Выбери любимый жанр

Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 36


Изменить размер шрифта:

36

— Що означала ваша команда “кінчайте!”? Невже вам не сподобалася Земля?

— Фільми технічно бездоганні. Ми ніколи не бачили нічого подібного!

— Хіба справа в техніці? Я маю на увазі нашу планету.

— Не мені судити про казочки. Як я можу відрізнити брехню від правди, не знаючи про вашу планету нічого, крім оцих картинок?

Фай Родіс підвелася, трохи зіпершись на край химерного стола, й уважно подивилась на Чойо Чагаса.

— Зараз ви брешете, — сказала вона рівно, уникаючи звичного для тормансіан модулювання тональності голосу. — Допоможіть мені зрозуміти вас. Ви, людина видатного розуму, чому ви уникаєте говорити прямо, правдиво? Чого ви боїтесь?

Чойо Чагас повільно підвівся, холодний і бундючний. Фай Родіс не відступила, коли він зупинився перед нею, витягнувши шию і навалившись на стіл стиснутими кулаками. Їхній мовчазний поєдинок тривав доти, доки володар не відступив, витираючи лоба тоненькою жовтою хустиною.

— Ми могли б вас знищити, — скривився він у недобрій і недоречній посмішці, — а натомість я ще змушений перед вами звітувати!

— Невже ця жертва вас обтяжує? — інтонація Родіс звучала неприхованим глумом. — Ви боїтеся, що з’явиться ще один зореліт і обидва кораблі розтрощать ваші міста, палаци, заводи? Але я певна, що ви й ваші поплічники байдуже сприймете загибель мільйонів жителів Ян-Ях, руйнування тисячолітньої праці, зникнення видатних творів людського, генія, тільки б лишилися жити ви! Чи не так?! — зненацька різко запитала Родіс.

— Так, — здригнувшись, зізнався Чойо Чагас. — А кого жаліти? Погань, нікчемних людців з дріб’язковими почуттями? Старий мотлох віджилого мистецтва, який лежить непотрібним звалищем у припалих пилом сховищах? Шкідливих фантазерів “джи”?

— Але ж вони люди! — вигукнула Родіс.

— Де там! Ні!

— А хіба ви допомагаєте їм стати людьми? Я не можу зрозуміти вас. Найпрекрасніше в житті — зараджувати людям, і особливо коли маєш для цього владу, силу, можливості. Чи може бути більша радість? Невже ви навіть не думали про це, нещасний чоловік?

— Ні, це ви нещасна! — заволав володар. — Істинна давня приказка, що для жінки існує теперішнє і майбутнє, минуле ж — ні. Який ви історик, коли не розмієте, що море порожніх душ розливалося по планеті, випивши, обжерши, витоптавши всі її закутки!

Фай Родіс уже заспокоїлась.

— Чи відомо вам, що мозок людини наділений унікальною здатністю виправляти спотворення зовнішнього світу, і не тільки візуальні, а й розумові, які виникають через викривлення законів природи в неправильно влаштованому суспільстві? Мозок бореться з дисторсією, виправляючи її до прекрасного, спокійного, доброго. Я кажу, певна річ, про нормальних людей, а не про психопатів з комплексом неповноцінності. Хіба ви не знаєте, що обличчя людей здалеку завжди красиві, а чуже життя, побачене збоку, здається цікавим і значущим? Отже, в кожній людині закладені мрії про прекрасне, які сформувалися за тисячі поколінь, і підсвідомість схиляє нас до добра більше, ніж нам здається. Як же можна говорити про людей, як про непотріб історії?

— Мені починає подобатись ваша відвертість, — з кривою посмішкою сказав Чойо Чагас. — Але кажіть далі!

— Знаю, що ви тепер не сумніваєтесь у нешкідливості наших намірів. Скільки разів ваші люди намагалися вловити хоча б краплю ворожнечі в будь-кого з нас, навіть після пробної атаки зорельота за вашим наказом! Адже тут нічого не чиниться без наказу Ради Чотирьох?!

— Авжеж, — знову піддаючись дивній магнетичній силі жінки Землі, підтвердив володар.

— Коли так, то справа у вигаданій загрозі, яка нібито виходить від нас. Я зрозуміла, що ви хочете заборонити показувати життя Землі народові Ян-Ях. Але ви повинні діяти за якоюсь спонукою, продиктованою вашим баченням світу, системою поглядів. Ми, земляни, не угледіли у вашій примітивній пропаганді ніяких глибоких турбот про вдосконалення вашого суспільства і людей. Збереження існуючої структури потрібне лише купці правителів. В історії Землі це занапастило сотні держав і мільйони людей. Ви тут не так давно пережили катастрофу перенаселення…

Фай Родіс обірвала мову, з подивом відзначивши, що володар Торманса раптом змінився на обличчі. Чойо Чагас уперше втратив самовладання.

— Годі! Не хочу! Ні слова про Землю! Ненавиджу! Ненавиджу прокляту Землю, планету безмежного страждання моїх предків!

— Ваших предків? — запитала Фай Родіс, і в неї перехопило в горлі: її здогад підтвердився.

— Так, так, моїх, так само, як і ваших! Це таємниця, яку оберігають багато століть, і розголошення її карається смертю!

— Чому?

— Щоб не виникали мрії про минуле, про інший світ, які підточують підвалини нашого життя. Людина не повинна знати про минуле й шукати в ньому силу, адже все це змінює її переконання й породжує ідеї, несумісні з підкоренням владі. Історію треба зрізати від кореня і почати з моменту, коли дерево людства прищепилося на Ян-Ях.

Чойо Чагас хвилину стояв у роздумах, потому сів, показавши Родіс на її крісло. Він курив, зосереджено дивлячись на кришталеву кулю, а гостя із Землі сиділа нерухома, як статуя, в глибокій тиші покоїв володаря. Чойо Чагас ковзнув поглядом по її незворушній постаті і, наважившись, підвівся. З потайного місця він видобув набір інструментів, схожих на старовинні ключі. Одним, коротким і товстим, він відімкнув непомітні дверцята з товстого металу, повернув щось усередині й знову ретельно зачинив їх.

— Ходімо, — просто сказав він, відкидаючи зелену завісу перед вузенькими, як щілина, дверима.

Фай Родіс, не вагаючись, рушила за ним. Чойо Чагас опустив голову і йшов, не оглядаючись, довгим проходом, ледве освітленим тьмяним світлом вічних газових ламп. Він обернувся лише біля дверцят підіймача, пропускаючи Родіс у кабіну. Пролунав скрегіт старого механізму. Кабіна стрімко полетіла донизу. У Фай Родіс, яка чомусь чекала підйому, перехопило подих. Вони спустилися на значну глибину й вийшли в коридор, по один бік якого були залізні опори і рейки. Чойо Чагас оглянувся, заводячи свою супутницю до невеликого темного вагона й сідаючи за важелі керування. Він увімкнув шляховий прожектор, і з гуркотом, як у старовинних машин Землі, вагон помчав у непроглядну темінь.

Родіс, усміхнувшись схвильованому володареві, тихо заспівала, піддаючись гіпнозу миготливих вертикальних різноколірних знаків, і помітила, що Чойо Чагас уважно слухає, часто оглядаючись на неї в полисках сигнальних люмінофорів.

— Що за пісня? — уривчасто запитав він, прискорюючи і без того шалений біг вагона.

— “Пірнути стрімко й невблаганно у мертву і страшну глибінь, щоб врятувати з дна грузького…” — почала перекладати Родіс мовою Ян-Ях.

— Ото й усе? — запитав Чойо Чагас.

— А що ви чекали?

— Чогось войовничого. Надто бадьора й ритмічна мелодія, — сказав володар, різко гальмуючи перед квадратом фіолетового люмінофора.

Вони вийшли в морок підземелля. Лише рисочки показчиків тьмяно світилися в підлозі, мовби плаваючи в темряві.

Чойо Чагас обережно взяв Родіс за руку. Наблизившись до квадратної колони, він знайшов у ній маленький люк, відкрив його і прислухався.

— Треба пересвідчитись, що вимикач у моїй кімнаті спрацював, — пояснив він безмовній Родіс, — інакше при спробі відчинити сейф із дверними реле кожен буде вбитий на місці.

Другим ключем із зв’язки він відчинив ще один люк, узявся за схожу на стрілу рукоятку і з силою потягнув на себе. Висунувся срібний стержень, і тієї ж миті зі скреготом розчинилися важкі, як ворота, двері до яскраво освітленої просторої зали. Ледве вони увійшли, як володар натиснув на кнопку й двері зачинилися.

Родіс огледілась, поки Чойо Чагас, нагнувшись над широким кам’яним столом, щось пересував на ньому й клацав тумблерами, схожими на важелі старовинних електронних машин, які Родіс часто бачила в історичних фільмах і музеях. Приміщення теж було схоже на музей. Височіли засклені колонки шаф і стелажів, ряди щільно засунутих шухляд були помережані тьмяними ієрогліфами. Східці пересувних драбин, що посіріли від пилу, де-не-де зберігали сліди ніг тих, хто піднімався по них до верхніх полиць.

36
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело