двері в цьому палаці, — уїдливо усміхнувся володар.

— Звичайно, в кожного СДФ є різальний промінь, інфразвук для подолання перепон, нарешті, фокусовий розряд… Проте я не розумію вас!

— Така мудра жінка й не може збагнути, що замість того, щоб витрачати енергію на захисне поле, треба знищити негідників.

— Вони цього не вчинять!

— Навіть якщо ви накажете їм?

— Я не можу віддати такого аморального наказу. Але якби навіть і спробувала, все одно ніхто його не виконає. Це одна з головних підвалин нашого суспільства.

— Неймовірно! Як може існувати суспільство на таких хистких підвалинах?

— Поясню вам згодом, а зараз прошу, не гаючи часу, віддайте наказ! Ми можемо послати свій дисколіт, але він літає не швидше ваших охоронних літаків, і головне — ми не знаємо, як за вашими законами поводитись із таким диким натовпом. Що ви застосовуєте в подібних випадках? Заспокійливу музику чи ГТР — Газ Тимчасової Радості?

— Газ Радості! — сказав Чойо Чагас з дивною інтонацією. — Хай буде так. На скільки годин у ваших людей вистачить енергії? Хіба не можна послати їм ракету з батареями з вашого всесильного корабля?

Родіс глянула на браслет, який зафіксував момент одержання сигналу з міста Кін-Нан-Те.

— Запасу енергії вистачить годин на сім. А посадити ракету точно без коригуючих станцій не вдасться. Ми б піддали небезпеці своїх товаришів: надто малий майдан, на якому вони перебувають в оточенні.

Чойо Чагас підвівся.

— Я бачу, як вас турбує їхня доля. Зрештою ви не так уже байдужі, як хочете здатися нам, мешканцям Ян-Ях! — Він повернув маленький диск на столі й рушив до сусідньої кімнати. — Я прийду через хвилину!

його чекав високий худий “Змієносець” із запалими очима й тонкогубим, по-жаб’ячи широким ротом.

— Пошліть два літаки з резерву охорони в Кін-Нан-Те на виручку наших гостей із Землі, — мовив володар, дивлячись поверх схиленого у шанобливому поклоні чиновника. — Захист у них пропрацює ще сім годин, — вів далі Чойо Чагас, — отже, через сім з половиною годин буде вже пізно. Чуєте — через сім з половиною!

— Я зрозумів, великий! — чиновник звів на володаря віддані очі.

— “Зневажники” повинні бути знищені всі до одного. Цього разу без тортур і процедур — просто знищити!

“Змієносець” уклонився ще нижче й вийшов. Чойо Чагас повернувся до зеленої кімнати, кажучи собі: “Побачимо, чи такі вони по-дитячому наївні, як запевняє Цірцея. Хай це буде своєрідний експеримент”.

— Наказ віддано! Мої накази тут виконуються!

Фай Родіс подякувала поглядом і несподівано насторожилася.

— Про який експеримент ви думаєте?

— Я сам хотів би вас про дещо запитати, — поспіхом сказав Чойо Чагас. — Чи будете ви після цього випадку пориватись у віддалені області планети?

— Ні. Ця екскурсія була викликана виключно бажанням наших дослідників побачити первісну природу Ян-Ях!

— Що ж, вони її побачили!

— Небезпека прийшла не з природи. “Зневажники” — продукт людського суспільства, побудованого на гнобленні й відсутності

рівності.

— Про яку рівність ви кажете?

— Єдину! Рівність однакових можливостей.

— Рівність неможлива. Люди такі різні, отже, не рівні й їхні

можливості.

— Попри велику різницю між людьми є рівність віддачі.

— Дурниці! Коли обмежені ресурси планети виснажені до краю, далеко не кожна людина гідна жити. Людям так багато треба, а якщо вони без здібностей, то чим вони кращі за черв’яків?

— Ви вважаєте гідними лише тих, у кого видатні здібності? Але ж є просто добрі, чуйні, дбайливі працівники!

— Як їх визначити, хто добрий, а хто поганий? — недбало усміхнувся Чойо Чагас.

— Та ж це так просто! Навіть у глибоку давнину вміли розпізнавати людей. Не може бути, щоб ви не знали таких старих слів, як симпатія, привабливість, вплив особистості?

— А яким ви вважаєте мене? — запитав Чойо Чагас.

— Ви розумні. У вас видатні здібності, але ви й дуже погана людина, а тому дуже небезпечна.

— Як ви це визначили?

— Ви добре знаєте себе, і звідси ваша підозріливість, і комплекс величності, й потреба постійно зневажати людей, які кращі за вас. Ви хочете володіти всім на планеті. Хоча вам зрозуміла ірраціональність такого бажання, проте воно сильніше за вас. Ви навіть відмовляєтесь від спілкування з іншими світами, бо знаєте, що ними заволодіти неможливо. До того ж там можуть виявитися люди вищі, кращі й чистіші за вас!

— Ясновидиця! — Чойо Чагас старався приховати свої почуття під звичайним виразом зневажливої пихатості. — 3 деякого часу я хочу заволодіти й тим, чого нема, чого не було ще на моїй планеті.

Чойо Чагас повернувся і вийшов з кімнати.

Тівіса отямилась від самогіпнозу. З його допомогою земляни по черзі рятувались від видовища несамовитого натовпу, — дивитись на це було надлюдські сили.

“Месники” володіли невтомністю психопатів. Байдужий вигляд трьох землян, які нерухомо сиділи, підібгавши ноги, на кам’яній плиті, приводив натовп у шаленство.

“Можливо, нам слід удати переляк, щоб вони трохи заспокоїлись”, — подумала Тівіса. Майже п’ять годин минуло після розмови із зорельотом. Тівіса була певна, що поміч прийде своєчасно, але останні години пасивного чекання в облозі видалися неймовірно довгими. А після пробудження кожна хвилина посилювала тривогу. Більшість людей Землі в Епоху Рук, які Зустрілися, були здатні передбачати події. Колись люди не розуміли: тонке відчуття взаємозв’язку того, що відбувається, і можливість заглянути в майбутнє не є надприродними і загалом подібні до математичного розрахунку. Поки не існувала наука передбачення, події могли завбачити лише люди, наділені відчуттям зв’язку й протяжністю явищ у часі. Вважалося, що вони володіють незвичайним даром ясновидіння.

Тепер психічне тренування давало можливість володіти цим даром, звісно, при різному ступені здібностей. Жінки справіку в цьому були здібніші за чоловіків.

Тівіса прислухалась до своїх відчуттів — вони виразно підбивали згубний підсумок. Невідворотна смерть, немов ця колосальна пагода за ворітьми, нависала над ними. В тужливому бажанні віддалити невідворотне Тівіса сіла в узголів’ї Тора, котрий спокійно спав, і сумно вдивлялась у безмежно дороге, мудре й водночас по-дитячому наївне обличчя. Усвідомлення безвиході підступало все сильніше, і з ним росли ніжність і дивне відчуття провини, нібито це вона винна, що не зуміла захистити свого коханого.

Астрофізик, відчувши її погляд, підвівся, розбудив Ген Атала. Чоловіки насамперед оглянули СДФ.

— Мінімальні витрати визначено вдало, — тихо сказав Тор Лік, — але запас дуже малий…

— Дві нитки із двадцяти семи і то лише з резонансним накачуванням, — згодився Ген Атал, який сидів навпочіпки перед СДФ.

• Предыдущая
• 57/109
• Следующая