Незвичайні пригоди експедиції Барсака - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 50

• Предыдущая
• 50/59
• Следующая

Як тільки перед Камаре постала технічна проблема, яку треба було розв’язати, він відчув себе в рідній стихії, його мозок почав жвавіше працювати, він воскресав на очах.

— Ще одне, пане Камаре, — продовжував Флоранс. — На спорудженні тунелю будуть зайняті всі ваші люди?

— О, ні.

— А ті, які не братимуть в ньому участі, зможуть виготовити за той же час зброю в кількості трьох-чотирьох тисяч?

— Яку саме зброю? Не вогнепальну, у всякому разі.

— Списи, ножі, сокири, тіалиці, словом, які завгодно знаряддя, що колють, ріжуть, трощать.

— Це можливо.

— Чи зможете ви приставити цю зброю в певний, визначений день неграм у невільницький квартал так, щоб люди Гаррі Кіллера не побачили й не почули?

— Це важче, — промовив Камаре стиха і, помовчавши, додав: — Але це можливо зробити, якщо ніч буде темна.

Амедей Флоранс зітхнув з полегшенням.

— Ну, то ми врятовані! — вигукнув він, — Розумієте, пане Камаре, Тонгане пробереться крізь тунель, дочекається в поЖ чорних робітників, приєднається до них і разом з ними піде в місто. Уночі він підготує повстання. У цих нещасних людей таке жахливе життя, що вони тільки й мріють скинути з себе ярмо, та не мають зброї, а одержавши її від нас, вони не вагатимуться. Треба негайно братися до роботи!

— Саме це я й роблю, — просто сказав інженер, що вже сів до свого робочого столу.

Усі поспішили вийти, радісно схвильовані надією на краще, яку вселив в них Амедей Флоранс. І справді, було б нерозумно знехтувати підтримкою тисяч тубільців-трудівників по той бік річки. Після слів Камаре, який уже довів, чого він здатний досягти, ніхто не сумнівався, що їм пощастить налагодити зв’язок з неграми.

Другого ж дня спорудження нового планера припинилося, і робітники заходились, хто кувати і відгострювати зброю, хто робити нову машину для прокладки тунелю, ще інші для чогось висвердлювали товстий стовбур, а решта копала попід стіною, схована від палацу, широкий колодязь, що швидко глибшав.

21 квітня колодязь мав уже десять метрів завглибшки, і Камаре вирішив, що цього досить. Почалося прокладання горизонтального ходу. Винахід інженера складався із п’ятиметрового стального конусу з діаметром близько півтора метра, на поверхні якого чергувалися отвори й підвищення, розміщені по спіралі: Електромотор приводив у рух цей бур, який швидко обертався і, вгрузаючи в сипкий ґрунт гострим кінцем, буквально вгвинчувався в нього; пісок сипався крізь отвори всередину конусу, звідки його безупинно вибирали через колодязь.

Коли цей велетенський гвинт весь ввійшов у ґрунт, який сам же й підтримував, перешкоджаючи осіданню, до нього приєднали циліндр такого ж діаметра, підштовхуваний потужними домкратами. Таким чином, горизонтальний тунель у закінченому вигляді являтиме металеву трубу завдовжки близько восьмидесяти метрів. Коли він буде готовий, крізь спеціальний отвір у конусі, доти замкнений, пропустять другий конус, менших розмірів, який просвердлить вертикальний вихід на поверхню землі.

Поки виконувалися всі ці роботи, Камаре майже ніде не можна було побачити. Він появлявся, похмурий і замислений тільки тоді, коли виникали які-небудь технічнї труднощі і без нього не можна було обійтися. Уладнавши ускладнення, він знову замикався у себе в кімнаті.

Тунель закінчили в передбачений строк. 30 квітня на світанку горизонтальна вісімдесятиметрова труба була прокладена, і одразу почалося монтування маленького конусу, щоб до схід сонця наступного дня прокласти вихідний колодязь.

І час не ждав: уже три дні провізії майже не було, а порції, і до того недостатні, були зменшені до неможливого.

Порожній шлунок не сприяє хорошому настроєві і спокійному ставленню до життєвих труднощів. І дух заводського персоналу поступово мінявся. Працювали для врятування життя завзято, але обличчя були похмурі, і робітники часто перекидалися словами, сповненими гіркоти. Почувалося, що вони починають втрачати сліпу віру в свого начальника, якому ще недавно готові були приписувати надприродну силу. Адже цей маг, незважаючи на свою геніальність, не міг врятувати їх від голодної смерті, і його слава почала меркнути.

З другого боку, на заводі ширилась легенда, що народилася від кількох слів, сказаних Камаре на адресу Джейн Бакстон, коли він вперше звернувся до робітників, закликаючи оголосити війну палацу. Спершу захопленню Гаррі Кіллера своєю полонянкою цілком слушно не надали великого значення, вважаючи цю примху просто одним з проявів його деспотизму. Але в міру того, як становище погіршувалося, страждання посилювались, виснаження потьмарювало розум обложених, і вимоги Гаррі Кіллера почали висувати на перший план, хоч насправді він забув і думати про Джейн Бакстон. Раз угніздившися в думках людських, ця ідея незабаром витіснила всі інші.

Поступово це стало загальновизнаною істиною. Ніхто з робітників уже не сумнівався в тому, що всі вони страждають, терплять облогу і голодують виключно заради прекрасних очей Джейн Бакстон і що, якби вона здалася, мирну угоду одразу було б укладено. А відтак сама собою напрошувалась думка, що жертви непропорційно великі і що неможливо допустити, щоб півтораста чоловік гинули заради врятування однієї людини.

Джейн Бакстон знала про цю зміну в настроях робітників. Випадково вона почула кілька слів, вловила похмурі погляди і здогадалася тіро їхню ворожість і про те, що її вважають відповідальною за небезпеки, яких усі зазнають.

І хоч вона була далека від того, щоб приписувати собі такий великий вплив, все ж ця одностайність вплинула на неї, і поступово вона схилилась до думки, що, якби вона здалася Гаррі Кіллеру, ця жертва, можливо, допомогла б визволити інших з облоги.

Безперечно, життя біля того, хто був, можливо, убивцею її брата, здавалося їй страхітливою річчю. Але ж обвинувачення це ще не доведене, та й можна знайти порятунок у смерті, якщо несила буде терпіти. До того ж, це — її обов’язок, хай і нестерпно тяжкий.

Ця думка поступово так заволоділа нею, що вона не витримала і поділилася нею з друзями. Вона обвинувачувала себе в боягузтві і заявила, що здасться Гаррі Кіллеру, якщо він гарантуватиме безпеку всіх інших. Слухаючи її, бідолашний Сен-Берен плакав так, що серце краялося.

— Ви хочете вкрити нас ганьбою! — скрикнув обурено Амедей Флоранс. — І до того ж, вкрити ганьбою зовсім марно! Гаррі Кіллер надто впевнений, що рано чи пізно ви потрапите до нього в руки, і не схоче нічого платити за це. Та він і не виконав би своїх обіцянок, якби й дав їх.

Барсак, доктор Шатонней, усі, до Понсена включно, в один голос приєдналися до журналіста, і Джейн Бакстон довелося відмовитись від свого великодушного, але нерозумного задуму.

Тепер, коли тунель було закінчено, цей задум просто відпадав. За кілька годин Тонгане вибереться назовні, а на другий день, напевне, подасть сигнал до повстання. Після полудня маленький конус пройшов крізь отвір в більшому конусі і, коли сонце сідало, почалося прокладання вертикального колодязя. Ця робота була виконана успішно, без ніяких затримок; ще північ не настала, як труба вийшла на свіже повітря, і вірний Тонгане зник у темряві.

Після цього вертикальну трубу забрали, і пісок обсипався й заповнив вузький колодязь. На поверхні ґрунту залишилося досить помітне заглиблення у вигляді воронки, але більш нічого підозрілого навкруги не було, і нападникам важко було припустити, що ця яма має якесь відношення до заводу.

Якщо план Блекленда було вище описано з належною ясністю, то читач уже знає, що прямо напроти нижнього краю заводу містився ріг стіни, яка відділяла квартал білих від кварталу рабів. Саме з цього рогу Тонгане мав при першій нагоді подати сигнал, що зброю можна посилати. І звечора 1 травня туди були звернені погляди обложених, які зібралися на помості, спорудженому за наказом Камаре над найближчими до Червоної річки будинками робітників.

Проте чекання було передчасне, як можна було передбачити. Навіть якщо вважати, що Тонгане пощастило здійснити задум, він об цій порі ледве встиг досягти кварталу чорних; йому потрібний був час, щоб переговорити з неграми і підняти повстання.

• Предыдущая
• 50/59
• Следующая