Выбери любимый жанр

Брати грому - Андрусяк Михайло - Страница 9


Изменить размер шрифта:

9

Вимоги українська сторона поставила конкретні. Мадярські вояки більше не чіпають мирного населення, нічого не забирають у горян і не піднімають зброї супроти повстанців. Інакше не забариться відплатна дія. Мадяри мусять оплатити витрати українським воякам за ті дні, впродовж яких вони вичікували мадярських солдатів у засідках, повернути всі вистріляні повстанцями набої. Налічили таку кількість набоїв, що вистачить на все мадярське військо, ще й на німецьке зостанеться. А також мадярська сторона передає українській велику кількість харчів і стрілецької зброї. Тільки після цього повстанці повернуть полонених. Діватися мадярським командирам було нікуди, погодилися, поскрипівши від безсилої люті зубами, на проголошені полковником Кропивою вимоги.

Мадярський полковник по рації зв’язався зі своїм штабом. У якомусь часі з дивізії пригуркотіли вантажівки з продуктами, зброєю, набоями. Стрільці привели полонених солдатів. Полковник глянув почервонілими очима на своїх «бравих» вояків у сірачинах, з яких вилазили голі плечі, і відвів погляд. Зморшкуватими щоками старого вояка горошинами покотилися сльози. Такого сорому полковник, мабуть, ще не переживав у своєму довгому вояцькому житті. Солдати тільки носами пошморгували і місили благенькими постолами сніг. Полковник не зронив більше ні слова. Мадяри забралися собі поспіхом геть. Більше з ними на тому терені не було жодного конфлікту. Вийшло, як у тому прислів’ї: «Прости мене, моя мила, що ти мене била».

Командир чоти Манів добре давав собі раду з півсотнею курсантів. Майбутні підстаршини з великою повагою ставилися до свого енергійного, з доброю виправкою командира. Військовик він був чудовий. Одним з перших у сорок третьому організував побіля Космача відділ УНС. Вся сотня Скуби продовжувала квартирувати у лісі. Чота ж Маніва — на Буківці, плоскогір’ї між Космачем і Брусторами. Чотою легше було протриматись. Меншу кількість стрільців простіше прогодувати і вишколити. Чота постійно перебувала у повній бойовій готовності. Довкіл нишпорили німецькі й мадярські відділи. Час від часу вишкільники зводили з ними бої, правда, у випадку крайньої необхідності.

З Манівим у таборі знаходилась його дружина. Ділила з чоловіком злигодні повстанського життя. Якось жінка необережно повелася зі зброєю. Самовистріл забрав життя в подруги командира. Чотовий ходив пригнічений смертю дружини, хоча намагався не показувати на людях свого горя. Бадьорився, як міг.

Підстаршинський вишкіл близився до кінця. Думаю, що займалися ми за програмою, розробленою полковником Кропивою. Але то лише мої здогадки. Ні про місце знаходження, ні про дії військового штабу ніхто з нас, простих стрільців-курсантів, нічого, звичайно, відати не міг. Ми не знали навіть точного місця постою тих чот, які полишили, відокремившись від сотні Скуби. Конспірація. Основне наше завдання на той час було — вишкіл. Місце постою для чоти вибирали непримітне, зручне для швидкого й скритого відходу. Враховували те, що ворог безжально карав господарів, які давали прихисток повстанцям. Бої зводили поза населеними пунктами, бо німці вбивали селян, палили й плюндрували їхні господарки. Ворога вдавалося виявити в горах здалеку, навіть без далековида. Як мадяри, так і німці пересувалися вервечкою, стрілецьким рядом. Горами в воєнній обстановці маршовими колонами ніхто не ходив.

Карпатами никало багато німецьких топографічних груп. Складали для чогось карти нашого краю. Одна з таких груп нарвалася на повстанців. Того дня чотовий відіслав мене в якійсь справі в Космач до станичного Солідного. Дорогою натрапив на кількох стрільців з іншої чоти сотні Скуби. Кудись прямували в своїй потребі. Якийсь час нам було по дорозі. Я приєднався до озброєних хлопців. В гурті дорога коротша. На німців напоролися якось зненацька. Недовго роздумуючи, сипнули по них свинцем. Кілька ворогів попадали поранені. Решта відразу ж здійняли догори руки. Як знавець німецької, я допитав їх. Пояснили, що вони топографи. Навіть ескізи карт на підтвердження показали. Солдатів ми роззброїли і відпустили. Чисельно переважали нас чи не втроє.

Дисципліна на вишколі була залізна. Без команди чи дозволу командира стрілець не мав права відлучатися нікуди ні на крок. Порушників практично не було, бо всі потрапили на вишкіл добровільно й свідомо дотримувались жорсткого розпорядку. Кожен готував себе до змагу в різношерстим ворогом. Окремі незначні проступки, звичайно, були. Адже всі ми живі люди, до того ж — молоді, що не скуштували ще багатьох принад життя. Втомлений стрілець, бувало, задрімає на стійці. Кара не забариться. У повному викладі, з важким наплечником, вистояти дві години. Суворо, але справедливо. Війна ж. Отримували курсанти і наряди поза чергою…

Великдень 1944 відсвяткували ще у підстаршинській школі. З Космача нанесли нам у табір пахучих пасок, інших великодніх свячених страв. Від їхнього запаху в зголоджених стрільців паморочилося в голові. До церкви ми не йшли і до села не потикалися. На долах зібралося повно мадярських і німецьких військ. Розслаблюватись не було права. Великдень відсвяткували, не розлучаючись зі зброєю. Вели безперервне спостереження за ворогом.

По святах повідомили про старшинську школу. Назвали ймовірних кандидатів. Опріч мене, на старшинський вишкіл мали відбути Шугай та буковинець Левко.

Невдовзі зв’язковий припровадив нашу трійку до нового табору — гуцульської хати під горою Буківець. На обійсті тіснилося кілька стодол, шоп. У них могло вільно розміститися сорок стрільців. Спали в хаті, стодолі, на горищі.

В УПА на теренах Коломийщини й Буковини гостро відчувався брак старшин. Повстанська армія поповнювалася все новими й новими відділами. Молодих стрільців мусилося вишколювати. Старі старшини, попри свій досвід і гарт, вже не могли справлятися з таким огромом військової праці. Доконче потрібна була поміч. Тому окружний провід ОУН прийняв рішення заснували старшинську школу «Ґрегіт». Набирали хлопців з відповідною освітою, аби змогли опанувати складну військову науку. Щоб освоїти в артилерії, скажімо, балістику, треба добре знати тригонометрію. Без середньої освіти не справитися. Проте до освіти потрібен і відповідний характер. Адже курс військового училища необхідно було пройти за кілька місяців. Тому кандидатів на старшин підбирали вкрай ретельно. Відбирав їх районний провідник Орел. Кожному давав коротку, але змістовну характеристику.

Комендант старшинської школи — полковник Кропива. Старого вояка дуже любили як стрільці-курсанти, так і старшини-викладачі. Організатор надзвичайний. Виступав на відкритті вишколу, не втримався і зронив скупу сльозу. Я, молодий і гарячий, ніяк не міг збагнути, як це такий муровий вояк, загартований у боях і потертий життям, може впадати в розчулення. Осягнув це аж тепер, на схилі літ. Кропива був нам і за батька, і за командира, і навчителем. Викладав у школі кавалерію. Ґрунтовності його знань міг позаздрити будь-який університетський професор. З його лекцій ми добре освоїли, як годувати коня, чистити, кувати, сідлати, управляти ним в бою… Ніколи не підозрював, що полковник може бути таким вправним ковалем. Брав звичайнісінького гуцульського коника з розбитими, зарослими копитами й наглядно демонстрував, як його відмочити, відчистити, підкувати. Під його вмілими руками кінь перетворювався на справжнісінького красеня. Сільським ковалям було далеко до полковника. Ще й нині пам’ятаю його науку.

Кропива разом із ординарцем Василем Якібчуком квартирували у просторій коморі. Від полковника ні на крок не відходив великий чорний пес. Були в таборі й дівчата — друкарка та кухарка. Остання запам’яталася добре, бо щодня зустрічалися на кухні. Ганна Братівник із Шешорів господинею була доброю. Про гарненьку, завжди привітну кухарочку хлопці навіть склали пісню. Співали її гуртом на мотив «Циганочко смуглява».

Сидів я у кухні за кухарським столом,
Моргав на кухарку юнацьким оком.
Кухарочко смаглявая, кухарочко ж моя,
Щира і вірна у тебе душа.
Кухарко ж смаглява, кухарко ж моя,
Дай мені другеє горня молока.
Кухарочко смаглявая, кухарочко ж моя,
Щира і вірна у тебе душа.
Кухарка смаглява дала молока,
Аж тут її схопив Кропива за рукав.
Кухарочко смаглявая, кухарочко ж моя,
Ох тепер буде із нами біда.
Аж тут цей Кропива усіх штрафував,
Три дні снідання без хліба давав.
Кухарочко смаглявая, кухарочко ж моя,
Ох яка тяжка доля вояка.
9
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело