КРАХ - Родригес Альберто - Страница 12

• Предыдущая
• 12/28
• Следующая

— Хвилинку, — сказав службовець. — Евхеніо! — покликав він. — Я займусь товаришем. Ти можеш побути біля машини?

— Атож.

— Ходімо, — кивнув охоронець Котові. І обидва рушили вузьким проходом, що вів до заднього дворика кафетерію.

— Хіба сьогодні починаються військові маневри? — запитав Кіт. — На шляху я зустрів валку вантажних машин та джипів із солдатами.

Охоронець глянув на нього здивовано, потім одвів погляд убік.

— Я нічого про це не знаю. Дивіться — сюди проведете машину, а он там, біля того отвору приєднаєте шланг.

— О, дякую, — відказав Кіт. «А в маневри ти повірив, солдатику. Поки що усе йде гаразд».

Більшість будинків приморського селища Касабланки ще не розчиняли дверей. Неділя, ранок — 6-та година 59 хвилин. Блакитний «шевроле» механіка зупинився на тихій вулиці.

Кіт скочив до кабіни, сів за кермо. Стартер загудів натужно, та свічки були попсовані: мотор не заводився. Кіт глянув на охоронців, прицмокнув язиком — ну й машина, мовляв.

— Треба ж таке, знайшла час для жартів, — сказав він і знову натиснув на стартер. Марне — механік добре потрудився.

— Товариші, чи не змогли б ви підштовхнути мене? — попрохав Кіт.

Охоронці підійшли до молоковоза ззаду і почали його штовхати.

Машина зрушила з місця. Мотор ледве не заглух знову, та Кіт вчасно знову натиснув на педаль. Так, умикаючи й вимикаючи зчеплення і не даючи мотору заглухнути, Кіт докотився до залізничної колії.

— Стій! — гукнув постовий.

— Зараз! — озвався Кіт і натиснув на гальмо, забарившись лише на мить. Цього було досить, щоб передні колеса переїхали рейку і машина зупинилася на колії. Коли обидва охоронники підбігли до кабіни, Кіт вистромив голову у віконце.

— Ну, хлопці, — сказав він, — здається, цього разу ми влипли. — І він усміхнувся винувато.

Була 7-ма година 1 хвилина ранку.

— Ми вже на колії, — тихо промовив Аренсібія, та резонанс у цистерні спотворив його голос.

Темнота, обмежений простір, незвичне відчуття руху рідини, що хлюпалася майже біля стегон, впливали на нерви, і Вільям Лейва мимоволі здригнувся, коли голос Аренсібії долинув до нього.

— Аренсібіє, — прошепотів він, — поїзд, мабуть, уже близько…

Різкий, тужливий, наче стогін, звук металу проник до цистерни, заполонив усі її куточки. Сумніву не було — локомотив сигналив.

— Це найбільш ризикована частина плану, — пробурмотів Лейва і подумав: «Ніколи ще я не відчував страху. Та зараз, здається, мені страшно».

— Підштовхніть, будь ласка, — попросив Кіт. Та міг би й не просити. Як тільки постові почули свисток локомотива, вони кинулися до молоковоза і штовхали ззаду, намагаючися зсунути його з місця. Та молоковоз лише ледь погойдувався, тяжко осідаючи на задні колеса.

— Та що там? — закричав Кіт, висунувшись наполовину з кабіни.

— Ніяк не зсунемо!

«Як же це?» — подумав Кіт. Другий свисток пропоров повітря: поїзд був близько. «Усе летить к бісу». Кіт завмер на підніжці машини.

А поїзд наближався.

— Та швидше спускайся! — закричав один з охоронців. — Треба ж витягти машину!

Кіт вискочив з кабіни, підбіг до постових і став штовхати щосили разом з ними. Але задні колеса упиралися в рейку, молоковоз хитався, а з місця не зрушив.

У Касабланці під відкритим капотом механік копався у моторі. «Вперше за весь час, що я ремонтую машини, доводиться удавати, ніби я цим займаюсь», — майнула думка.

Була 7-ма година 03 хвилини. Механік не зогледівся, коли до нього підійшов чоловік. Запитав:

— Допомогти тобі, товаришу?

Серед снопа іскор зі скреготом двигтів, наближався залізний таран. Здавалося, стогнали і вдавлювалися в землю рейки під надсильним тягарем, байдужі до чужих страждань невблаганно котилися колеса.

Машиніст, пам'ятаючи про переїзд, був насторожі. Та коли перед очима за поворотом випірнула машина, що застрягла на колії, він розгубився. Молоковоз ріс прямо на очах. Машиніст уже вхопився за ручку гальма, коли машина зрушила з місця і перетнула колію. Два чоловіки в одежі кольору хакі, що штовхали її, відбігли на лівий бік колії. Шлагбаум опустився в ту мить, як поїзд проходив повз будку.

Тільки тоді машиніст усвідомив, що могло трапитись, і по спині йому побігли мурашки.

Була точно 7-ма година 4 хвилини, неділя, 24 березня.

Як тільки задні колеса перекотилися через колію, Кіт підбіг до кабіни і скочив усередину. Ледве не провалився весь план — усього не передбачиш. Машина котилася по інерції. Кіт звернув з дороги на газон між щитом з виробничими показниками та управлінням заводу, де нікого не було, — неділя ж. Поставив машину на ручне гальмо, швидко піднявся на цистерну, відкрив люк і, натужуючись, почав витягати важкий бачок. Знизу йому допомагали. Ось уже бачок на землі. З люка вибралися Аренсібія і Вільям Лейва. Лейва підійшов до Кота, добув з бачка шкіряну валізку з трьома літерами. Аренсібія вже теж спустився на землю, і Лейва обережно передав йому валізку. Кіт і Лейва закрили бачок, знову опустили його в цистерну і закрили люк. Кіт підняв капот машини і став лагодити мотор, Лейва і Аренсібія скидали з себе непромокальні костюми — точнісінько, як на тренуванні, ще до того, як їх закинули на Кубу.

Операція проводилася в заздалегідь продуманому місці. З одного боку — спустілий на неділю будинок заводоуправління, який ховав їх від тих, хто працював у цехах на внутрішній території, а з другого — високий паркан, він закривав їх від охорони, яка могла б їх побачити в просвітах між вагонами, та й підійти не можна — потяг, довгий залізний ланцюг вагонів, а час його проходження точно розрахований.

Аренсібія та Лейва віддали непромокальні костюми Котові, той сховав їх у кабіні під сидіння. «Нащо їм знову оглядати машину, вже ж перевіряли при в'їзді», — подумав Кіт.

— Гей! Мотор завівся! — гукнув Кіт з машини. Молоковоз подав назад. Охоронники підняли шлагбаум. Порівнявшися з будкою, Кіт помахав рукою — «Дякую!» — і звернув до кафетерію. На задньому дворі він зупинив машину, виліз і став ладнати зливний шланг.

«Свою справу я зробив, — думав він. — Побачимо, як справиться Аренсібія з пластиковими коробочками».

— Не поспішай, — сказав Аренсібія Лейві. — Ми повинні з'явитися в точно визначений час. Поки що усе йде гаразд. Якщо Данієль зробить усе як треба, у нас не буде проблем.

Агенти ЦРУ, вдягнені у форму лейтенантів Міністерства внутрішніх справ Куби, прямували до будинку пожежної охорони заводу. Вільям Лейва, експерт, ніс маленьку валізу з чорної шкіри, на ній — великі літери: УПО — управління пожежної охорони. Аренсібія весь час звірявся з годинником: «Синхронність у таких випадках — то життя», — думав він.

Метрів за п'ятдесят до будинку пожежної охорони Аренсібія, подавши знак експерту, нахилився, буцім хотів зав'язати шнурок на черевикові, і глянув на годинник.

— Рівно через хвилину нам треба ввійти, — Аренсібія повів очима в напрямку будинку. — Пам'ятай інструкцію, в усьому покладись на мене. Я знаю, як поводитися з комуністами.

Побачивши офіцерів, вартовий біля входу виструнчився і віддав честь.

— Нам треба бачити лейтенанта дель Корраля, — сказав Аренсібія.

Вартовий набрав номер телефону.

— Лейтенанте, тут до вас два офіцери, — доповів він. Вислухавши розпорядження, промовив: — Слухаюсь, лейтенанте, — і повісив трубку.

— Підніміться сходами ліворуч до його кабінету.

Постукали в двері.

— Зайдіть, — почулося з кабінету.

Коли вони зайшли, лейтенант, що сидів за столом, встав. Білолиций, середнього зросту, міцний. Йому не можна було дати й сорока років, можливо, через буйне чорне волосся.

— Добридень, лейтенанте, — привітався Аренсібія. — Я новий начальник пожежної охорони нафтоперегінного заводу в Орієнте. А оцей товариш, — вказав він на Лейву, — лейтенант Перес, мій помічник.

— Радий познайомитися, — відповів офіцер і простягнув руку над столом. Лейтенант Родольфо дель Корраль. Сідайте. Чим можу бути корисний?

• Предыдущая
• 12/28
• Следующая