Незвичайні пригоди експедиції Барсака - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 35

• Предыдущая
• 35/59
• Следующая

— Ні, справді, питає він Барсака з дивовижним спокоєм, — хіба ж місцем вашого призначення не був Сей?

— Так, — відповідає Барсак.

— То чому ж, в такому разі, ви повернули в зовсім інший бік? Що ви збирались робити в Кубо?

Гаррі Кіллер супроводить це останнє запитання пронизливим поглядом, а ми зніяковіло ззираємось. І справді, запитання неприємне, адже ми умовились не вимовляти ім’я міс Бакстон. На щастя, Барсак знаходить правдоподібну відповідь:

— Покинуті охороною, ми. прямували в Тімбукту.

— Чому не в Сікассо? Це куди ближче.

— Нам здавалося, що краще йти на Тімбукту.

— Гм!.. — бурмоче Гаррі Кіллер з сумнівом і після короткої мовчанки продовжує: — То ви не мали наміру йти на схід, до Нігера?

— Ні, запевняє Барсак.

— Якби я міг це відгадати, — заявляє Гаррі Кіллер, — ви б тут не були сьогодні.

Веселі жарти!.. Ніби він потурбувався про те, щоб нас спитати!..

Я користуюся з мовчання — Гаррі Кіллер замислився — і беру слово. Я взагалі дуже люблю логічність; все нелогічне мене дратує так, немов я побачив речі, в безладді розкидані у шафі… От і в усій цій історії одна річ не дає мені спокою.

— Прошу ласкаво мені вибачити, мій любий добродію, — починаю я з вишуканою ввічливістю, — мене дуже цікавить, чому ви завдали собі стільки мороки і привезли нас сюди, замість того, щоб нас просто позбавити життя. Ваш капітан Едвард Руфус і його люди могли це чудово зробити, адже ми їх не стереглися, а для вас це був би найкращий спосіб відкараскатись від нас.

Гаррі Кіллер нахмурив брови і презирливо дивиться на мене. Що це ще за пігмей насмілюється звертатись до нього? Проте він удостоює мене відповіді:

— Щоб уникнути французьких властей, до чого неминуче призвело б винищення експедиції.

Мене це не цілком вдовольняє, і я відказую:

— По-моєму, наше зникнення призведе до того ж.

— Очевидно, — погоджується Гаррі Кіллер, виявляючи в цю мить дуже здоровий розум. — Тому я й намагався примусити вас відмовитись від своєї подорожі. Тільки ваша власна упертість привела вас сюди.

Він ніби сам мені допомагає. Я поспішаю ухопитись за його слова.

— Все це можна ще уладнати. Вам тепер відомо, що ми не збиралися йти до Нігера, отже досить приставити нас на те місце, де ви нас взяли, і питання це вирішене…

— Щоб ви розповіли скрізь і всюди про те, що бачили? Щоб ви повідомили про існування цього міста, невідомого всьому світові? — несамовито перериває Кіллер. — Ні, тепер уже пізно. Хто потрапляє в Блекленд, той більше звідти не виходить ніколи!

Нехай собі кричить, скільки хоче! Я починаю звикати до його вибухів. І, не стурбувавшись, запитую:

— Значить, розшуки все ж будуть?

— Мабуть, — відповідає Гаррі Кіллер, у якого стрілка барометра знов перейшла на “ясно”, але я буду у виграшному становищі. Якщо мене викриють і доведеться воювати, я матиму щось, чого не мав би, якби ви були мертві.

— Що саме?

— Заложників.

Він не дурень, цей володар. Він має цілковиту рацію. Але я також добре зробив, розпитавши його, адже з його відповідей з’ясовується, що він не має наміру позбавити нас життя. Приємна новина!

Гаррі Кіллер сідає в крісло. Цей тип може хоч кого спантеличити Ось він знову абсолютно спокійний і чудово володіє собою.

— Уточнимо становище, — каже він крижаним тоном, що є новиною для нас. — Ви в Блекленді, і вам з нього більше не вийти, нікому з вас. Доля ж ваша залежить від вас самих. Я ні перед ким не відповідаю за свої вчинки — можу тримати вас у тюрмі, або вбити, або дати вам свободу в межах моєї імперії.

Знов це слово. Просто сміх!

— Це залежить від вас, — продовжує Кіллер, звертаючись головним чином до Барсака, якого він рішуче вважає начальником над нами всіма. — Ви будете у мене заложниками, або…

Гаррі Кіллер явно хизується. Барсак дивиться на нього з подивом, який я поділяю. Ким ще ми могли б бути?

— …або співробітниками, — холодно закінчує Гаррі Кіллер.

Мало сказати, що пропозиція Гаррі Кіллера нас дивує, вона нас просто приголомшує.

А він продовжує так само холодно:

— Не думайте, що я недооцінюю поступове просування французьких військ. Зараз про моє існування ще не знають, але рано чи пізно неминуче дізнаються. Тоді доведеться або воювати, або договоритися. Не думайте, що битва мене лякає. Я маю змогу оборонятись. Але війна не єдина можливість На колонізацію “Петлі Нігера” Франції потрібні будуть довгі роки. Навіщо їй ризикувати поразкою, просуваючись всупереч моїй волі на схід, крізь піщаний океан, який я можу перетворити в родючі рівнини? Правильно ведені переговори могли б закінчитися укладенням союзу…

Яка самовпевненість! А пиха, пиха яка! Ні, ви тільки послухайте: Французька республіка укладатиме союз із оцим прищавим самодуром!

— З вами!.. — скрикує сторопілий Барсак, висловлюючи загальну думку.

Цього досить, щоб знов знялась буря. Очевидно, затишшя тривало надто довго.

— Ви, може, вважаєте мене недостойним цього? — реве Гаррі Кіллер, а очі його кидають блискавки, і кулаки знов грюкають об стіл. — Чи ви сподіваєтесь утекти від мене?.. Ви не знаєте моєї могутності… Він підводиться і закінчує погрозливо: — Зараз будете знати!

На його поклик з’являється варта. Нас схоплюють і виводять. Ми піднімаємось нескінченними сходами, потім нас проганяють майже бігцем по широкій терасі, і знов починаються сходи. Нарешті ми опиняємось на площадці башти, де до нас незабаром приєднується Гаррі Кіллер.

Ця людина мінлива, як морська хвиля. Середини він не знає: від скаженого гніву миттю переходить до крижаного спокою, і навпаки. В цю мить від недавньої люті не лишилось і сліду.

— Ви тут на височині сорока метрів, — каже він нам тоном гіда, який показує місцевість. — Отже, до горизонту приблизно двадцять три кілометри. Проте ви можете переконатись, що, скільки сягає око, пустиня, яка нас оточує, поступилася місцем родючим полям. Таким чином, імперія, якою я володію, повинна мати не менше тисячі шестисот, а насправді має далеко більше — аж три тисячі квадратних кілометрів. Таких наслідків досягнуто за десять років.

Гаррі Кіллер замовкає намить. Натішивши свою пиху, цього разу цілком законну, він продовжує:

— Якби хтось спробував пробратись на цю територію чи вибратися з неї, мене б одразу сповістили з потрійного кільця постів, розташованих серед пустині і зв’язаних телефоном з цим палацом…

Тепер зрозуміло, що це за оазиси і телеграфні стовпи я бачив по дорозі. Але послухаємо Гаррі Кіллера, який вказує на щось подібне до скляного ліхтаря посеред площадки, як буває на маяку, тільки більших розмірів.

— До того ж, — веде він далі, ніхто не може перейти всупереч моїй волі захисну зону завширшки в один кілометр, розташовану за п’ять кілометрів від стін Блекленда, яку вночі оббігають потужні прожектори. Завдяки своїй оптичній будові цей інструмент, так званий циклоскоп, дає вертикальне зображення кругової смуги ґрунту, всі пункти якої, збільшені в багато разів, постійно лишаються перед очима спостерігача, що знаходиться всередині апарата. Ввійдіть в циклоскоп, я вам дозволяю, і переконайтеся самі.

Вищою мірою зацікавлені, ми користуємося з дозволу і входимо в ліхтар крізь дверцята, що являють собою величезну лінзу на шарнірах. Зовнішній світ міняється на наших очах. З усіх боків, куди не глянь, ми бачимо вертикальну стінку, поділену сіткою чорних ліній на безліч квадратиків. Фундамент цієї стінки відокремлений від нас темною безоднею, а вершина здається недосяжно високою, і вся вона світиться якимсь молочним світлом. Придивившись, ми бачимо, що вона не одноманітна, а складається із різнобарвних плям з невиразними обрисами. Придивившись ще уважніше, ми починаємо розрізняти дерева, поля, дороги, людей, які працюють на полях — все це збільшене до таких розмірів, що вести спостереження дуже легко.

— Бачите цих негрів, — каже Гаррі Кіллер, вказуючи на дві плями, розділені значною відстанню. — Припустимо, що їм спало на думку утекти. Це не довго!

• Предыдущая
• 35/59
• Следующая