Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 14

• Предыдущая
• 14/109
• Следующая

— “Екваторіальна швидкість планети гамма 1 дріб 16, період обертання 22 земні години…” — доповідав суматор, не по-людськи чітко вимовляючи слова. Широка стрічка записів повзла в приймач маршрутного журналу. Автомати “Темного Полум’я” ретельно досліджували Торманс, не пропускаючи жодной деталі.

— Дивує кількість вуглекислоти в нижніх шарах атмосфери, — сказав Тор Лік. — А скільки ще розчинено в океанах! Схоже на палеозойську геологічну еру Землі, коли вуглекислота ще не була частково пов’язана процесами вуглеутворення.

— Оранжерейний ефект? — поцікавився Соль Саїн.

— Клімат тут, як правило, м’який і рівномірний. Екватор Торманса стоїть “вертикально” порівняно із земним, тобто перпендикулярно до площини орбіти, а вісь обертання однозначна з лінією орбіти. Це могло створити різку зональність, але Торманс біжить по орбіті разів у чотири швидше за Землю…

— Нестача води може звести нанівець ці переваги, — втрутився Гріф Ріфт, який читав криві зондажі поверхні. — Площа океанів п’ятдесят п’ять сотих, а медіанний перепад коливань по глибині — один-два кілометри.

— Саме по собі це ще не свідчить про нестачу вологи, — сказав Тор Лік, — будемо досліджувати баланс випаровування, насиченості водяними парами, розподіл вітровими потоками. Вели ких запасів криги на полюсах при такому кліматі чекати не варто — ми їх і не бачимо. Нема й полярних фронтів та й взагалі сильних переміщень повітряних мас.

Члени екіпажу продовжували працювати біля приладів, час від часу поглядаючи в шахту візуального спостереження, яку відкрив для них Ген Атал. Пронизуючи товщу стін корабля і закінчуючись широким вікном з прозорої ітрієвої кераміки, шахта через систему дзеркал дозволяла оглядати планету необзроеним оком.

У прозорому вікні під зорельотом ледве помітно рухалась планета. “Темне Полум’я” обертався на висоті двадцяти двох тшгяч кілометрів трохи повільніше планети: так було зручно оглядати поверхню Торманса. Хмарний покрив, який спочатку видався землянам загадково щільним, на екваторі був усіяний великими розривами. В них пропливали свинцеві моря, коричневі рівнини, схожі на степи чи ліси, жовті хребти і масиви зруйнованих невисоких гір. Спостерігачі поступово звикали до вигляду планети, і все більше подробиць ставали зрозумілими на знімках.

Торманс, майже однаковий за розмірами із Землею і схожий на неї багатьма спільними рисами планетарного порядку, помітно відрізнявся від неї у деталях своєї планетографії. Моря займали широку зону на екваторі, а материки були зсунуті до полюсів. Розділені меридіональними протоками, точніше, морями, материки складали ніби два вінці, кожен з чотирьох сегментів, які розширювалися до екватора і звужувалися до полюсів, схожих на Південну Америку Землі. Здалеку і згори поверхня планети справляла враження симетричності, різко відмінної від складних обрисів морів і суходолу Землі. Великі річки текли переважно від полюсів до екватора, впадаючи в екваторіальний океан або його затоки. Між ними виднілися широкі клинки незрошеної суші, очевидно, пустель.

— Що скаже планетолог, — за звичаєм примружився Соль Саїн, — чудернацька планета?

— Нічого чудернацького! — важко відповів Тор Лік. — Старіша, ніж наша Земля, але швидше обертається. Отже, полярний зсув материків минав активніше і зайшов далі, ніж у нас. Симетрія, точніше, схожість одного півкола на інше, — справа випадкова. Очевидно, глибини Торманса спокійніші, аніж земні, не такі гострі піднесення і опускання, мало або й зовсім немає діючих вулканів, слабші землетруси. Все це закономірно, дивовижно інше…

— Збагачення вуглекислотою при високому вмісті кисню? — запитав Гріф Ріфт.

— Тормансіани спалили надто багато природного палива. Тут нам важко дихатиметься і доведеться уникати глибоких западин рельєфу. Зате море, насичене вуглекислотою, буде прозорим, як у найдавніші геологічні епохи Землі, мабуть, з масою вапнякового осаду на дні. Все це не пов’язується з чисельністю населення, відзначеного цефеянами двісті п’ятдесят літ тому.

— Тут чимало протиріч між планетографією і демографією, — погодився Гріф. — Може, не варто старатися їх розгадати, поки не спустимося на низьку орбіту. Якщо нема штучних супутників, то, крім ризику виявлення, ніщо не завадить нам облетіти планету на будь-якій висоті.

— Тим більше, що ми вже все взяли з першої орбіти, — гаряче підхопив Тор Лік.

— Ще зайняті Чеді і Фай. Нашій лінгвістці вдалося одержати тексти достатнього обсягу, щоб з’ясувати структуру мови методом Кам Амата. Фай Родіс хоче, щоб ми, наблизившись до планети і стежачи за телепередачами, могли розуміти мову тормансіан.

— Мудро! Уникнути неправильних асоціацій, з яких утворюються стійкі кліше, що заважають розумінню.

— О, вас, планетологів, непогано готують! Навіть із психології.

— Давно помітили недосконалість фізикокосмологів, які зосередилися лише на своїй галузі. Без уявлення про людину як фактор планетного масштабу траплялися небезпечні помилки. Тепер за цим стежать, — сказав Тор Лік, підводячись і зупиняючи повільний хід жовтої стрічки.

— І водночас ви досягли неабияких успіхів у спеціальності. Ледве завершивши подвиги Геркулеса, ви винайшли гіпсоболо-метр і з супутника відкрили той гігантський мідно-ртутний пояс, про який досі сперечаються геологи, як про унікальний виняток, — додав Гріф Ріфт.

Молодий планетолог порожевів від задоволення і, щоб приховати зніяковіння, додав:

— А виняток цей залягає на глибині двадцяти кілометрів мало не під усім Синійським щитом!..

Планетолог чекав недовго. Ще кілька днів (ночі були дуже короткі на такій висоті обльоту), і “Темне Полум’я” непомітно зісковзнув на орбіту заввишки менше половини діаметра Торманса і, щоб не витратити багато енергії, збільшив відносну швидкість.

Чеді й Фай Родіс понавішували в круглому залі гіпнотаблиць з мови Торманса. Кожен член екіпажу, який завершив безпосередню роботу, приходив сюди і заглиблювався в споглядання схем, водночас прослуховуючи і підсвідомо запам’ятовуючи звучання і зміст слів чужої мови. Не зовсім чужої — її семантика та альдеологія надто були схожі на давні мови Землі з дивною сумішшю слів Східно-азіатської мови та англійської, поширеної наприкінці ЕРС. Як і земна, мова Торманса була всепланетною, але з якимись залишковими діалектами в різних півкулях планети, для яких довелось придумувати умовні назви, аналогічні земним. Півкулю, обернену вперед за бігом Торманса на орбіті, назвали Північною, а задню — Південною. Як згодом з’ясувалось, астрономи Торманса називали їх відповідно півкулями головною і хвостовою — Життя і Смерті.

Загальність мови полегшувала завдання дослідників, але зміна висоти голосу і носова вимова, то розтягнута, то прискорена, виявилися значно важчими від земної, з її чіткою і чистою вимовою.

— Навіщо це? — обурювався Гріф Ріфт, найвідсталіший з усіх учнів Чеді. — Хіба не можна висловити відтінок думки зайвим словом замість завивання, зойку чи нявкання? Чи не повернення це до предків із числа тих, що стрибали по гілках?

— Для декого простіше одне й те ж слово вимовити по-різному, змінюючи смисл, — заперечила Тівіса, яка за висловом командира віртуозно “нявкала”.

— А для мене простіше запам’ятати десять слів, аніж завити в середині чи в кінці вже відомого, — невдоволено супився Гріф. — Хіба не все одно, сто чи сто п’ятдесят тисяч слів?

— Не все одно, якщо орфографія так сильно не збігається з вимовою, як у тормансіан, — авторитеїно заявила Чеді.

— Як могло статися таке безглузде розходження?

— Через недалекоглядний консерватизм. Воно спостерігалось і в нас за часів досвітової мови і до раціоналізації суперечності, яку змусила спричинити поява перекладних машин. Із прискоренням розвитку суспільства мова стала змінюватись і збагачуватись, а правопис лишився на колишньому рівні. Навіть гірше: вперто спрощувати ор%фографію, полегшуючи мову для ледачих чи тупих людей, в той час як суспільний розвиток вимагав дедалі більшого ускладнення.

• Предыдущая
• 14/109
• Следующая