Іліада - Гомер - Страница 36

• Предыдущая
• 36/74
• Следующая

400] Так того дня обтяжливий труд для людей і для коней 401] Зевс розпростер над Патроклом. Тим часом Ахілл богосвітлий 402] Досі ще навіть не знав про Патроклову смертну загибель. 403] Бо аж під муром троянським точилася битва, далеко 404] Від кораблів бистрохідних. Не смерті-бо він сподівався 405] Друга свого, а думав, той дійде до брами міської 406] Й вернеться цілий-здоровий. Не сподівався й того він, 407] Щоб Іліон – чи без нього, чи й з ним – міг Патрокл зруйнувати. 408] На самоті про це часто від матері чув він своєї, 409] Що сповіщала про задуми Зевса великого потай. 410] Та про нещастя, що сталось, нічого йому не сказала 411] Мати й що має загинуть товариш його найлюбіший. 412] Ті ж, над полеглим підносячи рзтиш загострених безліч. 413] В сутичках безперестанних один проти одного бились. 414] Дехто в той час виголошував з мідянозб^ойних ахеїв:

415] «Друзі, не буде нам слави, якби ми відціль повернулись 416] До кораблів глибодонних. Нехай тут усіх нас поглине 417] Чорна земля! Для нас це краще було б набагато, 418] Ніж цього мужа, впокірникам коней троянам дозволить 419] В місто своє волокти і цим славу для себе здобути».

421] «Друзі, якщо нам судьба біля цього загинути мужа 422] Разом отут, то й тоді хай із бою ніхто не тікає!»

423] Дехто вигукував так, і міцніла у кожного сила. 424] Так вони бились тоді, і підносився гуркіт залізний 425] Аж до небес мідяних крізь безплідні ефіру простори. 426] Коні ж баскі Еакіда жорстокого осторонь бою 427] Плакали, дивлячись, як їх візничий у пил подорожній 428] Впав од долоні потужної Гектора-мужозвитяжця. 429] Доблесний Автомедонт, могутнього син Діорея, 430] То батогом ляскотливим їм боки постьобував шпарко, 431] То умовляв лагідненько, то лайкою сипав крутою. 432] Коні ж не хтіли іти ні на простір ясний Геллеспонту 433] До кораблів глибодонних, ні в бій повертать до ахеїв,

434] А нерухомо стояли, неначе надгробок камінний. 435] Що на могилі померлого мужа чи жінки становлять, – 436] Так при чудовому повозі й коні стояли недвижно, – 437] Голови вниз похиливши. 1 з вій їх довгастих на землю 438] Капали сльози гарячі від жалю і смутку гіркого 439] За їх візничим полеглим. І гриви їх пишні обабіч 440] Ярем, з ошийників долі упавши, в пилюці бруднились.

441] Кінський побачивши плач, до них жалем пройнявся Кроніон 442] І, головою хитаючи, в серці своєму промовив:

443] «Бідні ви! Нащо Пелеєві ми віддали вад, вождеві, 444] Смертному мужеві, вас, не старіючих вічно, безсмертних! 445] Чи не на те, щоб з людьми ви бездольними горя зазнали? 446] Серед усього живого, що дихає й ходить по світі, 447] Годі шукати когось, хто б нещасніший був за людину. 448] Не доведеться на вас і на повозі вашім оздобнім 449] Гектору їздити, сину Пріама, – цього не дозволю. 450] Тож чи не досить, що зброю забрав і пишається нею? 451] Вам же я силою сповню коліна й серця, щоб із бою 452] Автомедонта могли врятувать і доставити цілим 453] До кораблів глибодонних. Дам славу й троянам – вбивати 454] Воїв, аж поки вони кораблів добропалубних дійдуть, 455] Сонце за обрій зайде, і пітьма настане священна».

456] Мовлячи так, надихнув він коням великої сили. 457] З грив своїх порох на землю струсившії, відразу помчали 458] З повозом швидко вони між троянських рядів і ахейських. 459] Автомедонт же, за другом сумуючи, бився завзято. 460] Кіньми притьма налітав, мов на гусячу зграю шуліка. 461] Легко, проте, уникав він напору троян сум'ятливих, 462] Легко вривався й назад у їх юрми густі і тіснив їх. 463] Гонячись за ворогами, не вбив з них, проте, він нікого. 464] Сам-бо один він не міг на священній своїй колісниці 465] Битися списом і разом швидкими орудувать кіньми. 466] Тільки увечері пізно побачив його там товариш 467] Алкімедонт, що був сином Лаерка і внуком Гемона. 468] Автомедонтові він, за повозом ставши, промовив:

469] «Автомедонте, хто із богів надихнув тобі в груди 470] Цю безрозсудну пораду, твій розум ясний відібравши? 471] Як це ти можеш один із троянами в лавах передніх 472] Битися? Твій-бо товариш поліг, Еакідову ж зброю 473] Гектор на плечі узяв і гордо пишається нею».

