Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 20
- Предыдущая
- 20/109
- Следующая
— Пам’ятаєте, ми спіймали нічні рапорти обсерваторій? Олла Дез схилилася над апаратом хвилевого розрізу, і стрілки його індикаторів ожили, промацуючи канали передач.
Фай Родіс обняла Чеді за плечі й легенько притиснула до себе. Обидві пильно дивилися на сліпий екран. Пропливали і стрімко проносилися розмиті контури чи проблиски чітких ліній. За кілька хвилин голосна мова зазвучала одночасно з появою на екрані просторого приміщення, заставленого рядами столів з розгорнутими на них таблицями і кресленнями. Зовсім не схожі на тих, що буянили на вулицях, люди в коричневому й темно-сірому одязі стояли колом на задньому плані. Вони були значно старші за екзальтовану молодь.
“Не розумію цієї паніки, — говорив один у центрі тих, що зібралися. — Треба б прийняти зореліт. Подумати лишень, як багато ми зможемо дізнатися від них, очевидно, людей вищої культури і таких схожих на нас…”
“У тім-то й річ, — перервав інший, — але як же бути з міфом Білих Зірок?”
“Кому він зараз потрібен?” — сердито нахмурився перший.
“Тим, хто твердив про непорушні істини в книжках найвидатнішого генія Цоама, доставлених із Білих Зірок. Якщо ж ми справді з планети цих прибульців і там усе так змінилося, тоді…”
“Досить! У Чотирьох всюди очі й вуха, — перебив той, що говорив першим, — мовчімо”.
Ніби за сигналом, люди розійшлися по своїх місцях за столами. Око телекамери зупинилося на лабораторії з апаратурою та стіною сітчастих кліток, в яких ворушилося щось живе. Тут стояли літні люди в жовтих халатах, і розмова теж ішла про зореліт землян.
“Незвичайне, нарешті, сталося, — сказала жінка з кумедними кісками, які й на Землі годилися б для дівчинки. — Тисячоліття ми заперечували розумне життя з високою культурою довкруж нас, або вважали його величезною рідкістю. У вік Мудрої Відмови прилітав один зореліт, а тепер з’явився другий, та ще з нашими кревними родичами. Як же можна його не прийняти!
— Цс-с! — цілком по-земному дав знак мовчання старий, зігнутий віком тормансіанин. — Там, — він підняв палець угору, — ще нічого не сказали”.
І знову за мовчазною командою люди розійшлися. Камера перейшла на високу залу з великими стовпоподібними машинами, трубами й котлами. І раптом усе погасло. Синє вічко приймача потемніло, зеленувате світіння осяяло віко фільтратора, і почулася вересклива тормансіанська мова. Земляни, які затримались у їдальні, поспішили приєднатися до спостерігачів.
“Прибульцям чужої планети. Прибульцям чужої планети. Рада Чотирьох викликає вас для переговорів. Вступайте у двосторонній відеозв’язок по особливому каналу. Технік пояснить спосіб вмикання!”
Темний стереоекран спалахнув знову. У тісній камері, схожій на звичайну автоматичну установку ТВФ, сидів немолодий тормансіанин у блакитному. Він почав говорити в маленький рупор перед собою, намагаючись пояснити землянам параметри особливої лінії. Олла Дез миттю під’єднала вже настроєний ТВФ “Темного Полум’я”. Тормансіанин відкинувся назад і завмер від подиву, побачивши на своєму екрані людей зорельота.
— Зореліт “Темне Полум’я” до переговорів готовий, — з ледь помітною ноткою торжества сказала Олла Дез, трохи спотикаючись на тормансіанській вимові.
Технік у блакитному нарешті оговтався від несподіванки і приглушено промовив щось нерозбірливе в кубик на гнучкій ніжці, вислухав відповідь і підняв зблідле обличчя.
— Приготуйтесь. Виберіть серед вас того, хто вміє добре говорити мовою Ян-Ях і знає слова поваги. Перемикаю вас на Оселю Ради Чотирьох!
