Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 2

• Предыдущая
• 2/109
• Следующая

Думки вчителя урвалися, коли з-за столиків у різних рядах одночасно підвелися дівчина і юнак, схожі.одне на одного манерою широко відкривати очі, від чого обоє мали здивований вигляд. Вони переглянулись, і юнак підняв руку долонею вгору — жест запитання.

— Чи правильно сказати, що весь історичний досвід стверджує неминучу перемогу вищих форм над нижчими як у розвитку природи, так і в зміні? — почав юнак.

— Правильно, Ларк, якщо виключити особливі збіги обставин, дуже рідкісні, як і все те, що виходить за межі великого діалектичного процесу усереднення, — відповів учитель.

— Наприклад, випадок із Зірдою, чиї мертві руїни поросли чорними маками? — запитала Пуна, витягуючись на весь невисокий зріст.

— Або інші, згодом відкриті планети, — додав учитель, — де є все для життя: голубе склепіння могутньої атмосфери, прозоре море й чисті річки, тепле світило. Але вітри перевівають мертві піски, і їх шум разом з шумом моря чи громовиці — єдині звуки, що порушують безгоміння неозорих пустель. Мисляче життя в дикій омані вбило себе і все живе, ледве доторкнувшись до могутності атома й космосу.

— Але ми вже заселили їх?

— Еге ж! Та яке це має значення для тих, чиї сліди мільйони років тому розвіялися пилом, не зберігши нічого, аби ми змогли зрозуміти, як і нащо вони знищили себе і все життя своєї планети!

У прохід між столиками ковзнула Айода — мовчазна й полум’яна, схожа на стародавніх дівчат Південної Азії, які носили в зачісках або за поясами гострі кинджали й сміливо послуговувалися ними, коли треба було захистити свою честь.

— Щойно я читала про мертві цивілізації нашої Галактики, — сказала вона низьким голосом, — не вбитих, не таких, які самознищились, а саме мертвих. Спадщина їхніх думок і справ, якщо вона збереглася, інколи може послужити небезпечною отрутою, здатною знищити ще незріле суспільство, яке сліпо сприймає удавану мудрість, або ж дорогоцінним досвідом міль-йонолітньої боротьби за звільнення із пут природи. Дослідження загиблих цивілізацій так само небезпечне, як ліквідація давніх складів зброї, що часом трапляються на нашій планеті. Мені хотілося б присвятити своє життя таким дослідженням, — тихо додала дівчина.

— Здається, ми відхилилися вбік від того, з чого почав Ларк, — сказав учитель.

— Пуна запитала неточно, — підвівся опасистий чорночубий юнак.

Він оглянувся на товаришів, більшість яких підняла руки, мало не підскакуючи з нетерплячки.

— Чи слід розуміти так, що нинішній розвиток суспільства— неодмінно або перехід у вищу, комуністичну, форму, або загальна загибель? І нічого іншого? — провадив він далі.

— Формулювання неправильне, Кімі, — заперечив учитель. — Не можна прирівнювати процес суспільного розвитку до двох шальок терезів. Серед відомих нам по Кільцю цивілізацій існують випадки швидкого й легкого переходу до вищого, комуністичного, суспільства. Ми щойно говорили про самознищення роз’єднаного світу, який досяг високого рівня наукового і технічного пізнання. Бували періоди тривалої паніки, згубних війн, що відкидали людство деяких планет назад, до злиднів і здичавіння. Починалося нове сходження, нова боротьба — і так кілька разів, аж поки продуктивні сили планети виснажувались і технічно деградували. Цю деградацію нащадкам доводилось виправляти віками, незважаючи на безмежну могутність вищої суспільної форми й поміч розуму Великого Кільця.

— Але й тут прихід цієї форми комуністичного суспільства був неминучий?

— Авжеж!

— Тоді я неправильно поставив питання, — після паузи сказав Кімі. — Чи відомі випадки, коли людство на якійсь іншій планеті досягало високого рівня науки, техніки, продуктивних сил, але не ставало комуністичним і не гинуло від нищівних сил передчасного пізнання? Чи багато таких винятків із загального закону розвитку, який, коли він загальний, повинен їх мати?

Учитель хвилину думав, опустивши очі на напівпрозорий зелений пульт кафедри, в якому під час лекції загорялися потрібні довідки й цифрові дані.