475] «Алкімедонте, хто із інших ахеїв спроможний 476] Коней безсмертних, як ти, об'їжджати й орудувать ними, 477] Окрім Патрокла, порадника, рівного богові, поки 478] Він ще живий був? Та доля і смерть його нині спостигли.

479] Отже, візьми ти у мене батіг цей і разом блискучі 480] Віжки, а я з колісниці зійду й воюватиму піший».

481] Так він сказав. 1, скочивши вмить в бойову колісницю, 482] Алкімедонт ухопив і батіг свій, і віжки блискучі, 483] Автомедонт же зійшов, їх побачив осяйливий Гектор 484] 1 до Енея, що близько стояв, звертаючись, мовив:

485] «Славний Енею, троян міднозбройних пораднику вірний! 486] Бачу я коней баских прудконогого внука Еака, 487] Знову з'явились вони у бою, лиш візничі нездатні. 488] Міг би тих коней я в них захопити, якщо своїм серцем 489] Ти побажаєш, – як разом на них нападем, не посміють 490] Вийти назустріч вони і до бою кривавого стати».

491] Так він сказав. Не перечив і син благородний Анхісів. 492] Рушили прямо обидва, прикривши рамена щитами , 493] З шкіри сухої й твердої, оббитої міддю навколо. 494] З ними і Хромій тоді, і Арет, на безсмертного схожий, 495] Разом пішли. Плекали надію вони в своїм серці 496] Вбить тих обох і коней тоді захопить крутошиїх. 497] Дурні! Без крові не суджено їм повертатися з битви 498] З Автомедонтом. А він, помолившися батькові Зевсу, 499] Мужністю й силою серце наповнив своє спохмурніле. 500] Алкімедонтові, другові вірному, так він промовив:

501] «Алкімедонте, не став своїх коней далеко від мене, 502] Хай я за спиною чую їх дихання. Мабуть, не зменшить 503] Гектор, Пріамів нащадок, шаленого натиску, поки 504] В руки не візьме свої пишногривих Ахіиювих коней, 505] Нас повбивавши обох, і аргейські хоробрі загони 506] Змусить тікать. Якщо в лавах передніх і сам не поляже».

508] «Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Менелаю! 509] Мертвого труп доручіть кому іншому з воїв хоробрих. 510] Хай, обступивши його, захищають од вражих загонів, 511] Ви ж нас, живих, захистіть од днини загибелі злої. 512] Вийшли-бо вже проти нас на битву, що сльози приносить, 513] Гектор з Енеєм, вожді троянського війська хоробрі. 514] Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах. 515] Списом ударю і я, а Зевс уже далі подбає!»

516] Мовивши так, розмахнувсь і, свого довготінного списа 517] Кинувши, втрапив Аретові в щит, на всі сторони рівний. 518] Списа не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт, 519] В низ живота увійшов-бо він глибоко, пояс пробивши. 520] Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззаду 521] Вдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового, 522] М'язи йому розсіче, й той, підскочивши, падає важко, – 523] Так же, підскочивши, навзнак упав і Арет тоді. Спис же, 524] Вістрям в утробі хитаючись, всі розслабив суглоби. 525] В Автомедонта ударив осяйливим ратищем Гектор. 526] Той же, завбачивши це, ухилився од мідного списа, – 527] Швидко нагнувся вперед, а ратище довге іззаду 528] В землю встромилось, і пружно в повітрі хиталося древко 529] Списа, аж поки могутній Арей відібрав його силу. 530] Бій на мечах уже мали вони врукопаш розпочати, 531] Та в войовничому запалі їх розлучили Еанти, 532] Що на товариша заклик сюди крізь юрбу поспішили. 533] І мимоволі жахнулись, і швидко назад подалися 534] Гектор з Енеєм і Хромій, на бога безсмертного схожий, 535] Тіло Аретове там залишивши лежати з пробитим 536] Серцем. Автомедонт же, Ареєві буйному рівний, 537] Зброю з Арета знімаючи, так з похвальбою промовив:

538] «От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смутку 539] За Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я».

• Предыдущая
• 36/74
• Следующая