Іліада - Гомер - Страница 52

• Предыдущая
• 52/74
• Следующая

502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром 503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала. 504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася. 505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю 506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна, 507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу 508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:

509] «Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба 510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?»

512] «Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна 513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади».

514] Так між собою вони розмову провадили щиру. 515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну, 516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно, 517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї. 518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись, 519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми, 520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же 521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих. 522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке 523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,

524] Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, – 525] Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.

526] В час той старезний Пріам на башті стояв божественній. 527] Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали 528] Гнані жахом трояни, – тож опору більше чинити 529] Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко, 530] Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув:

531] «Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки 532] Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько 533] Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні. 534] А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути, 535] Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори: 536] Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!»

537] Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, – 538] Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч 539] Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель. 540] Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті, 541] Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини 542] Мчали. Гнав списом Ахілл їх шалено, й невпинно кипіло 543] Люттю в нім серце могутнє, і прагнув він славу здобути. 544] Високобрамну взяли б тоді Трою синове ахейські, 545] Коб не сам Феб-Аполлон додав Агенорові духу – 546] Син богосвітлий то був Антенора, міцний, бездоганний, – 547] В серце снаги надихнув йому Феб, а сам біля нього 548] Став, прихилившись до дуба, густою окритий імлою, 549] Щоб одвернути од нього ненатлої смерті обійми. 550] Той же, лише-но Ахілла побачивши, городоборця, 551] Став у чеканні, і серце страшенно йому колотилось. 552] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:

553] «Горе! Якщо утікать від Ахілла могутнього стану 554] Тим же шляхом я, яким усі інші біжать полохливо, 555] Швидко мене дожене він і карка зітне боягузу. 556] А коли їм я надам в сум'ятті утікати безладно 557] Перед Пелідом, а сам в інший бік побіжу від цих мурів 558] По іліонській рівнині, аж поки дістанусь до Іди 559] Та між ярами її в гущині лісовій заховаюсь… 560] А як уже звечоріє, у світлій скупаюся річці, 561] З тіла обмию весь піт і назад в Іліон повернуся. 562] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце? 563] Раптом помітить мене він, як з міста помчу по рівнині, 564] Кинеться наздоганяти, услід побіжить і настигне, – 565] Не пощастить тоді Кер мені й смерті уникнути злої. 566] Видимо, цей чоловік серед інших людей найсильніший. 567] А чи не вийти мені і з ним перед містом зустрітись? 568] Мабуть, і в нього тіло для гострої міді вразливе,

570] Смертним, – але вшанував його славою Зевс громовладний».

571] Мовив і, зібраний весь, дожидав він Ахілла, й відважне 572] Серце його поривалося битись і збройно змагатись. 573] Наче пантера з гущавини лісу виходить сміливо 574] Мужеві взустріч мисливому, й серце її не жахнеться, 575] І не злякається, хоч би почувши і псів валування; 576] Хоч би й забігши вперед, – її влучить мисливий стрілою, 577] Навіть і пройнята списом, вона не втрачає відваги 578] В серці і рветься або подолать, або мертвою впасти, – 579] Так Антенора славетного син, Агенор богосвітлий 580] Не захотів утікать, не помірявши сили з Ахіллом. 581] Виставив перед собою він щит, на всі боки округлий, 582] Списа в Ахілла націлив і голосно крикнув до нього:

583] «Мабуть, велику надію ти мав, світлосяйний Ахілле, 584] Місто відважних троян сьогодні ж таки зруйнувати! 585] Дурню, багато нещасть вам випаде ще через Трою! 586] Знайдеться в нашому місті багато ще воїв могутніх, 587] Щоб, захищаючи любих батьків і дружин із дітками, 588] Наш Іліон боронить. Тут тебе твоя доля настигне, 589] Хоч войовник ти й завзятий, і навіть твій вигляд жахає!»

