Выбери любимый жанр

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Іваниченко Юрій - Страница 33


Изменить размер шрифта:

33

— А чи не краще б поставити телескопи на одному з полюсів? — запропонував Каунас.

— Ти міркуєш так, ніби перебуваєш на Меркурії, а досліджуваний об’єкт — Сонце, — роздратувався Райгер. — Навіть на полюсах половини зірок ніколи не буде видно. Ось якби Церера була звернена до Сонця одним боком, як твій Меркурій, ми майже постійно бачили б у нічному небі зірки, бо період обертання становив би тоді аж три роки.

Небо поволі ясніло, надходив світанок.

Тальяферо дрімав, але принаймні половина його свідомості не спала. Решта двоє не спали, і він це знав — чи ж тут до сну? “Кожен з нас, — думав Тальяферо, — має такий вигляд, ніби весь час ставить собі запитання: “Хто? Хто це вчинив?” за винятком самого винуватця, звичайно”.

Тальяферо розплющив очі відразу ж, тільки-но повернувся Мендель. Небо у вікні ставало щораз голубіше. Вікно було зачинене, і це чомусь тішило Тальяферо. Готель, як водилося, був обладнаний кондиціонерами, але ці дивні земляни дуже любили розчахувати вікна в теплу пору року, уявляючи, що дихають свіжим повітрям. А Тальяферо, у чиїй свідомості під час пробування на Місяці міцно вкоренилось уявлення про космічний вакуум за вікном, уже на саму згадку про відчинене вікно ловив дрижаків і ледве долав страх. *

— Чи надумав хто сказати що-небудь? — ще з порога запитав Мендель.

У відповідь всі досить байдуже подивились на нього, а Райгер ще й заперечливо похитав головою.

— Ну що ж, панове, — почав Мендель. — Я проявив плівки з ваших сканерів і переглянув їх. — Він пожбурив сканери та проявлені плівки на ліжко. — Там нема нічого, що стосувалося б виступу Вільєрса. Напевно, хтось із вас просто відрізав шматок плівки з потрібним матеріалом. Мені дуже шкода, але тепер на перший план виступає питання про цей схований шматок плівки.

— Якщо він взагалі є, — вставив Райгер, солодко позіхнувши.

— Тому, панове, пропоную зайти до кімнати Вільєрса, — звернувся до присутніх Мендель.

— Чого? — майже злякано запитав Каунас.

— Це що, психологічний прийом? — озвався Тальяферо. — Привести злочинця на місце злочину, щоб муки сумління змусили його признатися?

— Аж ніяк, — відказав Мендель. — Причина інша. Я сподіваюся, що двоє з вас, ті, невинні, допоможуть мені знайти сховану плівку з матеріалами доповіді Вільєрса.

— Ви гадаєте, вона там? — з викликом запитав Райгер.

— Можливо. Ми просто почнемо звідти. А потім, як треба буде, обшукаємо кожну з ваших кімнат. Симпозіум з астронавтики почнеться завтра не раніш як о десятій ранку. Отже, ми маємо вдосталь часу.

— А якщо це нічого не дасть?

— Ну що ж, тоді, мабуть, доведеться звернутися до поліції.

Обережно, навіть трохи боязко вони ввійшли до кімнати Вільєрса. Райгер почервонів. Каунас зблід. Навіть флегматичний Тальяферо доклав зусиль, щоб здаватися спокійним.

Вчора увечері вони були в цій залитій штучним світлом кімнаті, де Вільєрс, сердитий і похмурий, з розпатланим волоссям, конвульсивно вчепившись руками у подушку й люто витріщивши очі, буквально за хвилину звелів їм забиратися геть. Тепер тут панував нечутний запах смерті.

Мендель почав крутити ручку віконного поляризатора, щоб впустити до кімнати більше світла, і через секунду проміння вранішнього сонця залило кімнату.

Ту ж мить Каунас рвучко затулив очі долонями й пронизливо зойкнув:

— Сонце!

Це було так несподівано і прозвучало так розпачливо, що в них мороз пішов поза шкірою.

На обличчі Каунаса малювався такий жах, наче це сталося не на Землі, а на Меркурії, де сонце могло миттю осліпити його.

Тальяферо згадав, як прибувши на Землю і вперше опинившись просто неба, він мало не скреготав зубами, переборюючи страх. Десятирічне перебування поза Землею таки наклало свій відбиток на їхню психіку.

Каунас кинувся до вікна, намацуючи регулятор поляризатора, груди його поривчасто здіймались, наче йому враз не стало чим дихати.

Мендель рушив за ним.

— Що трапилось? — підійшли і двоє інших.

Внизу, скільки сягало око, лежало місто, купаючись у променях ранкового сонця. Тальяферо швидко окинув краєвид тривожним поглядом.

Але Каунас, чиї груди все ще тяжко здіймались, прикипів очима до чогось, що було зовсім близько. Там, на бетонному карнизі, встромлена одним кінцем у тріщинку на місці якогось дефекту, відсвічувала на сонці молочно-сірою поверхнею стрічка плівки завдовжки десь близько дюйма.

Мендель, щось люто вигукнувши, розчинив вікно і схопив плівку. Прикривши її рукою, він обвів присутніх пильним поглядом палаючих почервонілих очей і рушив до виходу.

— Зачекайте тут! — уривчасто кинув.

Все було зрозуміло без слів. Коли Мендель зачинив за собою двері, вони посідали й бездумно втупились один в одного.

Мендель повернувся хвилин за двадцять. І цілком спокійно (хоч на його обличчі видніли виразні сліди недавнього шаленства) заявив:

— Кінець плівки, запханий у щілину, лишився не зовсім засвіченим, я проявив його і зміг розібрати кілька слів. Нема сумніву — це була доповідь Вільєрса. Решта її пропала, врятувати не вдалося нічого. Це кінець!

— Що ж далі? — запитав Тальяферо.

Мендель стомлено знизав плечима.

— Сказати по правді, тепер мені все байдуже. Матеріали теорії Вільєрса втрачено. Лишається тільки одне: чекати, поки хтось, із такою ж світлою головою, розробить її знов. Я працюватиму теж, але я знаю свої можливості й не надто тішу себе ілюзіями. Мені здається, що тепер, коли ми знаємо про знищення доповіді Вільєрса, безглуздо шукати винного. Тепер це не має ніякого значення. — Після останніх подій Мендель видавався змученим і надломленим, він не мав сили побороти відчаю, що охопив його.

Але тут пролунав суворий голос Тальяферо:

— Стривайте-но! То тільки вам байдуже, хто з нас трьох міг вчинити цей злочин. На вашу думку, це зміг зробити і я. Тому у вас, видатного вченого, відомої людини, тепер ніколи не знайдеться жодного доброго слова про мене. Та я не хочу, щоб підозра тяжіла наді мною все життя, руйнуючи моє майбутнє. Вимагаю довести справу до кінця. І з’ясувати, чи винен я, чи ні. Гадаю, саме коло цього і слід оце заходитись.

— На жаль, я не детектив, — стомлено обізвався Мендель.

— Що ж! Тоді дзвоніть у поліцію, сто чортів!

— Зачекай хвилинку, Тале, — встряв у розмову Райгер. — Чи не хочеш ти сказати, що це вчинив я?

— Я лише сказав, що моє сумління чисте.

— Але ж поліція застосує до нас психічні методи. — У тонкому голосі Каунаса вчувався переляк. — Це може згубно відбитись на нашому інтелекті…

Мендель підніс догори руки.

— Хвилинку уваги, панове! Є один спосіб уникнути втручання поліції. Я цілком згоден з доктором Тальяферо: було б дуже несправедливо щодо невинних залишити цю справу, не з’ясувавши її до кінця.

Всі троє повернули до Менделя обличчя, на яких більшою чи меншою мірою проступала ворожість.

— Що ви маєте на увазі? — запитав Райгер.

— У мене є приятель на ім’я Вендел Урс. Можливо, хтось із вас уже чув це ім’я. Я постараюсь умовити його зустрітися з нами якнайскоріше.

— Ну і що з цього? — запитав Тальяферо. — Чим він може нам допомогти?

— Правда, він досить дивна людина, — вів далі Мендель. — Навіть дуже дивна. Але в певному розумінні надзвичайно обдарована. Його допомогою часто користується поліція, і я сподіваюсь, він допоможе й нам.

33
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело