Незвичайні пригоди експедиції Барсака - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 37

• Предыдущая
• 37/59
• Следующая

Їхні погляди звертались і до заводу, але те, що вони могли там розгледіти, не давало зрозуміти це друге місто всередині першого, з яким воно, здавалось, зовсім не сполучалося. Рови і подвійні стіни, що його оточували, немов мали створити додатковий захист і зовсім унеможливити його зносини з усім оточенням. Все це було незрозуміле. На їхні запитання Чумукі тільки підтвердив з якимсь забобонним острахом, що це дійсно завод, але докладніших пояснень дати не міг.

Джейн Бакстон користувалася ще більшою свободою, ніж інші полонені. За наказом Гаррі Кіллера Чумукі повідомив її, що вона може вільно і сміливо ходити по всьому палацу і по еспланаді. Їй заборонялося тільки переходити Червону річку, на мості через яку завжди стояв пост Веселих хлопців. Нема потреби говорити, що молода дівчина не скористалася з цього дозволу, твердо вирішивши, що її доля буде така ж, як і її товаришів по лихій пригоді. І вона лишалася полонянкою разом з ними, на превеликий подив Чумукі.

— Твоя недобре лишатися в тюрмі, сказав він. — Коли одружишся з Володарем — добре. Твоя звільнить тубабів.

Але Чумукі марно старався — Джейн Бакстон байдуже слухала всі його докази.

Коли полонені не збиралися на галереї чи на верхній площадці бастіону, кожний проводив час, як йому подобалось. Барсак не переставав обмірковувати ту промову, яку він виголосить перед тираном, якщо той спробує відновити свої ганебні пропозиції. Доктор Шатонней, а також і Сен-Берен, що вже повністю одужав, трохи нудьгували, перший — не маючи пацієнтів, другий — позбавлений можливості займатись улюбленим спортом. Обоє майже весь свій час проводили з Джейн Бакстон, намагаючись втішити її. Амедей Флоранс багато часу віддавав своєму щоденникові: якщо їм пощастить повернутися в Європу, пригоди експедиції Барсака стануть відомі до найдрібніших деталей. Понсен продовжував мовчки займатись нескінченними статистичними обчисленнями.

Коли ж вони сходились докупи, то найчастіше розмова точилася навколо їхнього становища і людини, від якої воно залежало, — Гаррі Кіллера.

— Хто б він міг бути, цей тип? — запитав якось Барсак.

— Він англієць, — відповіла Джейн Бакстон. — Його акцент не лишає найменшого сумніву.

— Хай буде англієць, — відповів Барсак, — це мало що пояснює. У всякому разі, ця людина незвичайна. Створити за десять років таке місто, переродити пустиню, провести воду в місцевості, де її не знали багато століть, — для цього треба бути справжнім генієм, озброєним глибокими науковими знаннями. Просто неймовірно, щоб цей авантюрист мав такий надприродний дар.

— Як на мене, то він божевільний, — заявив Амедей Флоранс, — і на його слово не слід покладатися. Я певен, що він забув про нас, але нійк не можна поручитися, що за п’ять хвилин він не звелить нас стратити без ніяких розмов.

Проте лиховісні прогнози Амедея Флоранса не справджувалися. Так минув тиждень, і тільки 3 квітня стались дві події, відмінні одна від одної. Коло третьої години дня в’язні були радісно здивовані появою Малік. Вона кинулася до Джейн Бакстон із зворушливою радістю. З’ясувалось, що вона допіру прибула з тією частиною загону, яку не забрали планери. В дорозі з нею обходилися дуже погано. Вона була смутна, і полонені не розпитували її про Тонгане, розуміючи, що їй нічого не відомо про його долю.

Ще через дві години сталася тюдія зовсім іншого характеру. Близько п’ятої години на галерею вбіг Чумукі і схвильовано сповістив полонених, що Гаррі Кіллер прислав його з наказом привести мадемуазель Морна, яку він уперто продовжував вважати своєю майбутньою дружиною.

Усі одностайно відповіли рішучою відмовою, і Чумукі, як він не настоював, пішов ні з чим. Почалося жваве обговорення цих дивних запросин. Усі одностайно сходились на тому, що молода дівчина ні в якому разі не повинна розлучатися з ними.

— Спасибі вам, друзі мої, за ваш мужній захист, — сказала Джейн Бакстон, — та не думайте, що я була б беззахисна, якби мені й довелося лишитися сам на сам з. цією твариною. Вас обшукували, а щодо жінки такі заходи здалися зайвими, і в мене уціліла оця зброя. -

І Джейн Бакстон показала кинджал, знайдений в могилі її брата, який вона відтоді носила за поясом. — Можете бути певні, додала вона, — що в разі потреби я зумію скористатися з неї.

Ледве вона встигла сховати кинджал, як повернувся Чумукі, вкрай збентежений: дізнавшися про відповідь мадемуазель Морна, Гаррі Кіллер розлютився до нестями і заявив, що коли вона миттю не з’явиться до нього, всі шестеро будуть негайно повішені.

Довелось відкинути всі вагання. Під загрозою такої небезпеки для тих, кого вона втягла в цю пригоду, Джейн Бакстон вирішила поступитися, незважаючи на дорікання своїх товаришів. Вони марно намагалися силоміць утримати її. На заклик Чумукі десять негрів вдерлися до галереї, п’ятьох чоловіків схопили і тримали їх, доки Джейн Бакстон не зникла. Відсутність її тривала довгих три години, протягом яких всі її товариші, а особливо бідолашний Сен-Берен, що плакав ревними слізьми, пережили неймовірну тривогу.

— Ну?.. — схвильовано запитали вони в один голос, побачивши її.

— Ну що ж, все обійшлося, — відповіла молода дівчина, ще тремтячи.

— Чого ж він хотів?

— Нічого, вірніше, просто хотів мене бачити. Коли я прийшла, він уже почав пити і був напівп’яний. Запросив мене сідати і почав казати компліменти у своєму дусі. Я йому прийшлася до смаку, і йому приємно було б мати отаку хазяєчку. Хвалився своєю могутністю і незліченними багатствами, якими і я зможу користатись, коли стану його дружиною. Я слухала його спокійно і відповіла тільки, що він дав нам місяць на роздуми, а минув тільки один тиждень. Як не дивно, він не розсердився. Здається, я маю на цього божевільного деякий вплив. Він підтвердив, що прийме рішення не раніш як за місяць, але при умові, що я присвячуватиму йому післяобідні години…

— Тобі доведеться знов туди повертатись, бідна моя дівчинко! — вигукнув Сен-Берен у розпачі.

— Неодмінно, — відповіла Джейн Бакстон, — але не думаю, щоб мені щось загрожувало, судячи по цьому першому дню. Ще не минула сьома година, як він зовсім сп’янів, і моя роль полягала в тому, що я набивала йому люльку й наповняла склянку, аж тюки ця тварюка захропіла, а я поспішила повернутись до вас.

Відтоді Джейн Бакстон, справді, щодня коло третьої години йшла до Гаррі Кіллера і лишалася в нього до восьмої. Щовечора вона розповідала своїм товаришам, як минули ці години, а минали вони в мирі і дуже одноманітно. Прийшовши, вона заставала деспота в товаристві радників, яким він віддавав накази, що свідчили, треба визнати, про блискучий розум, його вказівки стот сувалися до управління містом та сільськогосподарських робіт, але час від часу пошепки на вухо одному з радників віддавалися і якісь таємничі накази, про характер яких Джейн Бакстон нічого не могла сказати.

Нарада тривала завжди до четвертої, потім усі виходили, а Джейн Бакстон лишалася з Гаррі Кіллером. Та рівно о пів на п’яту він зоставляв її одну, а сам зникав за невеличкими, дверима, з ключем від яких ніколи не розставався. Куди він дівався — вона не уявляла. Перші дні вона чекала повернення Гаррі Кіллера, і за кілька хвилин після його зникнення до її слуху починали долинати неясні звуки, схожі на віддалений стогін людини під тортурами. Це тривало хвилин п’ятнадцять, потім стогін ущухав, і незабаром Гаррі Кіллер повертався через ті самі двері в чудовому настрої. Джейн набивала йому трубку, наповняла склянку, і він напивався до цілковитого сп’яніння.

Через три дні вона не в силі була терпіти болісний стогін і вже не чекала повернення Гаррі Кіллера в цій кімнаті. Вона стала прогулюватися в цей час по палацу, і служники, радники та Веселі хлопці, які чергували, почали звикати до неї і навіть виявляти певну пошану.

Щовечора наставала мить, коли сп’яніння віддавало Гаррі Кіллера в її владу. Молодій дівчині легко було б тоді вбити п’яного тирана кинджалом, який дістався їй у спадок від нещасного брата. Та вона і не збиралась, їй була огидна сама думка про те, щоб напасти на беззахисну людину, навіть таку мерзенну як Кіллер; до того ж, яка користь була б із цього вбивства? Після смерті Гаррі Кіллера однаково зосталася б ця банда розбійників, так званих радників, Чорна варта із звіроподібними пиками і весь цей підозрілий набрід, з якого складалося населення Блекленда. Становище в’язнів не тільки не поліпшилося б, а, навпаки, стало б ще гіршим після смерті, можливо, єдиної в цьому місті людини, яка в свої світлі години виявляла справжній розум і здатна була розуміти доцільність порівняно м’якого поводження з в’язнями. Джейн Бакстон порадилася з товаришами, і вони цілком погодилися з нею. Ні, Гаррі Кіллера ні в якому разі не слід було вбивати.

• Предыдущая
• 37/59
• Следующая