590] Мовив і гострого списа важенного кинув рукою, – 591] Втрапив, не схибивши, спис у голінку тому, під коліном, 592] Аж забряжчала жахливо нова наголінниця, кута 593] З олова, – ратище мідне пробити її не здолало 594] Й набік відскочило: божий дарунок став на заваді. 595] Зразу ж тоді богорівного вдарив Пелід Агенора 596] Списом, та славою вкритись йому Аполлон не дозволив, 597] Вихопив з бою, густим Агенора укривши туманом, 598] І неушкодженим дав йому з битви жорстокої вийти. 599] Сам же Пеліда лукавством одвів од троян дальносяжець, 600] На Агенора із вигляду ставши у всьому подібним, 601] Кинувсь тікать од Ахілла, а той став його доганяти. 602] Довго він гнався за ним по широкому полю пшеничнім, 603] Тиснучи в бік, де глибокохвилий Скамандр протікає. 604] Трохи попереду біг Аполлон, все заманював ближче, 605] І наздогнати його щохвилини Ахілл сподівався. 606] Інші ж трояни тим часом жаданого міста добігли 607] Натовпом цілим, і втеклими зразу наповнився город. 608] З них вже ніхто не насмілювавсь більш поза мурами міста 609] Інших чекать, щоб дізнатися, хто від біди врятувався, 610] Хто залишився убитий. І хвилею всі утікали 611] В город, кого лиш могли донести туди ноги й коліна.

1] Наче сполохані лані, трояни, добігши до міста, 2] Піт обтирали і спрагу питтям вдовольняли жагучу, 3] Мовчки до визубнів муру схилившись. Тим часом ахеї 4] Вже із щитами на плечах підходили близько до муру. 5] Гектор же, згубною долею скутий, один залишився 6] Під Іліоном самим, недалеко від Скейської брами. 7] До Пелеона з таким Аполлон тоді словом звернувся:

8] «Що ж це ти, сину Пелеїв, так швидко за мною женешся, 9] Смертний – за богом безсмертним? Ти, мабуть, того і не знаєш, 10] Що не людина, а бог я, і так розлютився шалено? 11] Навіть не дбаєш про битву з троянами, що утікають 12] З жахом до міста свого, а ти лише час тут марнуєш. 13] Не сподівайся убить мене: смерті-бо я не підвладний!» 14] Гнівом охоплений, так Ахілл відповів прудконогий:

15] «Ти ошукав, дальносяжче, мене, із богів найхитріший, 16] Вдаль заманивши від мурів! Без тебе троян ще багато 17] Гризли б тут землю зубами, назад в Іліон не вернувшись! 18] Ти мене слави позбавив великої. Тож врятувати 19] Легко троян тобі: помсти в майбутньому ти не боїшся! 20] Хоч на тобі навіть сам я помстився б, якби моя сила!»

21] Мовивши так, до міста він вирушив, повен одваги, 22] Мовби із повозом кінь, що в гонах бере нагороду, 23] Ледве землі доторкаючись, легко летить по рівнині, – 24] Ступнями так безустанно Ахілл миготів і коліньми.

25] Перший Пріам, староденний Ахілла помітив очима, 26] Як по рівнині той мчав і сяяв озброєнням мідним, 27] Наче зоря, що наприкінці літа виходить на небо 28] Й сяє яскраво між зір незліченних у темряві ночі, –

29] Псом Оріона зорю ту блискучу в людей називають. 30] Найяскравіша вона, але знаком бува лиховісним 31] І вогневицю виснажливу людям нужденним приносить. 32] Так же і мідь у героя, що мчав, на грудях блищала. 33] Заголосив староденний, і, високо руки піднявши, 34] По голові себе бив, і, стогнучи, любого сина 35] Голосно став він благати, а той перед брамою Трої 36] Все ще стояв, рішучості повен з Ахіллом змагатись. 37] Руки до сина простягши, старий йому жалісно мовив:

• Предыдущая
• 52/74
• Следующая