Выбери любимый жанр

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - Сорока Микола - Страница 20


Изменить размер шрифта:

20

Дорога, якою я йшов, була мені знайома лише зі слів. Але по карті, яку я бачив у капрала, запам’яталася ниточка шосе, що тяглася вздовж кордонів Уганди і Бельгійського Конго. До цього шосе я й прямував. З Уганди можна було пробратися в Родезію, зняти дещицю грошей і, придбавши нові документи, гайнути в Європу.

Зупинившись перекурити, я помітив, що перевертень на траву не опустився. Висів над нею. До фокусів перевертня я вже почав звикати, тим жахливішим був переляк, коли я побачив мало не за три кроки від себе молодого негра. Груди його піднімалися так, наче він без зупинки пробіг кілька миль, а в руці погойдувався важкий спис… З першого погляду було зрозуміло, з яким бажанням боровся негр, і, відчувши, що кинути списа він все одно не зможе, я заховав “вальтер” у кишеню. “Убий негра! — казав у таких випадках голландець. — Убий і залиш на сонці. За кілька годин його зжеруть терміти, а коли не зжеруть, він сам вицвіте. Так їх усіх можна перетворити на білих!”

Але так казав Ван-Деєрт. Я, Радован Мілич, не хотів повторювати його слова.

— Кенда! — крикнув я негрові. — Іди!

Серце моє забилося тільки потім, коли я підійшов до вузького входу, наглухо перекритого у віддаленому кінці ущелини. Ідеальна пастка для дурнів… Видершись на плоский, вкритий кущами і розсипом каміння майданчик, що нависав дашком над входом в ущелину, я пожбурив свій мішок на траву. Пиво у мене ще було, і я випив усі три бляшанки. Потім ліг, поклавши автомат під голову.

Зорі в небі були розкидані рідше, ніж, наприклад, у Хорватії. Над самим обрієм мерехтів перекинутий ківш Вел. икої Ведмедиці, а навпроти стирчав Південний Хрест. “Непогана позиція, — подумав я. — Коли залягти під Хрестом…”

— Тьху! — вилаявся я і зненацька вперше, ніби отямившись від довгого тяжкого сну, подумав про себе: “Xто я?”

І справді — хто?

Колись — усташ. Людина, яка повірила, що невеличка, відірвана від власного народу партія може визначати політику країни. Гітлер віддав нам у володіння Хорватію, але ми не втримали її і. не могли втримати… Потім — падіння третього рейху, втеча з Анте Павеличем до Австрії, в Бад-Ішль, звідки мц, усташі, зробили не. один наскок на Югославію… Нарешті, Іспанія… Саме там я пройшов курс кіллера — професійного вбивці…

Так хто ж я?

Перевернувшись на спину, неголосно мовив:

— Кіллер!

Зірки рівно мерехтіли, і я подумав, що коли перевертень Г справді прийшов звідти, йому дуже не пощастило. Він ніколи не доб’ється того, щоб до нього прислухалися. І викликатиме своїми фокусами лише роздратування. Людей багато, “У кожного свої власні бажання, не завжди правильно розраховані. Як же задовольнити всі ці бажання без допомоги автомата?

Ніколи в житті я не був таким самотнім, як цієї глухої тропічної ночі в Конго. Все — трава, шерехи, каміння — здавалося мені чужим. Я потопав. Я знав, що потопаю. Я потопав і кричав, хрипів і качався по землі, б’ючись об каміння, об власний автомат, до смерті лякаючись того провалля, яке сам вирив собі власними руками і яке назавжди пролягло між мнаю і людьми.

— Кіллер! — горлав я зіркам. — Я — кіллер!

Раптом божевілля пройшло.

Людський голос витяг мене з безодні. Змучений, отупілий, я підповз до краго майданчика і внизу в примарному світлі місяця побачив усіх чотирьох — капрала, голландця, Ящика і Буассара. Вони були озброєні, заклопотані, і я відразу зрозумів: вони прийшли по мене й по перевертня.

Я навіть почув, як голландець заявив:

— У цій дірці Усташ в пастці.

Потім Ван-Деєрт роздивився і, повернувшись до входу в ущелину, — вони вважали, що я там, — крикнув:

— Усташ!

Луна прокотилася ущелиною.

Оцінившії ситуацію, я вирішив: не випущу нікого, це вони в пастці! Підтягнув автомат, пересунув запобіжник на бойовий і зручно влігся, широко розкинувши ноги, поміж двох гранітних валунів — ідеальна, самою природою влаштована позиція.

“Голландець, — подумав я, — ось кого треба виводити з гри! Він один вартий всіх разом. Тільки його по-справжньому й слід боятися”.

— Усташ! — крикнув знизу Ван-Деєрт. — Віддай перевертня і можеш котитись куди заманеться! Ми не чіпатимемо тебе!

— “Ага, — сказав я собі. — Вони передумали…” І уважно придивився.

“Якщо я погукаю голландця, він не стане повертатися, він знає ці штуки. Він просто впаде обличчям у тралу за секунду до пострілу, і тоді мені доведеться мати справу з одним з найжорстокіших і найдосвідченіших рейнджерів, у руках якого шовкова петля варта більшого, ніж бельгійський карабін у руках дилетанта”.

Звівши автомат, я без роздумів висунувся по пояс з-за каміння і відкрив вогонь. Голландець уже осідав у траву, а я все стріляв, люто, переможно, вигукуючи:

— Бета іє! Бета іє! Бий його!

Я стріляв і навіть на такій відстані відчував, як кожна куля рве тіло голландця, убиваючи його.

А потім ліг.

По мені навіть не вистрілили, так швидко все сталось. Обережно визирнувши, я впевнився, що Ван-Деєрт мертвий, а решту наче вітром здуло з відкритої місцевості.

— Нісамехе, — прошепотів я, маючи на увазі голландця. — Куа хері я куанана. До побачення, до нового сафарі…

В траві я побачив чорного жука, що котив поперед себе крихітну кульку з прілого листя. Я дихнув на жука, подув, і той слухняно завмер, перетворившись у непорушний горбик землі.

— Усташ! — крикнув Буассар з ущелини.

Я перевернувся на спину. Ніхто з них не стане перебігати відкриту місцевість, знаючи, що вона прострілюється.

— Не дурій, Усташ! Тобі кінець!

— Я знаю!

Відповідь задовольнила їх. Вони примовкли, і я зрозумів, що хтось із них під прикриттям кулемета Ящика все ж спробує перебігти майданчик.

“Мабуть, це буде француз”, — подумав я і пожалів Буассара.

Після Ван-Деєрта по-справжньому варто було боятися лише Ящика, тим більше, що кулемет його ще не вступав у гру.

Намацавши під рукою камінь, я пожбурив його в кущі, і не встиг він як слід гойднутії гілки й листя, кулеметна черга розпорола тишу, бризнувши кам’яним пилом. Я не дивився, не став дивитись, як осідає пил. Я відчував — француз повинен от-от з’явитися!

Кулемет замовк.

“Мене на цьому не купиш, — мовив я про себе… — Хто ж усе-таки буде?..” І знову вирішив, що це буде француз. Я чекав. Терпляче чекав.

І коли у місячному сяйві майнула тінь, я вистрілив, випередивши і обдуривши Ящика, кулемет якого миттю притиснув мене до землі, набив горлянку колючим, сухим кам’яним пилом.

— Не дивися по боках, — сказав я собі, але все-таки трохи звівся.

І зразу побачив Буассара.

Але як побачив!

Зігнувшись, випустивши автомат, схопившись руками за груди, він повільно, не ховаючись, ішов через залитий місячним промінням майданчик, не намагаючись підняти зброю; і я виразно побачив, яким білим було його обличчя.

— Усташ! — хрипло крикнув він. — Я йду тебе вбити!

Мене кинуло в піт.

Страх, холодний і підлий, втиснув мене в суху землю, та крізь вузьку щілину я все ще бачив француза і знав, що Ящик стежить зараз за кожною гілочкою і що вдруге він уже не схибить.

“Француз упаде сам, — думав я. — Він упаде сам”.

Але француз ішов і йшов, і це тривало цілу вічність. Він ішов під трьома парами очей, уже нічого не бачачи й не чуючи, вже не бажаючи убивати, і тільки випадковий камінь зупинив нарешті його безконечний рух.

— Він мертвий, — сказав я.

Тепер я лишився проти двох…

А перевертень? Чому перевертень відмовився від участі в наших іграх?

Озирнувшись, я побачив нерухомий, ледве освітленпй силует. Він завис над майданчиком вище, ніж завжди, внизу його могли помітити… Скоряючись непереборному бажанню, я спробував прикладом автомата відштовхнути перевертня в глиб схованки.

Цього разу Ящик не промахнувся.

Кулі вибили з моїх рук зброю, ударили в плече і всією масою увійшли в розпластаного над травою перевертня.

“Кулемет — не малокаліберка”, — встиг подумати я.

В обличчя мені хлюпнуло чимось нестерпно ядучим. Я скрикнув, упав на каміння, все ще бачачи, як руйнується перевертень.

20
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело