КРАХ - Родригес Альберто - Страница 15

• Предыдущая
• 15/28
• Следующая

— Рушай, — наказав коротко.

— Слухаюсь, — принижено озвався Освальдо.

Аренсібія і експерт відсалютували останньому посту охорони.

— Що ж, найбільша небезпека позаду. Якщо і повернення пройде з таким самим успіхом, то я непогано проведу час на пляжах у Маямі Біч. Лише там я можу стерпіти сонце.

Дві патрульні машини Департаменту державної безпеки Гавани загальмували перед будинком біля зоологічного саду. Солдати оточили будинок.

Офіцер постукав у двері. Відповіді не було.

— Відчиняй, Гарсіа, — наказав офіцер солдатові.

Розгромлена квартира мала жалюгідний вигляд.

— Тут нікого нема, лейтенанте, — доповів солдат, обійшовши кімнати. — В комірчині — розбитий передатчик.

— Радиста треба затримати будь-що, — сказав офіцер.

Аренсібія та Вільям Лейва прямували до місця зустрічі. Вони скочили з поїзда, коли той сповільнив хід на повороті. Вийшли на вулицю.

— Ось він, — сказав Аренсібія, вказуючи на «шевроле» механіка. Машина зупинилася, вони сіли в неї.

— Слава богу, усе обійшлося! — вигукнув механік.

— Сюди, — вказав Кіт своєму помічнику. — Усі троє в одному будинку.

— Коте, а чому ти не дозволив Данієлю забрати усіх шістьох разом? — запитав Освальдо.

— Не знаю. Не можу пояснити. Щось підказує мені, що мушу сам забрати хоча б трьох із них, проте не знаю чому.

«Понтіак» зупинився на тихій вуличці кварталу Белльомонте. Кіт і Освальдо вийшли з машини, піднялися сходами до будинку.

Двері розчинилися.

— Містер Кіт! Ми вже готові, — сказав чоловік. — Ми чекали на вас.

— Привіт! Як справи, Хуаніто ель Джонні?

А ранок наливався жаром, палав.

Блакитний «шевроле-55» проїхав повз взуттєву фабрику «Ково». Троє сиділи в ньому, вели бесіду.

— …1 той самий робітник дав мені ключ, щоб я відкрив вогнегасник.

Аренсібія і механік розсміялися.

— Я знав, — сказав Аренсібія, все ще усміхаючись, — що наш план не міг провалитися. Бо то вони його розробляли.

— Не потаю, я дуже нервувався, — признався механік, — та й зараз я ще не в своїй тарілці.

— Страх — то вже вчорашній день. Зараз — до місця збору, тоді до печери, а як стемніє — вийдемо на волю., Усе вийшло якнайкраще, так що… курс на міст Бакунайягуа.

Серафін, радист, їхав по шосе в Пінар дель Ріо. Крізь товсті скельця окулярів збуджено поблискували банькуваті очі.

— Хто сказав, що Пінар дель Ріо — Попелюшка Куби? — процідив крізь зуби.

Вітер бив в усміхнене лице, пальці вибивали ритм на кермі.

— В Пінар дель Ріо, мулатко! — наспівував на власний мотив. — В Пінар дель Ріо, життя моє! Лечу в Пінар дель Ріо, місце втіх!

А в Департамент державної безпеки Пінар дель Ріо саме надійшов наказ про затримання групи контрреволюціонерів. Вказувалося місце і час їх появи.

Коли «понтіак» знову вибрався на Віа Бланка, в ньому сиділо п'ять чоловік. Тіто, прозваний Гаванцем, організатор і керівник групи саботажників у провінції Гавана, дивився вбік. Хоч він і відростив бороду та пофарбував під сивину волосся, вираз лиця його залишався жорстокий.

Хуаніто, він же ель Джанні, був другий ватажок банди головоріза Пета Кабесаса. Він відповідав також за зв'язок з американською військово-морською базою в Гуантанамо. Щоб вітер не куйовдив його світлого волосся, Хуаніто підняв скло.

— Коте, що то за один, той, кого нам прислали? — запитав доктор Алехандро Тамайо, головний керівник контрреволюції на Кубі.

— Такий собі Аренсібія, — відповів Кіт, — Пабло Аренсібія. Добре підготовлений, розумний, але недооцінює тих, хто його оточує,

— Точнісінько, як і ти, Коте? — штрикнув Кота Гаванець. — У твоїй групі всі сиділи тихо. Лише такі, як оцей, — вказав він на Освальдо Деласа, який сидів за кермом, — ладні йти за тобою. Другорядні…

— Ти що, Гаванцю? — підскочив Хуаніто ель Джонні, — я був другий у групі Пето, але аж ніяк не другорядний. А Пето справжній вожак, у бійці він звір.

— А де ти був у день тієї бійки? — дошкуляв Тіто Гаванець.

— Виконував завдання.

— Завдання своєї коханки?

— Досить, — обірвав доктор Тамайо. — Досперечаетеся на півночі. Скажи, Коте, як там операція?

Доктор Алехандро Тамайо вигляд має поважний. Не треба було багато часу, аби зрозуміти, що людина ця кмітлива, обачна.

— Там, де я брав участь, усе йшло гаразд, — відповів Кіт. — Моя робота — вищий клас. Решта — справа Аренсібії.

— А твоя думка? — запитав доктор.

Кіт двічі плеснув себе по коліну, схилив набік голову, знизав плечима:

— Гадаю, зробить. Цей тип може висадити в повітря завод комуністів.

— Мені страшенно кортить побачити личину Леле, швидше в Маямі, — прорипів Хрипун. — То він втяг мене в діло і з його вини мало не коцнули мене комуністи.

Хрипун сидів у машині Данієля праворуч від нього. Він теж створив одну з контрреволюційних груп і лише чудом уник арешту, коли Анхель Валес, той самий Леле, не з'явився по нього, як було домовлено.

— Я теж хотів би глянути на Леле, — заявив Маріо Порруа. Хуліо, його брат, що сидів поруч, схвально кивнув. Обидва вони раніше мали свої банди в горах Ескамбрая і ось уже кілька років ховалися в криївці, не бачили сонця. Шкіра на їхніх лицях набула молочно-білого кольору.

— А тобі що накоїв Леле? — запитав Хрипун.

— Та я двадцять разів казав собі, що надіслані ним автомати не стріляли. Мабуть, зірвав чималий куш. Дай боже, щоб зброю в нашу печеру постачав не він.

— Будьте певні, я йому нагадаю при зустрічі, хай начувається, — проскрипів, як іржаві завіси, голос Хрипуна. — Та цур йому, краще розважимося. — Хрипун нахилився вперед і почав крутити ручку приймача на щитку автомобіля.

— Він зламаний, — сказав Данієль і хутко вимкнув приймач. — Куплю собі в Штатах два нових, а то й три.

…добудемося до Бакунайагуа і почекаємо сигналу на оглядовому майданчику…

— Якого сигналу, Коте? — перебив його Тіто Гаванець, потерши підборіддя.

— Сигнал, що диверсія вдалася, — самовдоволено відказав Кіт. — Дим пожежі над заводом.

— Гуд, містере, гуд, — усміхнувся Хуаніто ель Джонні. — Димовий сигнал! Це нагадує мені недільні фільми з Гаррі Купером. Гаррі нападає на індіанців і прошиває їх з вінчестера.

— Після сигналу, — правив своєї Кіт, втупивши погляд у вітрове— скло, — я зберу інші групи, і ми попрямуємо до криївки, де…

— Що то за криївка? — запитав Тіто.

— Печера на березі. Правда, йти туди далеченько, зате криївка чудова — вхід до неї заріс чагарником. Крім того… там зброя.

— Ви ж знаєте, мій кольт завжди зі мною, містере. А кулемети там є?

— Так, там два М-3 і крихітка «томпсон». Годиться?

— Гуд, — сказав Хуаніто ель Джонні. І докинув: — Я завжди кохався в кулеметах.

Блакитний «шевроле» мчав по залитому сонцем шосе, три його пасажири вели жваву розмову.

— Думаю придбати майстереньку, розвернуся, стану на ноги, — міркував механік. Постукав себе по грудях: — В мене є хватка, бізнес вдасться.

— Кожному своє, — згодився Аренсібія, — А я радий, що знову опинюся в Штатах з повними кишенями грошей. «І з чистими документами», — додав подумки.

— А що ви робитимете з грошима? Теж займетесь бізнесом? — запитав механік.

— Ні. Це не для мене. Салон для гри в доброму готелі — оце моє, це до душі.

…судно-матка пошле по нас катер «20».

— Коте, — озвався доктор Тамайо. Досі він мовчав. — Дві речі мені не подобаються. По-перше — нас занадто багато. Я завжди віддаю перевагу дрібним групам. По-друге, і це важливіше, — доведеться чекати, поки не стемніє. Держбезпека встигне за цей час посилити пильність на узбережжі!

— Усе передбачено, — відповів Кіт, не зводячи ока з автостради і не ховаючи втіхи, що може продемонструвати такому визнаному знавцеві, як доктор, ретельно продуманий план. — Мені спала одна ідея, як можна збити зі сліду комуністів.

— Як саме? — запитав Тіто Гаванець.

— Дуже просто. Я наказав передати радіограму по проваленому каналу, щоб держбезпека її перехопила. В радіограмі сказано, що ми йдемо через Пінар дель Ріо.

• Предыдущая
• 15/28
• Следующая