Выбери любимый жанр

Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael - Страница 36


Изменить размер шрифта:

36

— Будь ти проклятий! — побагровівши від гніву, скрикнув Левасер і шарпнувся до Блада. — Невже тебе ніщо не задовольнить?

— Чому ж ні? Двадцять тисяч песо і негайний розподіл.

— У мене їх нема.

— Тоді хай полонених купить той, хто має гроші.

— А в кого, по-вашому, вони є, якщо їх немає в мене? Хто може внести таку суму?

— Я, — відповів капітан Блад.

— Ви? — Левасер аж рота роззявив від подиву. — Ви… ви хочете забрати цю дівчину?

— А чому б і ні? Я перевершу вас не тільки в галантності, ідучи на деякі матеріальні жертви, щоб мати цю дівчину, але і в чесності, бо готовий заплатити за те, що мені потрібне.

Левасер скам'янів від подиву і, по-дурному роззявивши рота, не зводив з Блада очей. А позад нього, не менш спантеличені, збилися його офіцери.

Одіссея капітана Блада - doc2fb_image_0300000A.png

Тимчасом капітан Блад знову сів на бочку і з внутрішньої кишені свого камзола витяг маленьку шкіряну торбинку.

— Я радий, що можу розв'язати задачу, яка хвилину тому здавалася нерозв'язною! — сказав він і на очах у приголомшеного Левасера та його офіцерів висипав із торбинки на ліву долоню чотири чи п'ять перлин, кожна з горобине яйце. Двадцять таких перлин дісталося Бладові при розподілі трофеїв, захоплених після розгрому іспанської флотилії шукачів перлин.

— Ви хвалилися, Каузак, що добре розумієтесь на перлинах. То скільки, по-вашому, варта оця?

Бретонець пожадливо схопив своїми грубими пальцями кульку, що мінилася всіма барвами райдуги, оцінюючи її своїм єдиним, але натренованим у цьому ділі оком.

— Тисяча песо, — коротко кинув він.

— На Тортузі або Ямайці вона ціниться вище, — промовив капітан Блад, — а в Європі навіть удвічі дорожче. Але я приймаю вашу оцінку. Як бачите, всі перлини одна в одну. Тут їх дванадцять, і загальна вартість їх — дванадцять тисяч песо, тобто якраз стільки, скільки належить команді «Ла-фудр». Ось і маєте ваші три п'ятих, обумовлені договором. Що ж до восьми тисяч песо, які належать команді «Арабелли», то я відповідаю перед своїми людьми. А ти, Волверстон, забери, будь ласка, мою власність на борт «Арабелли». — І, показавши на бранців, Блад знову підвівся.

— О ні! — заревів Левасер, даючи нарешті волю своїй нестримній люті. — Не чіпайте її!

Він був би кинувся на капітана Блада, який, міцно стуливши губи, стояв трохи осторонь, насторожено спостерігаючи за противником. Та дорогу Левасеру заступив один з його офіцерів.

— Ради бога, капітане! Навіщо все це? Адже справу вирішено. Вирішено по честі, і всі задоволені.

— Всі? — скипів Левасер. — Он як! Усі задоволені, тварюки! А про мене ви подумали?

Каузак, затиснувши перли в своєму величезному кулаці, підступив до нього з другого боку.

— Не будь дурнем, капітане. Чи тобі хочеться сутички між командами? Адже в нього замалим не вдвічі більше людей. Навіщо тобі ця дівчина? Бог з нею, хай бере. Він добре заплатив за неї і обійшовся з нами чесно.

— Чесно? — заревів знавіснілий капітан. — Ах ти ж!.. — Але в його мерзенному словнику забракло відповідної лайки, щоб схарактеризувати лейтенанта достойним епітетом, і він, замахнувшись, так ударив Каузака кулаком, що той аж поточився і мало не впав. Перлини розсипалися по піску.

Каузак і його товариші, немов плавці у воду, стрімголов кинулися за перлинами, вважаючи, що з помстою можна й зачекати. Кілька хвилин вони рачкували, старанно вишукуючи перлини, і, забувши про все на світі, не помітили навіть, як закінчилася почата при них драма.

Осатанівши від люті, Левасер, з блідим, як смерть, обличчям, поклав руку на ефес шпаги і рішуче заступив дорогу Бладу, що збирався йти…

— Поки я живий, ти її не візьмеш.

— Тоді це станеться після твоєї смерті,— сказав капітан Блад, і проти сонця блиснула його шпага. — За договором передбачено, що той, хто приховає хоч найменшу частину трофеїв, бодай одне песо, має бути повішений на нок-реї, незалежно від його рангу. Власне, я й збирався зробити це з тобою. Але, бачу, ти хочеш іншої смерті, паскудо, хай буде по-твоєму!

