Година Бика - Єфремов Іван - Страница 20
- Предыдущая
- 20/110
- Следующая
— Знайшли загадкові слова? — не витримала Чеді, хоч як їй хотілося розкрити власний здогад.
— Лайка, тобто слова на низькому рівні розвитку психіки, які вважаються образливими для тих, кому адресовані.
— Навіщо? Адже вони нічого не знають про нас!
— Вони застосовують методи проникнення у психіку людини через підсвідомість, свого часу ці методи були заборонені в нас законом, але широко використовувались у демагогії фашистських і псевдосоціалістичних держав ЕРС. Запеклий злочинець Гітлер, який розцінював свій народ як стадне збіговисько мавп, діяв достоту як ці тормансіанські оратори. Він репетував, шаленів, червонів у нестямі, вивергаючи лайку і слова ненависті, заражаючи натовп отрутою своїх нестримних емоцій. «У натовпі інстинкт над усе, а з нього виходить віра» — ось його слова, використані згодом в олігархічному псевдосоціалізмі Китаю. Із супротивниками не сперечаються. На них кричать, плюють, б’ють, а при потребі знищують фізично. Ви самі бачите, що для ораторів Торманса нема нічого, крім утовкмачених у голову понять. Вони звертаються не до здорового глузду, а до тваринного безглуздя, тож хай вас не бентежить ця лайка — вона лише прийом у розробленій системі обману народу.
Чеді підвелась і пройшлася перед стіною екранів та пультів, від нетерпіння стиснувши кулачки.
— А я, здається, зрозуміла, — повільно заговорила вона, — навіть покликала Оллу, перш ніж ви прийшли, — для експерименту…
Родіс і Олла очікувально дивилися на Чеді.
— У них є друга мережа всепланетних новин. Та, яку ми щоденно приймали, контролюється й фільтрується так, як і наша Світова Мережа. Та якщо ми робимо це для відбору найцікавішого і найважливішого, що підлягає першочерговому повідомленню, то тут це робиться з іншою метою.
— Розумію, — кивнула Фай Родіс, — показати лише те, що хочуть правителі Торманса. Добором новин створюється «певне враження». А може, формуються і самі «новини».
— Поза всяким сумнівом. Я здогадалася, коли дивилась на «обурення» народу. Групи людей, які висловлюються абсолютно однаково, з награною запопадливістю. Вони відібрані з різних міст. А реального огляду людей і думок ми не бачимо, як не бачить його і населення планети.
— Коли так… — почала Фай Родіс.
— Має бути ще одна мережа, — вела далі Чеді. — Нею йде справжня інформація. Правителі не дивляться фальшивку. Це не тільки марно, а й небезпечно для управління.
— І ви хочете настроїтись на другу мережу? — запитала Олла Дез. — Є міркування про її параметри?
— Пам’ятаєте, ми спіймали нічні рапорти обсерваторій? Олла Дез схилилася над апаратом хвилевого розрізу, і стрілки його індикаторів ожили, промацуючи канали передач.
Фай Родіс обняла Чеді за плечі й легенько притиснула до себе. Обидві пильно дивилися на сліпий екран. Пропливали і стрімко проносилися розмиті контури чи проблиски чітких ліній. За кілька хвилин голосна мова зазвучала одночасно з появою на екрані просторого приміщення, заставленого рядами столів з розгорнутими на них таблицями і кресленнями. Зовсім не схожі на тих, що буянили на вулицях, люди в коричневому й темно-сірому одязі стояли колом на задньому плані. Вони були значно старші за екзальтовану молодь.
«Не розумію цієї паніки, — говорив один у центрі тих, що зібралися. — Треба б прийняти зореліт. Подумати лишень, як багато ми зможемо дізнатися від них, очевидно, людей вищої культури і таких схожих на нас…»
«У тім-то й річ, — перервав інший, — але як же бути з міфом Білих Зірок?»
«Кому він зараз потрібен?» — сердито нахмурився перший.
«Тим, хто твердив про непорушні істини в книжках найвидатнішого генія Цоама, доставлених із Білих Зірок. Якщо ж ми справді з планети цих прибульців і там усе так змінилося, тоді…»
«Досить! У Чотирьох всюди очі й вуха, — перебив той, що говорив першим, — мовчімо».
Ніби за сигналом, люди розійшлися по своїх місцях за столами. Око телекамери зупинилося на лабораторії з апаратурою та стіною сітчастих кліток, в яких ворушилося щось живе. Тут стояли літні люди в жовтих халатах, і розмова теж ішла про зореліт землян.
«Незвичайне, нарешті, сталося, — сказала жінка з кумедними кісками, які й на Землі годилися б для дівчинки. — Тисячоліття ми заперечували розумне життя з високою культурою довкруж нас, або вважали його величезною рідкістю. У вік Мудрої Відмови прилітав один зореліт, а тепер з’явився другий, та ще з нашими кревними родичами. Як же можна його не прийняти!
— Цс-с! — цілком по-земному дав знак мовчання старий, зігнутий віком тормансіанин. — Там, — він підняв палець угору, — ще нічого не сказали».
І знову за мовчазною командою люди розійшлися. Камера перейшла на високу залу з великими стовпоподібними машинами, трубами й котлами. І раптом усе погасло. Синє вічко приймача потемніло, зеленувате світіння осяяло віко фільтратора, і почулася вересклива тормансіанська мова. Земляни, які затримались у їдальні, поспішили приєднатися до спостерігачів.
«Прибульцям чужої планети. Прибульцям чужої планети. Рада Чотирьох викликає вас для переговорів. Вступайте у двосторонній відеозв’язок по особливому каналу. Технік пояснить спосіб вмикання!»
Темний стереоекран спалахнув знову. У тісній камері, схожій на звичайну автоматичну установку ТВФ, сидів немолодий тормансіанин у блакитному. Він почав говорити в маленький рупор перед собою, намагаючись пояснити землянам параметри особливої лінії. Олла Дез миттю під’єднала вже настроєний ТВФ «Темного Полум’я». Тормансіанин відкинувся назад і завмер від подиву, побачивши на своєму екрані людей зорельота.
— Зореліт «Темне Полум’я» до переговорів готовий, — з ледь помітною ноткою торжества сказала Олла Дез, трохи спотикаючись на тормансіанській вимові.
Технік у блакитному нарешті оговтався від несподіванки і приглушено промовив щось нерозбірливе в кубик на гнучкій ніжці, вислухав відповідь і підняв зблідле обличчя.
— Приготуйтесь. Виберіть серед вас того, хто вміє добре говорити мовою Ян-Ях і знає слова поваги. Перемикаю вас на Оселю Ради Чотирьох!
На екрані з’явилася велика кімната, вся задрапірувана вертикальними складками важкої матерії насиченого малахітово-зеленого кольору. На передньому плані стояв круглий стіл із масивними, оздобленими різьбленням ніжками у формі пазуристих лап. На столі самотньо лежала блідо-голуба куля. Чотири крісла з тієї ж зеленої тканини стояли на яскравому сонячно-жовтому килимі. На задній стіні виднілась астрономічна карта, яка тьмяно світилася над чорною шафою з дверцятами, оздобленими строкатими й витонченими малюнками. На шафі стояла висока лампа з блідо-голубим абажуром, облямованим зеленою смугою, яка кидала світло на чотирьох людей, що з пихатістю розвалилися в кріслах. Троє ховалися в затінку, попереду сидів худорлявий і високий чоловік у білій накидці, з непокритою головою і сіро-чорним волоссям, що стирчало йоржиком. Жорсткий рот не гармоніював із притупленим коротким носом, а уважні вузенькі очі — з високо піднятими, мов у зусиллі щось збагнути, бровами. Проте Олла Дез могла бути вдоволена. Чойо Чагас справляв враження володаря і, безсумнівно, був ним.
Фай Родіс, як завжди в своїй червоно-оранжевій сукні, ступила на коло головного фокуса. Чойо Чагас випростався і довго розглядав жінку Землі.
— Я вітаю вас, хоч ви явилися без дозволу! — нарешті сказав він.
«Для того, щоб запитати дозволу на «запрошення» і одержати відповідь, знадобилося б кілька тисяч років!» — подумала Родіс, і губи її затремтіли в ледве помітній усмішці, що викликала у володаря таку ж швидку реакцію — брови його трохи зсунулися.
— Нехай той, хто у вас володарює і кому доручено представляти правителів вашої планети, пояснить мету прибуття, — провадив він.
Фай Родіс коротко й чітко розповіла про експедицію, про джерела відомостей про планету Ян-Ях й історію зникнення трьох зорельотів Землі на самому початку ЕСВ. Чойо Чагас незворушно слухав, відкинувшись назад і поклавши на м’яку підставку ноги, обтягнуті білими гетрами. І чим пихатішою ставала його поза, тим ясніше прозирала розгубленість, яка народжувалася в душі голови Ради Чотирьох.
- Предыдущая
- 20/110
- Следующая