На екрані з’явилася велика кімната, вся задрапірувана вертикальними складками важкої матерії насиченого малахітово-зеленого кольору. На передньому плані стояв круглий стіл із масивними, оздобленими різьбленням ніжками у формі пазуристих лап. На столі самотньо лежала блідо-голуба куля. Чотири крісла з тієї ж зеленої тканини стояли на яскравому сонячно-жовтому килимі. На задній стіні виднілась астрономічна карта, яка тьмяно світилася над чорною шафою з дверцятами, оздобленими строкатими й витонченими малюнками. На шафі стояла висока лампа з блідо-голубим абажуром, облямованим зеленою смугою, яка кидала світло на чотирьох людей, що з пихатістю розвалилися в кріслах. Троє ховалися в затінку, попереду сидів худорлявий і високий чоловік у білій накидці, з непокритою головою і сіро-чорним волоссям, що стирчало йоржиком. Жорсткий рот не гармоніював із притупленим коротким носом, а уважні вузенькі очі — з високо піднятими, мов у зусиллі щось збагнути, бровами. Проте Олла Дез могла бути вдоволена. Чойо Чагас справляв враження володаря і, безсумнівно, був ним.
Фай Родіс, як завжди в своїй червоно-оранжевій сукні, ступила на коло головного фокуса. Чойо Чагас випростався і довго розглядав жінку Землі.
— Я вітаю вас, хоч ви явилися без дозволу! — нарешті сказав він.
“Для того, щоб запитати дозволу на “запрошення” і одержати відповідь, знадобилося б кілька тисяч років!” — подумала Родіс, і губи її затремтіли в ледве помітній усмішці, що викликала у володаря таку ж швидку реакцію — брови його трохи зсунулися.
— Нехай той, хто у вас володарює і кому доручено представляти правителів вашої планети, пояснить мету прибуття, — провадив він.
Фай Родіс коротко й чітко розповіла про експедицію, про джерела відомостей про планету Ян-Ях й історію зникнення трьох зорельотів Землі на самому початку ЕСВ. Чойо Чагас незворушно слухав, відкинувшись назад і поклавши на м’яку підставку ноги, обтягнуті білими гетрами. І чим пихатішою ставала його поза, тим ясніше прозирала розгубленість, яка народжувалася в душі голови Ради Чотирьох.
— Я не зрозумів, від чийого імені ви говорите, прибульці. Всі ви занадто молоді! — сказав Чойо Чагас, ледве Родіс закінчила своє повідомлення з проханням прийняти “Темне Полум’я”.
— Ми люди Землі й говоримо від імені нашої планети, — відповіла Фай Родіс.
— Я бачу, що ви люди Землі, але хто велів вам говорити так, а не інакше?
— Ми не можемо говорити інакше, — заперечила Родіс, — ми тут частинка людства. Кожен з людей Землі говорив би те саме, тільки, можливо, іншими словами або ясніше.
— Людство? Що це таке?
— Населення нашої планети.
— Тобто народ?
— Поняття народу в нас було в давнину, допоки всі народи планети не злилися в єдину сім’ю. Та якщо користуватися цим поняттям, то ми говоримо від імені єдиного народу Землі.
— Як може народ говорити поза законними правителями? Як може неорганізована юрба, а надто простолюд, висловити єдину й слушну думку?
— А що ви розумієте під терміном “простолюд”? — обережно запитала Фай Родіс.
— Нездатну до вищої науки частину населення, яку використовують для відтворення та для найпростіших робіт.
— У нас нема простолюду, немає юрби і правителів. Законне ж у нас лише бажання людства, виражене через підсумування думок. Для цього є точні машини.
— Я не розумію, яку цінність має судження окремих осіб, темних і некомпетентних.
— У нас немає некомпетентних осіб. Кожне велике питання відкрито вивчається мільйонами вчених у тисячах наукових інститутів. Результати доводяїься до загального відома. Дрібні питання і рішення по них ухвалюються відповідними інститутами, навіть окремими людьми, а координуються Радами з головних напрямків економіки.
— Але ж є верховний правлячий орган?
— Його немає. При потребі, в надзвичайних’обставинах владу бере за своєю компетенцією одна з Рад. Наприклад, Економіки, Здоров’я, Честі, Права, Зореплавання. Розпорядження перевіряються Академіями.
— Я бачу у вас небезпечну анархію і сумніваюся, що спілкування народу Ян-Ях з вами буде корисним. Наше щасливе й спокійне життя може бути порушене… Я відмовляюся прийняти зореліт. Повертайтеся на свою планету анархії або й далі волочіться по безоднях всесвіту!
Чойо Чагас підвівся, випростався на весь зріст і тицьнув указівним пальцем у Фай Родіс. Три інших члени Ради Чотирьох підхопились і дружно скинули догори руки, спрямовані ребром уперед, — жест вищого схвалення і захоплення на Тормансі.
- Предыдущая
- 20/109
- Следующая