Рухом руки він зупинив тих, що поривалися не допустити сутички, і шпаги капітанів, дзенькнувши, схрестилися.

Молодий д'Ожерон очманіло стежив за ними, нездатний навіть уявити, якими будуть для нього наслідки такого двобою. Тим часом негрів, що охороняли французів, замінили людьми з команди «Арабелли», які відразу ж зняли мотузок з голови д'Ожерона. Що ж до мадемуазель д'Ожерон, то вона, схопившись на ноги, всім корпусом подалася вперед і, притиснувши руки до грудей, смертельно бліда, вражено спостерігала за поєдинком.

Поєдинок закінчився швидко. Звіряча сила, на яку так покладався Левасер, не змогла протистояти спритності та гартові ірландця. І коли Левасер із проткнутими наскрізь грудьми лежав на білому піску, вихаркуючи останні залишки свого нечестивого життя, капітан Блад, стоячи над поваленим супротивником, спокійно і рішуче глянув на Каузака.

— Думаю, що це скасовує наш договір, — промовив він.

Бездушним, цинічним поглядом Каузак дивився, як корчиться в муках тіло його ватажка. Якби Левасер був людиною іншої вдачі, справа могла б закінчитися зовсім не так. Але тоді, звичайно, капітан Блад вдався б до іншої тактики. Зараз же люди Левасера не відчували до нього ні любові, ні жалості, ні будь-якої відданості. Його прихильники були найзапеклішими негідниками серед «берегового братства», і єдиною їх пристрастю була ненаситна зажерливість. Капітан Блад добре зіграв на цій зажерливості, довівши їм, що Левасер завинив перед ними у найтяжчому злочині — у привласненні того, що можна було перетворити на золото і розділити між ними.

Тому-то зразу ж, коли юрба піратів з погрозами примчала, на місце, де відбулася ця трагікомедія, Каузак втихомирив їх кількома словами.

Бачачи, що вони все ще вагаються, Блад для прискорення благополучної розв'язки додав:

— На нашій стоянці ви дістанете свою частку здобичі із захопленого нами «Сант-Яго» і можете розпоряджатися нею, як вам схочеться.

Забравши з собою полонених, вони всі гуртом перетнули острів і прийшли до стоянки «Арабелли». Того ж дня, після розподілу трофеїв, вони б і розсталися, якби Каузак, на вимогу своїх людей, що обрали його наступником Левасера, не запропонував Бладу послуг усієї французької команди.

— Якщо ви хочете плавати зі мною, — відповів йому капітан, — я не заперечую, але при умові, що ви помиритеся з голландцями і повернете їм бриг разом із вантажем.

Умову було прийнято, і капітан Блад пішов провідати своїх гостей — дітей губернатора Тортуги.

Мадемуазель д'Ожерон та її брат, з рук якого зняли мотузок, сиділи у великій каюті «Арабелли».

Негр Бенджамен, слуга і кок капітана Блада, поставив перед ними вино та їжу і запрошував гостей попоїсти. Але ті ні до чого й не доторкнулися. Брат і сестра мучилися від болісних передчуттів, думаючи, що потрапили з вогню та в полум'я. Нарешті, не витримавши нервового напруження, мадемуазель д'Ожерон упала перед своїм братом на коліна, благаючи у нього прощення за все те лихо, до якого призвело її безумство.

Проте юнак не збирався так легко прощати. — Я радий, що ти нарешті зрозуміла, що накоїла. Тепер тебе купив цей другий флібустьєр, і ти належиш йому. Сподіваюся, що й це ти розумієш…

Він міг би сказати ще більше, але зупинився, помітивши, що двері каюти відчиняються. На порозі стояв капітан Блад. Він тільки що владнав справу з прихильниками Левасера і прийшов сюди. Д'Ожерон не вважав за потрібне притишувати свій голос, і капітан чув останні два речення француза. Тому-то його зовсім не здивувало, коли дівчина, побачивши свого нового повелителя, схопилася і злякано відступила назад.

Знявши свого капелюха з пером, Блад підійшов до стола.

— Мадемуазель, прошу вас, заспокойтесь, — звернувся він каліченою французькою мовою. — На борту цього судна до вас поставляться з усією належною вам пошаною. Як тільки ми будемо готові вийти в море, ми візьмемо курс на Тортугу, щоб відвезти вас до вашого батька. І забудьте, прошу, що я платив піратам і цим ніби купив вас, як висловився тут ваш брат. Щоб відвести небезпеку, я змушений був підкупити банду негідників, спонукаючи їх вийти з покори тому мерзотникові, що захопив вас. Цим самим я врятував вас від загибелі. Якщо хочете, то можете вважати сплачений мною викуп дружньою позичкою, яку ви повернете при першій-ліпшій нагоді.

36
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело