Іліада - Гомер - Страница 64

• Предыдущая
• 64/74
• Следующая

247] Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись 248] Від роз'ярілого старця. А той і синів своїх лаяв, 249] Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона, 250] 1 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного, 251] Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, – 252] Всіх дев'ятьох закликав і наказував їм сивочолий:

253] «Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б 254] Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався! 255] 1 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я 256] В Трої розлогій, – а нині нікого мені не лишилось! 257] Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний, 258] Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався

259] Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога. 260] Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились, 261] Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі, 262] Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ! 263] Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу? 264] Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати».

265] Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком, 266] Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів, 267] Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили. 268] Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів 269] З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок. 270] Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев'ять завдовжки. 271] Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали 272] З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши, 273] Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті, 274] Дишель також обв'язавши, під ремінь кінець підігнули. 275] Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз 276] Цінні дарунки – за голову Гектора викуп достойний; 277] Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, – 278] В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний. 279] Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе 280] З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.

281] Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали 282] Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі. 283] Близько Ге куба до них підійшла із засмученим серцем, 284] Келих з солодким вином тримала вона у правиці, 285] Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися; 286] Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:

287] «На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися, 288] Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти 289] Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю. 290] Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає 291] З Іди вершин на широкі троянського краю простори, 292] Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба, 293] Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший 294] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі, 295] Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв. 296] А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон, 297] Я не наважуся радить тобі відціля із дарами 298] Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би».

300] «Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради – 301] Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він».

302] Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний 303] Чистої злити на руки води йому. Глек із водою 304] Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.

305] Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини, 306] Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився, 307] Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він:

308] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий! 309] Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям, 310] Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба, 311] Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший 312] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі, 313] Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв».

314] Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий, 315] І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха, 316] Темнопір'ястого звірів ловця, що беркутом зветься. 317] Наче у високоверхих покоях багатого мужа 318] Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки 319] Крила обидва були у орла. Над містом праворуч 320] Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи 321] Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.

322] Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю 323] Й коней мерщій із подвір'я погнав повз лункий передсінок. 324] Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний, 325] Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли 326] Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно 327] Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі 328] В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч. 329] А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину, 330] До Іліона назад і синове, й зяті його разом 331] Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса 332] Не заховались на полі, – побачив він, зглянувсь на старця, 333] І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:

334] «Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути 335] В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш. 336] Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних, 337] Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив, 338] Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда».

339] Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець. 340] Тої ж хвилини до ніг золоті підв'язав він підошви, 341] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим – 342] І по воді, й по безкраїх просторах землі – його носять, 343] Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту 344] Людям наводить, заснулого ж може так само збудити. 345] Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець, 346] Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту 347] Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина 348] З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!

349] Ті ж два тим часом минули вже їла велику могилу 350] Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти

351] З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо. 352] Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник 353] Зразу помітив його і так до Пріама промовив:

354] «Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно. 355] Мужа я бачу, – боюсь, чи не ждать нам від нього напасті! 356] Швидше тікаймо на конях, а ні – до колін припадімо 357] Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!» 358] Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло, 359] Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім, 360] Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець 361] Старця за руки узяв, і розпитувать став, і промовив: 362] «Батьку, куди це ти коней і мулів своїх поганяєш 363] В ніч божественну оцю, коли смертні усі спочивають? 364] Ти не боїшся ахеїв, що зовсім відціль недалеко 365] Дихають сили лихої й ворожої злоби диханням? 366] А як побачив би хто, як у млі бистролетної ночі 367] Стільки скарбів ти везеш, – що б відчув ти тоді своїм серцем? 368] Не молодий-бо ти й сам, ще й старий, хто тебе супроводить, – 369] Як оборонитесь ви, коли хтось нападе на вас перший? 370] Я ж не вчиню тобі жодного лиха і навіть од інших 371] Оборонятиму: схожий на рідного ти мого батька».

372] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 373] «Все так направду і є, як кажеш ти, люба дитино! 374] Та із богів свою руку простер уже хтось наді мною, 375] Давши такого, як ти, супутника стріти в дорозі 376] Доброзичливого, гарного й зростом своїм, і на вроду, 377] Мудрого розумом, – видно, в щасливих батьків ти родився». 378] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 379] «Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш. 380] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро: 381] Чи виправляєш кудись до чужинних людей ти численні, 382] Цінні скарби свої, щоб зберегти їх для тебе, напевне, 383] Чи залишити готові усі Іліон ви священний, 384] Страхом охоплені? Найсміливіший у війську загинув, 385] Син твій! Нічим же не гірший в бою він за воїв ахейських». 386] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 387] «Хто ж бо ти сам, мій найкращий? В яких ти батьків народився? 388] Як же ти гарно про сина мого безталанного мовиш».

• Предыдущая
• 64/74
• Следующая