Дивовижна історія планети Торманс була сенсацією в пам’яті старшого покоління. Звичайно, про неї знають і його юні учні. Чимало книжок, фільмів, пісень і поем викликала дожиття епопея зорельота “Темне Полум’я”. Тринадцять її героїв увічнені пам’ятником із сяючого червонуватого каменю на маленькому плоскогір’ї Реват, на тому самому місці, звідки почав свій шлях зореліт.

Аудиторія мовчазно чекала. Учні старших класів були достатньо треновані щодо витримки і самовладання: без виховання цих необхідних якостей людина не могла ні здійснити подвигів Геркулеса, ні навіть вдатися до них.

— Ви мали па увазі планету Торманс? — промовив учитель.

— Ми знаємо лише її! — хором відповіли учні. — А що, були й інші, на неї схожі?

— Я не маю конкретних даних, — учитель усміхнувся трохи розгублено, — я історик Землі й відаю про цивілізації інших планет лише в загальних рисах. Чи треба вам нагадувати, що для пізнання найскладнішого процесу історії інших планет потрібне дуже глибоке проникнення в суть чужих для нас понять економіки й соціальної психології.

— Навіть для того, щоб зрозуміти, добра чи погана цивілізація, несе вона радість чи горе, розквіт чи загибель? — озвався хлопчик, який сидів біля вікна й вирізнявся з-поміж інших серйозністю.

— Навіть для того, Міран, — підтвердив учитель. — Інакше ми не будемо відрізнятись од наших предків, швидких у діях і незрілих у судженнях. Я сказав вам про загиблі від лихого розуму планети, але ж були й інші світи, де ніхто нікого не вбивав, одначе розумне життя на них скінчилось, як казали в давнину, “природним” шляхом. Мислячий вид життя на цих планетах відмер, як відмирають неминуче всі види тварин, що змінюють один одного, і людина також, якщо вона знехтує пізнання біологічних явищ в історичному розвитку. Мешканці цих упорядкованих і прекрасних планет, вмираючи, залишали їх поколінням, для яких найбільш підходила та чи інша сукупність природних умов. Усі дані передавалися по Великому Кільцю, а заселення відбувалося після того, як відходили останні представники приреченої цивілізації і по Кільцю проносився сигнал смерті.

— Наче Рицарі Щастя… — сказала сором’язлива Кунті. — Але ж ми мало знаємо навіть про планету Торманс. Звісно, про неї читав кожен, але зараз, вивчаючи нашу історію, ще більше її зрозуміємо.

— Тим більше що планета населена такими ж, як і ми, людьми, нащадками землян, і всі процеси її розвитку аналогічні нашим, — згодився вчитель. — Це непогана ідея. Я попрошу з Будинку Історії “зірочку” пам’ятної машини з повною розповіддю про минулі експедиції на Торманс. Але для її перегляду нам слід підготуватися. Домовтеся з розподільним бюро про звільнення від інших лекцій. Крім того, хай хто-небудь із вас, хто захоплюється космофізикою, хоч би Кімі, приготує на завтра реферат про перші зорельоти прямого променя. Це допоможе вам зрозуміти особливість умов праці екіпажу “Темного Полум’я”. Потім ми поїдемо на плоскогір’я Реват, до пам’ятника, спорудженого експедиції. Тільки після цього “зірочка” дасть вам цілковите розуміння всього, що сталося…

А через два дні останній клас школи СП ШЦ-401 весело вмощувався під прозорим куполом гігантського вагона Спіральної Дороги. Тільки-но поїзд набрав швидкість, у центральному проході з’явився Кімі й оголосив, що він готовий читати реферат. У відповідь почулись енергійні протести. Учні доводили, що не зможуть бути уважними, бо увага розпорошуватиметься — надто цікаво за вікнами. Учитель примирив усіх порадою прослухати реферат пізніше, коли поїзд перетинатиме фруктову смугу завширшки майже чотириста кілометрів, а це займе дві години ходу.

І ось потяглися нескінченні, геометрично правильні ряди дерев на місці колишнього пустельного степу Декана. Кімі встановив у проході маленький проектор і стрямував на стінку салону кольорові промені ілюстрацій.

Юнак говорив про відкриття спіральної будови Всесвіту, яке стало поштовхом для розв’язання проблеми наддалеких міжзоряних перельотів. Про біполярну будову світу математики відали ще в ЕРС, проте фізики того часу заплутали питання наївним уявленням про антиречовину.

• Предыдущая
• 2/109
• Следующая