Выбери любимый жанр

МАРУСЯ ЧУРАЙ - Костенко Ліна - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Чи це свідомо, чи під впливом хвилі,

як не було, а ревнощі — це сказ.

Так стався злочин. Хлопець у могилі.

І от стоїть убивниця пред нас.

Страшна, панове, приточилась справа.

Хай стане совість на сторожі права!

Порадившись, звеліли ми пред вряд

поставити Грицькову наречену.

Тож Галя Вишняківна підійшла,

була про все розпитана дискретно

і лагідно, як молода особа,

з уникненням подробиць, що могли б

ще більше їй розвередити душу.

І теж вона признала під сумлінням,—

що так було, любилися ми з Грицем,

побратись мали... мови не стає...

Що він ходив до тої чарівниці,

панове суд, то істина не є.

Вона у нього розум відіймила,

але було це не тепер, колись.

А як вона була йому немила,

то хто ж його присилує: женись!

Вона ж, дурна, чогось була топилась,

по тому ще й заслабла і злягла.

А я кажу: чого ти причепилась?

Чи ти його у власність набула?

А він такий, що він брехать не буде.

Грицько був чесний, не якийсь бабій.

Він сам казав, що вже її забуде.

У домі в нас він був уже, як свій.

Оце увосень мали ми побратись.

Помщаючись, пропала ж і сама.

Вже тато наш і на весілля втратились,

а Гриць умер... а Гриця вже нема...

— В такому разі будемо відверті,—

сказав суддя,— бо тут не до прикрас.

Чого ж тоді він в ніч своєї смерті

таки у неї був, а не у вас?

Тоді Вишняк, жалосний за такую

тяжку зневагу дому свойого,

просив дочку не спитувати більше.

Галю спочутливо одвели

баби в бабинець, сплакану,

понєваж

при кождім ділі

свій бабинець є.

Суддя поглянув на підсудну лаву:

— Що скаже нам убивниця на се?

Вона ні слова не сказала праву.

Стоїть. Мовчить. І дивиться. І все.

Тоді сама Бобренчиха, вдова,

суду сказала у тії слова:

— Мовчить, бо стидно. Бачив бог із неба.

Я знаю все, так наче там була.

В ту ніч вона сама його до себе,

розпутниця, обманом затягла.

Яка стоїть немов свята та божа.

Ото така вже вдача потайна.

Бо на обличчя з янголами схожа,

але в душі — то чистий сатана.

Якби я вам про неї розказала,

що говорив про неї хто кому!

Вона в Полтаві світу зав’язала

хіба Грицькові тільки одному?!

І осінило раптом Горбаня:

— А може, то було якесь дання?

Якесь чар-зілля або привороти,

і він не зміг його перебороти.

Тому й зайшов од Галі до Марусі,

улігши тій диявольській спокусі.

А зілля річ, ви знаєте, капризна —

тут воно чари, тут воно й трутизна.

Суддя сказав, що випадки були.

Комусь колись чогось там підлили.

Було це діло досить голосне,

і сліз пролито більше як доволі.

І все ж є щось не до кінця ясне:

чи не було чиєї злої волі?

В цих справах поруч —

правда і брехня.

— Я, як суддя, вважаю особисто,

чи це була отрута, чи дання,

а в кожнім разі це було убивство.

Горбань сказав, що й сумніву нема.

Звичайно, вбивство. Та іще й нецнота.

Він, як Горбань, вважає зокрема:

їй треба дьогтем вимазать ворота!

(Тут принагідно варто зауважити,

що дьогтю він мав, справді, предостатньо,

оскільки він, як виявилось потім,

«з комори мєской потай дьоготь крав»,

за що і був поставлений пред врядом.

А втім, і згодом він ще війтував.

І вже аж гетьману Дем’яну Многогрішному

уже аж на полковника Жученка

устиг іще й «крамулку» довести).

Пушкар сказав, що так-то воно так.

Не шануватись дівчині негоже.

Але ж і з Гриця добрий був лайдак.

Тут, товариство, дьоготь не поможе.

Бо незалежно, що то за пиття

і що там мовить злість тисячоуста,—

не хто ж, а він звів дівчину з пуття.

І то була любов, а не розпуста.

Тоді вдова Бобренчиха озвалась:

— Та вуха ж в’януть на таку олжу!

Вона сама Грицькові нав’язалась.

— В який би спосіб?

— Зараз розкажу.

Було це, люди, на Петра Капусника,

якраз на самий сонцеповорот.

Я мала, люди, сина не розпусника.

Він шанував і хату, і город.

Коли ж вона його причарувала,

він як сказився, геть одбивсь од рук.

Хай вам розкаже Процик Кулевара,

Семен Капканчик і Ромашко Струк.

Він перестав ходить на вечорниці,

не зачіпав дівчат і молодиць.

А все ходив до тої чарівниці,

недарма в річці топлять чарівниць.

Вона його їднолітка, панове.

Пора кебету мати на плечах.

Я вже й варила зілля полинове,

щоб мій Грицько від туги не зачах.

А він — весь там! Якраз перед походом

не спалося мені, як на біду.

Грицько устав та шась поза городом.

А я тихенько назирці іду.

Отож спинилась по той бік цибулі.

А там вже луг, роздолля для бджоли.

Стою собі та й думаю: а дулі,

щоб ви мене круг пальця обвели.

Взувачки мала, постільці свинячі,

щоб не шамтіло - шерстю догори.

Трава ж м’якенька...

Коли щось манячить

од Чураїв, туди, в осокори.

А вечір темний. Хмари як повісма.

Гора шумить... Було перед дощем.

Вона ж на шиї так йому й повисла! —

то я собі й засіла за кущем.

Хтось засміявся якось недоречно

Мартен Пушкар бровою ворухнув:

— Вчинили ви, сказати б, нестатечно.

Який вас біс на тоє подоткнув?

— У мене син одинчичок, панове,

і запечалля на душі одне,

одна у серці шпичечка тернова, —

не дай же бог, у прийми дремене!

— Ну, добре, як воно вам ув охоту,

то діло ваше, хоч воно і гріх.

Ви, мати, знавши отаку нецноту,

чого тоді ж не розлучили їх?

— Щоб у заміжніх погубив підметки?

Чи, як чернець, скоромився мирським?

Чи щоб пішов до Таці Кисломедки,

котра тягалась бозна-де і з ким!

Тут як підскочить Таця, як змережить,

шумка спідниця, з десяти аршин:

— Орихно, трясця мене держить!

Ти хоч на мене, суко, не бреши!

— Це я брешу?! Особи урядові,

та хай же бог усю мене, як є,

як щось отут збрехала я судові

і на душі й на тілі обіб’є!

Я прошу о святую справедливість!

Вдові звеліли сісти й не клясти.

АТаці за губи неповстягливість

Два хунти воску в церкву принести.

Насилу втихомирилась кобітка.

По тому був припозваний за свідка.

Семен Капканчик, хлопець непитущий,

з котрим Грицько був приятель найдужчий.

Звеліли ми Капканчику Семену

казать судові правду нестеменну.

І він сказав:

— Тут кожен щось говоре.

Вже той Грицько чутками так обріс.

Ну, бо кому якого батька горе?

Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.

2
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Костенко Ліна - МАРУСЯ ЧУРАЙ МАРУСЯ ЧУРАЙ
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело