Година Бика - Єфремов Іван - Страница 34

• Предыдущая
• 34/110
• Следующая

— Я — Хонтеело Толло Фраель, — чітко вимовив він трислів-не ім’я, що означало нижчий ранг.

— Я — Фай Родіс.

— Фай Родіс, я посланий у ваше розпорядження. Моє ім’я складне, особливо для гостей з чужої планети. Називайте мене просто Таель, — інженер усміхнувся зніяковіло й лагідно.

Родіс зрозуміла, що це перша по-справжньому добра людина, яку вона зустріла на планеті Ян-Ях.

— У вас є якісь додатки до імені, що означають повагу, вирізняють розум, працю, геройство, як у нас на Землі?

— Ні, нічого подібного. Всіх коротко називають «кжи» — короткожитель, жителька; вчених, техніків, людей мистецтва, які не підлягають ранній смерті, «джи» — довгожителями, а до правителів звертаються зі словами «великий», «всемогутній» або «повелитель».

Фай Родіс обмірковувала почуте, а інженер нервово водив по килиму носком свого черевика, твердого й рипучого на відміну від безшумного, м’якого взуття «Змієносців».

— Може, ви хочете пройти в сад? — несміливо запропонував він. — Там ми можемо…

— Ходімо… Таель, — сказала Родіс, даруючи інженерові усмішку.

Він зблід, повернувся і пішов попереду. Через вікно-двері вони спустилися в сад, до вузеньких алей, розпланованих геть по-земному.

Фай Родіс роздивлялася, пригадуючи, де вона бачила щось схоже. Чи не в якійсь із шкіл третього циклу в Південній Америці?

Безпелюсткові квіти-диски, яскраво-жовті по краях і густо-фіолетові всередині, що погойдувалися на тоненьких голих стеблах над бірюзовою травою, нічим не нагадували Землю. Чужими здавалися жовті лійкоподібні дерева. Через біофільтри ледь чутно проникав пряний запах інших квітів, різкого синього відтінку, які кетягами звисали з куща довкруж овальної галявини. Фай Родіс ступила крок до широкої лави, збираючись сісти, але інженер енергійно показав в інший бік, де конічний горбик увінчувала альтанка у вигляді корони з тупими зубцями.

— Це квіти бездумного відпочинку, — пояснив він, — досить посидіти там кілька хвилин, щоб поринути в заціпеніння без думок, страху й турбот. Тут полюбляють сидіти верховні правителі, і слуги приходять за ними у призначений час, інакше людина може пробути тут невизначено довго!

Тормансіанин і гостя із Землі піднялися в альтанку з виглядом на сади Цоам. Далеко внизу, за голубими стінами садів, біля підніжжя плоскогір’я, розкинулося величезне місто. Його скляні вулиці виблискували, немов річкові протоки. Але води бракувало навіть у садах Цоам. У підземних трубах шуміли струмки й деінде вливалися в невеликі басейни. Від височенних воріт навіть сюди долинала безладна музика, зливаючись із шумом голосів, сміхом і окремими вигуками.

— Там щось коїться? — запитала Родіс.

— Нічого. Там вартові й прислуга садів.

— Чому ж вони такі невитримані? Хіба правителі, які тут живуть, не вимагають тиші?

— Не знаю. В місті шуму набагато більше. В палаці не чутно, а до зручностей інших їм байдуже. Слуги володарів нічого не бояться, якщо до вподоби своїм володарям.

— Тоді вони їх дуже погано виховують!

— А навіщо? І що ви маєте на увазі?

— Насамперед уміння стримувати себе, не заважаючи іншим людям. У цьому єдина можливість зробити спільне життя щасливим для всіх без винятку.

— І ви досягли такого на Землі?

— Значно більшого. Вищих ступенів сприйняття і самодисципліни, коли думаєш спершу про іншого, потім про себе.

— Це неможливо!

— Це досягнуто вже тисячоліття тому.

— Виходить, і у вас не завжди було так?

— Авжеж. Людина подолала незліченні перепони. Але найважчим і найголовнішим було подолання самого себе не задля одиниць, а для всієї маси. А згодом це стало просто. Вміння розуміти людей і допомагати їм принесло відчуття власної значимості, для якого не вимагалося ні особливого таланту, ні виняткової інтелектуальності — це і є шлях більшості людей. Вони відчули, як стають чуйнішими, вправнішими й відкритішими, з величезною перевагою над вузькими інтелектуалами, навіть і розумнішими.

Інженер промовчав, прислухаючись до далекого ревіння радіо й людського гомону.

— А тепер розкажіть мені про способи зберігання інформації на планеті Ян-Ях. І допоможіть одержати її.

— Що цікавить вас насамперед?

— Історія заселення планети з часу приходу сюди ваших людей і донині. Особливо мене цікавлять періоди максимального заселення та подальшого різкого спаду населення Ян-Ях. Звичайно, з економічними показниками і зміною ідеології.

— Усе, що стосується нашої появи тут, заборонено. Так само закрита вся інформація про періоди Великої Біди й Мудрої Відмови.

— Не розумію.

— Володарі Ян-Ях нікому не дозволяють вивчати так звані заборонені періоди історії.

— Неймовірно! Мені здається, тут якесь непорозуміння. А поки що познайомте мене хоч би з тією історією, яку дозволено, але тільки з точними економічними показниками і статистичними даними обчислювальних машин.

— Дані обчислювальних машин нікому не показуються, не показувались і раніше. Для кожного періоду вони обробляються спеціальними людьми в секретному порядку. Обнародувалось лише дозволене.

— Яке ж значення мають ці відомості для науки?

— Майже ніякого. Кожен період правителі старалися подати таким, яким хотіли.

— Чи є можливість добути справжні факти?

— Лише побічним шляхом, у рукописних мемуарах, у літературних творах, які уникли цензури чи знищення.

Фай Родіс підвелась. Інженер Толло Фраель теж підвівся, похнюпившись, принижений у своєму рабстві дослідника. Родіс поклала руку на його плече.

— Так і вчинимо, — лагідно сказала вона. — Спочатку загальний нарис історії в дозволеному обсязі, потому постарайтеся знайти все, що вціліло від минулих цензур, виправлень, точніше — спотворень і прямої дезинформаціі. Не журіться, на Землі були схожі періоди. А що сталося згодом, невдовзі побачите.

Інженер мовчки провів її до палацу.

— Евізо, де Родіс?

— Не знаю, Вір.

— Я не бачив її три дні.

Чеді шукала її всюди — від Кола Відомостей до покоїв верховного володаря, але туди її не допустили.

— Родіс зникла після показу наших стереофільмів, як тільки Тівіса й Тор полетіли до хвостової півкулі Торманса, так і не дочекавшись дозволу зняти скафандри, — сказав Вір.

— На жаль, — згодилась Евіза, — доведеться ще трохи поносити панцир. Я звикла до металевої шкіри, та коли звільнилася від трубок і лицьових щитків — стало просто чудово. Біофільтри заважають значно менше… А ось і Ген Атал! Чи знаєте ви що-небудь про Родіс?

— Родіс у Залі Темряви. Я піднімався по чорних сходах, а вона йшла поруч з Чойо Чагасом у супроводі вартових, яких так недолюблює Чеді.

— Не подобається мені все це, — сказав Вір Норін.

— Чому ви тривожитесь? — спокійно запитав Ген Атал. — Фай усамітнюється з Чагасом. Володар з володарем, як вона жартує.

— Ці нечеми-володарі, котрі зневажають дисципліну, схожі на тигрів. Вони небезпечні своїми нестримними емоціями, які штовхають їх на безглузді вчинки. А СДФ Родіс стоїть тут вимкнений.

— Зараз побачимо, — інженер броньового захисту зробив у повітрі хрестоподібний жест руками.

Коричнево-золотистий, кольору Генового скафандра СДФ відразу підбіг до його ніг. Кілька секунд — і циліндр на високій ніжці, що висунулася з купола спини робота, загорівся бузково-рожевим світлом. Перед стіною кімнати згустилося, фокусуючись, зображення частини пілотської кабіни «Темното Полум’я», перетвореної на пост зв’язку і спостереження.

Миловидне обличчя Неї Холлі здавалося стомленим у полисках зелених, голубих і оранжевих вогників, що засвічувалися на різних пультах.

Нея привітала Гена і, раптом насторожившись, запитала;

— Чому не в обумовлений чак?

— Треба глянути на «дошку життя», — сказав Ген.

• Предыдущая
• 34/110
• Следующая